При введенні аміноглікозидів 1 раз на добу відбувається істотне зростання антибактеріальної ефективності препаратів та зменшується ступінь їх накопичення у кірковому шарі нирок, а отже, і нефротоксичність.
Перевагу традиційній схемі введення (багаторазове протягом доби) аміноглікозидів віддають при інфекційному (насамперед ентерококовому) ендокардиті, ней- тропенії, випадках, коли змінюється їх фармакокінетика, зокрема при опіках.
Застосування. Аміноглікозиди показані при тяжких інфекціях, що викликані чутливими до них грамнегативними бактеріями або стафілококами: септицемії, абдомінальному сепсисі, сепсисі на грунті інфекції органів малого таза, перитоніті та абсцесі черевної порожнини, ускладнених інфекціях респіраторного тракту, сечовивідних шляхів, часто – для емпіричної терапії бактеріальних інфекцій з тяжким перебігом. Аміноглікозиди також показані при бактеріальному ендокардиті, який викликаний ентерококами, стрептококами або стафілококами.
У перелічених випадках гентаміцин, амікацин, нетилміцин є препаратами вибору; тобраміцином краще лікувати хворих з інфекціями, спричиненими синьогнійною паличкою; амікацин слід залишити для лікування інфекцій, причиною яких є стійкі до гентаміцину мікроорганізми.
Неоміцин, мономіцин використовують місцево (при захворюваннях шкіри, очей, вух), мономіцин, канаміцин – перорально (для стерилізації кишечнику перед оперативним втручанням, перед застосуванням шунодепресантів, при амебіазі, у комплексній терапії печінкової коми – для зменшення кількості мікроорганізмів у шлунково-кишковому тракті і, відповідно, утворення аміаку).
Стрептоміцин, канаміцин призначають хворим на туберкульоз, на туляремію, чуму.
Тривалість терапії аміноглікозидами не повинна перевищувати 7-10 днів. Для де- контамінації кишечнику їх застосовують протягом 1-2 днів.
Гентаміцину сульфат порівняно з аміноглікозидами І покоління активніше впливає на стафілококи, кишкову паличку, бруцели. Діє на синьогнійну паличку. Препарат вводять внутрішньом'язово, при цьому застосовують готовий розчин в ампулах або готують розчин ex tempore з порошку, що міститься у флаконах. Внутрішньовенно краплинно вводять лише ампульований розчин. При захворюваннях шкіри гентаміцину сульфат використовують у вигляді 0,1 % мазі, якою змащують уражені ділянки 2-3 рази на день.
Гентаміцин має здатність до кумуляції при повторних ін'єкціях через 8 год, ризик якої зростає при нирковій недостатності. Тому для попередження токсичних ефектів у процесі застосування препарату необхідний моніторинг його концентрації у сироватці крові.
Амікацин (лорикацин, флекселіт) за антибактеріальною дією переважає гентаміцин та інші аміноглікозиди, особливо відносно родин Klebsiella і Providenda. Діє бактерицидно. Показаний при госпітальних формах бронхолегеневих захворювань, ендокардиті, менінгіті, перитоніті, сепсисі (в тому числі викликаному Р. aeruginosa), захворюваннях сечостатевої системи, шкіри, м'яких тканин, кісток та суглобів, інфікованих опіках та ін.
Амікацин застосовують внутрішньом'язово у добовій дозі 15-20 мг/кг (1-2 ін'єкції). У тяжких випадках і при інфекціях, викликаних Р. aeruginosa, препарат вводять по 500 мг 3 рази на добу або по 750 мг 2 рази на добу. Препарат має меншу токсичність порівняно з гентаміцином або тобраміцином.
Побічний вплив аміноглікозидів серйозний. Для них характерна ототоксична, не- фротоксична дія та здатність провокувати нервово-м'язову блокаду.
Ототоксична дія аміноглікозидів є наслідком їх інтенсивного зв'язування з фос- фоінозитидами клітинних мембран структур внутрішнього вуха з розвитком часткової або повної втрати слуху; у дітей раннього віку розвиток глухоти тягне за собою і виникнення німоти. Першими проявами ототоксичної дії бувають вестибулярні розлади (запаморочення, зміни ходи), дзвін у вухах, зміна сприйняття високих частот (понад 4000 Гц) при аудіометрії.
Розвитку ототоксичної дії аміноглікозидів сприяють: застосування їх у великих дозах, наявність у хворого отиту, менінгіту, травм черепа, гіпоксії, перевищення допустимих термінів лікування (понад 2 тижні), попереднє або одночасне з аміноглікозидами застосування потужних діуретинів (фуросеміду, кислоти етакринової, маніту, тіазидів).
Порушення функції нирок є найбільш небезпечним при застосуванні гентаміцину, тобраміцииу, канаміцину. Фактором ризику ураження нирок при лікуванні аміноглікозидами є одночасне або попереднє призначення петльових діуретинів (фуросеміду, етакринової кислоти), інших аміноглікозидів, цефалоспоринів, ванкоміцину, амфотерицину В, нестероїдних протизапальних агентів, кліндаміцину тощо.
Незважаючи на значну небезпечність нефротоксичної дії і розвитку гострої ниркової недостатності при поєднанні АГ з цефалоспоринами, така комбінація препаратів використовується зараз досить часто при емпіричній терапії найтяжчих форм госпітальних інфекцій для потенціювання та розширення спектра антибактеріального впливу.
Нейротоксичність аміноглікозидів пов'язана з їх здатністю порушувати синаптич- ну передачу імпульсів (за рахунок гальмування вивільнення Са2* і ацетилхоліну з пре- синаптичних закінчень). Вона проявляється різкою м'язовою слабкістю (навіть при коротких курсах лікування аміноглікозидами), пригніченням скорочення дихальної мускулатури і навіть зупинкою дихання. Ймовірність даного ускладнення зростає в осіб, що отримували міорелаксанти, при міастенії, паркінсонізмі, при одночасному застосуванні препаратів магнію, антидепресантів, антибіотиків з групи лінкозамідів. При виникненні симптомів нервово-м'язової блокади показане внутрішньовенне введення розчину кальцію хлориду, антихолінестеразних препаратів (прозерину), за необхідності – проведення гемодіалізу, перитонеального діалізу, реанімаційних заходів.
Інші побічні ефекти аміноглікозидів: алергічні реакції, підвищення температури тіла, лейкопенія, гемолітична анемія, геморагії, розвиток суперінфекції. Аміногліко- зиди можуть пригнічувати імунітет, що необхідно враховувати, особливо у гострій фазі інфекційного процесу.
Аміноглікозиди не можна вводити в одному шприці або системі для внутрішньовенного введення з іншими антибіотиками (пеніцилінами, поліміксином В, цефалоспоринами) – можлива фізико-хімічна несумісність.
Незалежно від того, за якими показаннями використовують аміноглікозиди, необхідно контролювати їх концентрацію у сироватці крові, функції дихання, аудіо- та вестибулограми, діурез.
Глікопептидні антибіотики
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аміноглікозиди“ на сторінці 2. Приємного читання.
