Спектр препаратів, які необхідно використовувати, і схеми дозування залежать від специфіки розладів. У таблиці 15.3 наведені деякі аспекти клінічного застосування імуносупресивних засобів.
Таблиця 15.3
Показання до призначення імуносупресантів
| Захворювання | Препарати, які використовуються | |
| Аутоімунні: | ||
| Аутоімунна гемолітична анемія | Преднізолон, циклофосфамід, меркаптопурин, азатіоприн | |
| Гострий гломерулонефрит | Преднізолон, циклофосфамід, меркаптопурин | |
| Ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура | Преднізолон, вінкристин, іноді меркаптопурин або азатіоприн, високі дози γ-глобуліну | |
| Різні "аутореактивні" розлади (СЧВ, хронічний активний гепатит, ліпоїдні нефрози, запальні захворювання кишечнику та ін.) | Преднізолон, циклофосфамід, азатіоприн, циклоспорин | |
| Ізоімунні: | ||
| Гемолітична анемія новонароджених | Rh0(D)-імуноглобулін | |
| Трансплантація органів: | ||
| Нирок | Циклоспорин, азатіоприн, преднізолон, АЛГ, ОКТЗ | |
| Серця | ОКТЗ, дактиноміцин, циклофосфамід | |
| Печінки | Циклоспорин, преднізолон | |
| Кісткового мозку (HLA-сумісні) | АЛГ, загальне опромінення, циклоспорин, циклофосфамід, преднізолон, метотрексат, кістковий мозок донора, оброблений моноклональними анти-Т-клітинними антитілами, імунотоксини | |
Практичний досвід доводить, що імуносупресанти легко пригнічують первинну імунну відповідь, важче – вторинну. У зв'язку з цим імуносупресанти рекомендують призначати на самому початку захворювання. Оскільки більшість істинних імуно- супресорів мають обмежений вплив на ефекторні механізми імунної відповіді, одночасно з ними застосовують глюкокортикостероїди або НПЗЗ, які зменшують інтенсивність ефекторних реакцій.
Необхідно відмітити, що хоча деякі препарати, що застосовуються при хіміотерапії раку, використовуються і для імуносупресії, лікування цих категорій хворих основане на різних принципах. Різниця у характері та кінетиці проліферації пухлинних та імунних клітин дозволяє забезпечити більшу вибірковість токсичної дії препарату відносно небажаного імунного клону при автоімунних захворюваннях, ніж при лікуванні пухлини. Для імуносупресії цитостатики використовують щодня у низьких дозах. Ті ж засоби при хіміотерапії раку призначають переривчасто у великих дозах, що спричиняє відновленню імунітету між ''ударними” курсами.
Призначаючи імуносупресанти, слід пам'ятати, що ряд препаратів (наприклад, азатіоприн, меркаптопурин, дактиноміцин, циклофосфамід тощо) дозою, меншою за лікувальну, можуть стимулювати окремі ланки імунної системи і, таким чином, замість імуносупресорної дії справляти імуностимулюючий вплив (ефект “маятника”). Тому імуносупресанти необхідно призначати такою дозою, яка забезпечує виражене гальмування імунітету (проліферацію). Лікування, як правило, триває від кількох тижнів до року і більше. Через відміну препарату можливі рецидиви або погіршення перебігу захворювання. При досягненні терапевтичного ефекту слід переходити на підтримуючу дозу, яка у 2-3 рази нижча.
Поки неможливо впливати на ізольовані клітинні групи і проводити селективну імунотерапію, тому частіше найбільший терапевтичний ефект викликає комбіноване застосування імуносупресивних засобів. Комбіноване лікування дозволяє знизити дози вибраних засобів у 2-4 рази проти звичних і не тільки досягти кращого ефекту, але й кращого перенесення препаратів.
Побічна дія. Імуносупресанти дуже токсичні. Отже, якщо застосування імуносу- пресорів при трансплантації органів є життєво необхідним, то питання про доцільність призначення їх для лікування аутоімунних захворювань щоразу повинне вирішуватись індивідуально. Призначення імуносупресорів слід робити тільки тоді, коли можливості іншої терапії вичерпані, а шанси на успіх перевищують ризик іму- носупресії.
Ускладнення, що спричиняються імуносупресантами, є надзвичайно небезпечними і повинні враховуватись щоразу при вирішенні питання про доцільність проведення імуносупресивної терапії. Побічні ефекти можуть виникати на ранніх і пізніх термінах після призначення імуносупресивної терапії.
На ранніх термінах частіше спостерігаються такі ускладнення.
• 1. Порушення функцій кісткового мозку. Це ускладнення внаслідок малої селективності імуносупресантів, які уражують усі клітини з високою мітотичною активністю. Кістковий мозок уражується практично в усіх хворих при тривалій терапії з призначенням високих доз. Порушення гемопоезу особливо часто виникають при лікуванні метотрексатом та алкілуючими сполуками. При застосуванні середніх доз азатіоприну та актиноміцину вони спостерігаються рідко.
• 2. Порушення функцій шлунково-кишкового тракту. При застосуванні імуносупресивних препаратів часто спостерігаються нудота, блювання, пронос. Іноді ці розлади самостійно зникають навіть при тривалому лікуванні. У деяких випадках виникають шлунково-кишкові кровотечі, особливо це характерно для метотрексату. Для зняття або зменшення цих побічних ефектів рекомендують вводити препарати парентерально.
• 3. Схильність до інфекцій. Найбільша небезпека щодо виникнення інфекцій спостерігається при комбінуванні імуносупресантів з кортикостероїдами. Слід зазначити, що іноді навіть на цьому тлі можуть виникати тяжко перебігаючі грибкові та бактеріальні захворювання. При проведенні профілактичних щеплень імуносупресивну терапію відміняють.
• 4. Алергічні реакції. Найчастіше вони виникають при введенні імуносупресантів з групи антитіл і проявляються у вигляді шкірних уражень, медикаментозної гарячки, еозинофілії.
Порушення, які проявляються на пізніх термінах, ще достатньо не вивчені. їх слід відрізняти як від проявів самого захворювання, так і від розладів, що виникають від прийому імуносупресантів:
• 1. Канцерогенна дія. Цитостатичні препарати можуть мати онкогенну дію, тому що вони призводять до змін ДНК і разом з тим – генетичного коду. Одночасно може блокуватися імунологічний контроль за індукцією і зростанням пухлинних клітин. Злоякісні пухлини (лімфосаркоми) у хворих, які підлягали імуносупресії з метою пригнічення реакції відторгнення трансплантата, з'являються в 100 разів частіше, ніж у решти населення.
• 2. Вплив на репродуктивну функцію і тератогенний ефект. Імуносупресивна терапія може спричиняти безпліддя у жінок і чоловіків. Це ускладнення відзначають від 10 до 70 % випадків. Дані про тератогенну дію препаратів не є однозначними. Принаймні, рекомендується уникати вагітності протягом хоча б 6 місяців після закінчення курсу лікування.
• 3. Імуносупресанти спричиняють затримку росту у дітей.
• 4. Інші ускладнення (фіброз легень, синдром гіперпігментації, геморагічні цистити, алопеція). При застосуванні антиметаболітів спостерігаються порушення функцій печінки. Алкалоїди барвінку мають нейротоксичну дію.
Раціональна імуносупресивна терапія можлива лише за умов імунологічного контролю і постійного нагляду лікаря.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лікарські засоби імуносупресивної дії“ на сторінці 2. Приємного читання.
