абсорбцію через закінчення мікроворсин, ендоцитоз на поверхні пейєрових бляшок, а також абсорбцію за допомогою мігруючих лімфоцитів. Після внутрішньом'язового введення або всмоктування в кишечнику відбувається зв'язування протеаз з білками- антипротеазами крові, основною з яких є α2-макроглобул і н. У складі цих комплексів протеази зберігають свою активність і транспортуються до ушкоджених тканин. На системному рівні вони здійснюють гідроліз запальних пептидів, контролюють стан імуноактивних речовин (цитокінів, факторів росту) та рецепторів, забезпечують видалення імунних комплексів та молекул адгезії, активують фібриноліз.
Трипсин кристалічний випускається у вигляді ліофілізату для приготування розчину для ін'єкцій та місцевого застосування. Він є білком з відносною молекулярною масою 21 кДа, який одержують з підшлункової залози великої рогатої худоби.
Фармакокінетика. При захворюваннях органів дихання препарат застосовують внутрішньом'язово та у вигляді інгаляцій, при хворобах плеври-внутрішньоплев- рально. В хірургії парентеральне введення поєднують з місцевим застосуванням. В офтальмології вводять у задню камеру ока або під кон'юнктиву. В ЛОР-практиці можливе введення в гайморову порожнину та порожнину середнього вуха. В крові трипсин зв'язується з α2-макроглобуліном.
Фармакодинаміка. Фермент активний при pH 5,0-8,0 з оптимумом активності при pH 7,0. Він здатний розщеплювати змертвілі ділянки тканин, фібринозні утворення, в'язкі секрети та ексудати. Стосовно здорових тканин фермент неактивний і безпечний у зв'язку з наявністю в них інгібіторів трипсину. Препарат має протизапальний та протинабряковий ефекти, активує фібриноліз.
Показання. Основними показаннями для застосування трипсину є захворювання органів дихання з густим гнійним мокротинням, гнійні рани, опіки і пролежні, тромбофлебіт, гнійні синусити, гнійні середні отити і євстахіїти з в'язким ексудатом, тромбози судин сітківки, помутніння склистого тіла, екстракція катаракти.
Побічна дія. При застосуванні трипсину можливі підвищення температури, тахікардія, незначна болючість і гіперемія у місці ін'єкції, алергічні реакції. Введення в дихальні шляхи іноді спричиняє подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів.
Протипоказання. Препарат протипоказаний при декомпенсованій серцевій недостатності, емфіземі легенів з дихальною недостатністю III стадії, ускладнених формах туберкульозу легенів, тяжких захворюваннях печінки, панкреатиті, підвищеній кровоточивості. Не слід вводити трипсин в осередок запалення, а також наносити (як і інші протеолітичні ферменти) на поверхні злоякісних пухлин. Забороняється вводити препарат внутрішньовенно.
Хімотрипсин кристалічний має фармакологічні властивості і застосування, подібні до таких у трипсину. Він відрізняється дещо більшою стабільністю в організмі та іншими сайтами рестрикції, гідролізуючи переважно зв'язки, утворені ароматичними амінокислотами і викликаючи глибше розщеплення білка.
Нуклеази. До цього класу гідролітичних ферментів належать рибонуклеаза та дезоксирибонуклеаза. Рибонуклеаза деполімеризує РНК до моно- та олігонуклеоти- дів. Дезоксирибонуклеаза – білок альбумінового типу, який гідролізує (розщеплює) ДНК до дезоксирибонуклеотидів. Для клінічного застосування важливо, що нукле-
ази зменшують густину та в'язкість гною, який завжди містить велику кількість нуклеїнових кислот, що утворюються зі зруйнованих лейкоцитів.
Рибонуклеаза випускається у вигляді ліофілізату для приготування розчинів, який одержують із підшлункової залози великої рогатої худоби. Відповідно до локалізації патологічного процесу, засіб вводять внутрішньом'язово, ендотрахеально, в порожнини тіла, застосовують місцево. Препарат деполімеризує РНК і, внаслідок цього, розріджує гній, слиз, в'язке гнійне мокротиння; має протизапальну дію, котра є вторинною. Він затримує розмноження деяких РНК-вмісних вірусів. Основними показаннями для застосування рибонуклеази є захворювання дихальних шляхів з в'язким гнійним мокротинням, пародонтоз, гінгівіт; остеомієліт, свищі, абсцеси, трофічні виразки, синусит, отит, тромбофлебіт; кліщовий енцефаліт; вірусний менінгіт. Під час лікування можуть виникати подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, алергічні реакції. Рибонуклеаза протипоказана при гіперчутливості, хронічній серцевій, дихальній та печінковій недостатності, відкритій формі туберкульозу, кровоточивості.
Дезоксирибонуклеаза викликає деполімеризацію ДНК і розрідження гною. Вона володіє здатністю затримувати розвиток вірусів герпесу, аденовірусів та інших вірусів, що містять ДНК. Цей ферментний препарат застосовують при герпетичних та аденовірусних інфекціях, а також для зменшення в'язкості і поліпшення евакуації мокротиння і гною у хворих з гнійними захворюваннями легенів.
Препарати гіалуронідази. Гіалуронідаза спричиняє розпад гіалуронової кислоти, яка є “цементуючою” проміжною речовиною сполучної тканини, і тим самим призводить до збільшення проникності тканин та поліпшення руху міжклітинної рідини. Цей механізм визначає участь даного ферменту в регуляції запалення, набряку, транспорту речовин, еластичності сполучної тканини (рис. 11.2). Ефект гіа- луронідази оборотний.
Рис. 11.2. Механізм дії гіалуронідази
Лідаза – ферментний препарат із сім'яників великої рогатої худоби, діюча основа якого представлена гіалуронідазою. Лідазу вводять підшкірно, під рубцево змінені тканини, внутрішньом'язово, методами електрофорезу або аплікацій на слизові оболонки (в очній практиці). Тривалість дії сягає 48 годин. Ефект препарату полягає у появі рухливості суглобів, розм'якшенні рубців, усуненні та зменшенні контрактур, розсмоктуванні гематом. Дія найбільш виражена на ранніх стадіях патологічних процесів. Показання для застосування лідази – контрактури суглобів, анкілозуючий спондилоартрит, рубцеві зміни шкіри, гематоми, хронічні виразки, склеродермія. Застосовують в офтальмологічній практиці, а також при продуктивному характері запалення легенів. Лідазу використовують для прискорення всмоктування різних лікарських засобів (місцеві анестетики, антибіотики, глюкокортикоїди). Препарат добре переноситься, але іноді можуть виникати алергічні реакції. Застосування цього ферментного засобу протипоказане при злоякісних новоутвореннях, гострих запальних процесах, легеневих кровотечах та кровохарканні.
Ронідаза – препарат гіалуронідази, за своїм походженням і фармакологічними властивостями близький до лідази. Водночас ронідаза має менший ступінь очистки і застосовується лише місцево у вигляді вологих пов'язок для лікування контрактур суглобів, рубців, гематом, хронічних тендовагінітів, ран, що не загоюються протягом тривалого часу.
Фібринолітичні ферменти. До фібринолітичних ферментів належать фібринолізин та активатори фібринолізу (стрептокіназа, урокіназа, альтеплаза). За механізмом дії всі вони є протеазами, але фармакодинаміка і застосування для тром- болітичної терапії дають підстави для виділення зазначених ферментів в окрему класифікаційну одиницю. Детально ці препарати розглянуті в розділі “Засоби, що впливають на згортання крові та фібриноліз”.
Оксидоредуктази та інші ферменти. Цитохром С – фермент, який бере участь у тканинному диханні. Цей фермент застосовують при асфіксії новонароджених, а також для лікування гіпоксичних станів, що мають місце при бронхіальній астмі, серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця. Перорально препарат призначають при високих фізичних навантаженнях.
Супероксиддисмутаза – ключовий фермент антиоксидантного захисту клітин, який гальмує процеси вільнорадикального окислення. Він застосовується в офтальмології для лікування очних хвороб, що супроводжуються тканинною гіпоксією та оксидативним стресом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ферментні препарати“ на сторінці 2. Приємного читання.
