Значення предметності в іменнику є його всеохопною ознакою, загальнокатего-рійною. У межах класу всіх іменників виділяються менші категорії, що характеризуються за ознакою індивідуальне/загальне. Відповідно до цього іменники поділяються на власні і загальні назви. До власних назв належать усі індивідуальні найменування предметів (прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір'ю, клички тварин і т. ін.). До загальних назв належать усі слова, що є найменуваннями однорідних предметів (наприклад: клас, студент, море, зоря, хлопець).
Межі між цими категоріями слів не стійкі. Загальні назви можуть ставати власними (наприклад, назви видавництв, спортивних організацій тощо: "Наукова думка", "Вища школа", "Шахтар" і т. ін.), а власні назви переходити в загальні (наприклад: галіфе, бостон, панама, ват).
Розрізнення власних і загальних назв у граматичному плані виражається в тому, що власні назви не мають форм множини, а деякі з них, навпаки, виступають лише у формі множини.
За характером позначуваного (конкретне/абстрактне) іменники поділяються на конкретні й абстрактні назви.
Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня), явищ (туман, заметіль), людей (Гнат, Надія, дитина), одиниць виміру (метр, літр, тиждень, рік, кілограм) і т. ін.
До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять -якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, прискорення, вимір, переліт.
Категорія конкретності/абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має граматичну форму числа однини і множини не утворює, а деякі абстрактні іменники мають множинну форму й не утворюють однини (кошти, заручини, вибори).
Абстрактні іменники - це переважно мотивовані вторинні слова. Твірними в них виступають прикметникові й дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменниках виражається спеціальними суфіксами: -ість, -от(а), -анн(я), -енн(я) та ін.
Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою конкретне/абстрактне не може бути, оскільки слова в непрямому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю ознаку (порівняйте: полум я в печі і полум я серця, раптовий вихор і вихор думок).
З-поміж іменників загальних назв із конкретним значенням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видовою категорією).
Категорія істот і неістот
У системі семантико-граматичних категорій іменника виділяється також категорія істот і неістот.
Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви людей і тварин (син, робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні і міфологічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі інші назви — явищ, предметів, абстрактних понять - входять у категорію неістот.
Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот - форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зошит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.
Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот не виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили полк, зібрали гурт).
Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стіла і стіл). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.
Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках - у давальному й місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага віддається флексії -ові (-еві, -сві), якщо це назви істот, наприклад; Петр-ові, батьк-ові. ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, піджак-у, га-ю.
Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду П відміни, що позначають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: агітатора, учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від інших групувань цих іменників (порівняйте: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у).
Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж в інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об'єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності/імперсональності).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Семантико-граматичні категорії іменника“ на сторінці 1. Приємного читання.
