Характеристика передньоязикових приголосних звуків за пасивним артикулятором
За пасивним артикулятором передньоязикові приголосні звуки в українській мові поділяються на три підгрупи: 1) апікальні; 2) дорсальні; 3) какумінальні, або церебральні.
Апікальні (лат. арех - верхівка, кінцівка) звуки артикулюються кінчиком язика, який торкається верхніх зубів, ясен, піднебіння. До апікальних належать: [д], [д'], [т], [т'],[л],[л'],[н],[н'], [дз], [дз'], [дж].
Дорсальні (лат. dorsalis від dorsum - спина) звуки артикул юються кінчиком язика, який може торкатися нижніх зубів, а середня частина при вимові м'яких дорсальних додатково піднімається до твердого піднебіння. До дорсальних належать: [з], [з'], [с], [с'],[ц], [ц'].
Какумінальні (лат. сасшпеп - вершина), або церебральні (лат. cerebrum - мозок), звуки артикул юються, коли піднятий угору край передньої частини язика притискується до піднебіння, а спинка язика при цьому опущена. До какумінальних (церебральних), або піднебінних (ясенних) належать: [ж], [ч], [ш], [р], [р'].
За способом творення шуму всі приголосні звуки сучасної української літературної мови поділяються натри головні групи: зімкнені, щілинні, дрижачі.
Зімкненими називають приголосні звуки, що творяться в момент прориву струменем повітря повного зімкнення між активним і пасивним мовними органами. Такими є українські [б], [п], [д], [т'], [ґ], [к], [м], [н]; [д'], [т'], [н']. Внаслідок того, що повітря при цьому прориває зімкнення раптово, ці звуки ще називаються вибуховими, або проривними.
Оскільки артикуляція вибухових здійснюється з надзвичайно малою витримкою, більшість зімкнених приголосних є миттєвими (моментальними). До вибухових (миттєвих) належать [б], [п], [д], [т], [ґ], [к]; [д'], [т']. Приголосні [м], [н], [н'] творяться дещо по-іншому: струмінь повітря частково проривається назовні через ротову порожнину, частково - через носову. Тому вони є носовими. Носові приголосні іноді розглядають як зімкнено-прохідні.
Особливу групу в межах зімкнених приголосних становлять зімкнено-щілинні приголосні, або африкати: [дюз], [ц], [дж], [ч], [дз'], [ц']. Вони починають творитися в момент проривання повітряним струменем зімкнення (як і при вимові приголосних ([д],[т]), однак зімкнення не руйнується повністю, а переходить поступово в щілину, отже вибуху при їх утворенні немає.
У сучасній українській літературній мові африкати вимовляються злито і не є об'єднанням звуків [д + з], [т + с], [д + ж], [т + ш].
Група щілинних, або фрикативних (від лгг. fricare - терти), приголосних об'єднує звуки, що складаються із голосу й шуму або тільки шуму, який твориться при проходженні струменем повітря щілини, що виникає при наближенні активного мовного органа до пасивного. Так творяться українські приголосні [в], [ф], [з], [с], [ж], [ш],[г],[х];[л];[й],[з'],[с,],[л].
Щілинні приголосні [л], [л'] ще називають боковими, або латеральними (лат. latus - бік, lateralis - боковий), бо під час їх утворювання виникає перепона в результаті наближення кінчика язика до ясен. Язик при цьому опускається і повітря проходить з обох його боків.
З-поміж щілинних приголосних виділяють за слуховим сприйняттям: а) шиплячі ([ж], [ч], [ш], [дж]) та б) свистячі ([з], [с], [ц], [дз], [з'], [ц], [с'], [дз'].)
Дрижачі [р], [р']. При вимові [р] кінчик язика, напружений і загнутий до альвеол, під тиском повітряного струменя вібрує, при цьому з'являється характерний шум. За пасивним і активним органом приголосний [р] належить до альвеолярних.
При вимові пом'якшеного [р'] з ділянкою твердого піднебіння змикається не тільки верхня поверхня кінчика язика, а й передня ділянка спинки, що надає йому м'якості. Артикуляційний фокус пом'якшеного [р'] порівняно з непом'якшеним просунений уперед.
Дрижачі ще називають вібрантами (від лат. vibrans - дрижачий), при творенні яких кінчик язика періодично або притискується до альвеол (альвеоли - ямки в щелепах, де містяться корені зубів), або відходить від них, утворюючи своєрідне дрижання чи вібрацію.
Приголосні розрізняють наявністю або відсутністю палаталізації (або за твердістю і м'якістю). Палаталізація звуків, або пом'якшення (лат. palatum - тверде піднебіння), виникає внаслідок додаткового підняття передньої і середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається до артикуляції голосного [і]. Коли до основної артикуляції приголосних приєднується додаткова і-подібна артикуляція, то об'єм ротового резонатора помітно зменшується і власний тон приголосного підвищується.
Залежно від наявності чи відсутності роботи передньо-середньої спинки язика приголосні поділяються на тверді й м'які. Окремі тверді й м'які приголосні утворюють співвідносні пари.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних“ на сторінці 1. Приємного читання.
