Визначальними чинниками сучасної мовної ситуації в Україні є:
1) наявність регіонів з неоднорідними національно-культурними і мовними, а також соціально-політичними традиціями та орієнтаціями, що зумовлено попереднім тривалим роз'єднаним існуванням різних частин України у складі різних держав і різним часом (аж до середини XX ст.) об'єднання їх у складі однієї держави - України.
Відмінності між регіонами полягають у різному ступені української національної самосвідомості, державотворчій активності. Зважаючи на це, у "Державній програмі розвитку української мови та інших національних мов в Українській PCP на період до 2000 року" у різних регіонах було передбачено різні терміни її виконання;
• 2) надзвичайна важливість мовного питання в етнокультурному й політичному житті України;
• 3) мовна політика в державі визначена Конституцією України, відповідними законами "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про рекламу", "Про захист прав споживача", "Про збройні сили України" та ін.
З 1997 p., коли діяльність виконавчої влади у сфері мовної політики на загальнодержавному рівні активізувалася, триває наступний етап у розвитку мовної ситуації в Україні. Було подано на розгляд Верховної Ради проект нового закону "Про розвиток і застосування мов в Україні" та напрацьовано комплексну програму "Українська мова", в яких передбачалося істотне розширення функціонування державної мови в таких сферах, як збройні сили, правоохоронні органи, інформатика тощо, притому ставилося питання про використання літературної, унормованої української мови. Проте ці документи не були прийняті, лише видавалися закони Кабінету Міністрів. Не виконана в повному обсязі Державна програма 1991 р. Конституційний Суд України 1999 р. подав офіційне тлумачення положення Конституції України щодо сфер застосування державної української мови як обов'язкової в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, в інших державних органах, у збройних силах, у державних навчальних закладах. Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для заміщення посад у державних органах.
Мовне питання використовується у розрахунках політичних сил України, які виходять із власних інтересів і активізуються під час виборчих кампаній. Загалом же спостерігається поступове виправлення мовної ситуації в країні на користь української мови, що засвідчує незворотність цих процесів (/з журналу "Мовознавство"),
Мовні обов'язки громадян
Незважаючи на всі перешкоди, які виникали на шляху розвитку української мови, вона їх успішно долала й долає, тому що спирається на розвиток традицій українського народу, його багатогранної культури. Отже, у відродженій державі, яка обирає власний шлях у майбуття, є всі можливості для подолання суперечностей у сучасній мовній ситуації.
О. Тараненко зазначає, що в міркуваннях про спонукальні мотиви масового переходу неукраїномовних мас населення на спілкування українською мовою звичайно можливі такі стимули, як: а) прищеплення любові до української мови; б) підвищеної престижності; в) усвідомлення мовцями доцільності володіння й користування нею.
Основним мотивом переходу різних груп населення на спілкування українською мовою є, з одного боку, мовна політика держави, з іншого - дедалі повніше усвідомлення ними незворотності цього процесу. Зразком у цьому має бути мовна поведінка працівників органів державної влади та державних установ і організацій, які директивно зобов'язані використовувати державну українську мову.
Українська мова є об'єктивною умовою державності і важливим чинником суспільної стабільності. За словами мовознавця В. Жайворонка, мова як суспільний продукт - це національний організм. Активна позиція мовців (і передусім видатних представників тієї чи тієї епохи) ставить проблему взаємодії між мовою і мовцями. На певному історичному проміжку мовна особистість формується й розвивається відповідно до стану розвитку суспільства.
Розглядаючи проблему доцільного використання державної української мови у незалежній Україні, мусимо зважати на проблему дерусифікації країни, оскільки тривалий час функції української мови штучно обмежувалися, що принижувало її престижність. Тому, як справедливо зазначає О. Ткаченко, переважна частина навіть свідомих українців, не говорячи про несвідомих, у своїй обізнаності стосовно української культури загалом ще живуть і живляться уявленнями радянського періоду, де українську культуру подавали у надзвичайно "процідженому" вигляді. З неї випадали українські письменники П. Куліш, В. Винниченко, М. Хвильовий, О. Ольжич, О. Те-ліга, а також літературознавчі і філософські праці М. Грушевського, Д. Дорошенка, І. Огієнка та багатьох інших, яким чіпляли ярлик "націоналіста".
Вадою української культури є не тільки те, чого вона ще не має, а й те, що вона ще не досить розкрила світові, а найголовніше своєму народові, уже наявне (О. Ткаченко).
Мовний обов'язок кожного громадянина України - оберігати Й розвивати державну українську мову, яка репрезентує нашу країну у світі як самодостатню державу та український народ, що має давні писемні традиції й високу культуру.
Мова як система
Мова є системою систем. Система - це сукупність взаємопов'язаних і взаємо-зумовлених елементів, одиниць, частин (сегментів), об'єднаних за спільною ознакою, призначенням. Система мови характеризується функціями, способами, засобами, відношеннями між елементами внутрішньої системи мови, особливостями, закономірностями, внутрішньою структурою. Структура - це спосіб організації системи, її внутрішня будова.
Будь-яка мова має чотирирівневу (чотириярусну) будову. Перший ярус, або рівень, - це фонологічний, другий - морфологічний, третій — лексико-семантичний четвертий рівень - синтаксичний.
Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний — фонему, морфологічний -морфему, лексико-семантичний -лексему (слово), синтаксичний - речення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мовна ситуація в державі“ на сторінці 1. Приємного читання.
