Комунікативність не властива членам речення, словосполученням і сполученням слів. Комунікативність речення (та функціональних замінників речення) полягає в тому, що воно виступає засобом спілкування носіїв мови, засобом формування, вираження думки, почувань, емоцій.
Повнішому розумінню комунікативної сутності речення, на думку О. Єсперсена, може сприяти таке міркування-оцінка: "Речення не виникає в свідомості мовця відразу, а створюється поступово в процесі мовлення". Кожен, хто буде уважно прислу-ховуватися до звичайної розмови, знайде численне підтвердження того, що мовець будує речення поступово. В процесі творення речення він може змінити початковий план повідомлення своїх думок; може запнутися, перервати виклад і, зрештою, побудувати речення інакше, ніж це було задумано раніше.
Речення будь-якої синтаксичної структури - двоскладні й односкладні" непо-ширені й поширені і т. д. - рівноцінні, однаковою мірою досконалі, але тільки за однієї з умов - якщо вживання будь-якого речення комунікативно виправдане, а саме речення синтаксично, граматично, орфоепічно та інтонаційно оформлене нормативно, стилістично довершене.
Речення виступає найголовнішою, але не єдино можливою формою спілкування, бо, крім речення, з комунікативною метою можуть також уживатися еквіваленти речень (слова речення, деякі інші комунікативні одиниці).
Мінімальна синтаксична будова речення - це речення з одного формально вираженого члена речення, вираженого навіть службовим словом, яке в контексті репрезентує собою зміст і структуру однослівного чи кількаслівного речення, наприклад: Ви з 'явились без дозволу? - Без (неповне речення з кількома домислюваними членами речення). Само ж по собі службове слово, хоч і може використовуватись комунікативно (Хіба? - у функції запитання як реакції мовця на що-небудь почуте, побачене), усе ж не є реченням: це також комунікативна мовна одиниця, однак не реченнєва; це тільки синтаксично нечленований вислів, питальне слово-речення. Максимальний же обсяг речення словесно необмежений, бо в принципі речення може складатися з невизначеної кількості слів: навіть багатосторінковий текст художнього твору практично можна представити одним реченням, вдаючись при цьому до найрізноманітнішого вживання розділових знаків.
Жодне речення не має тільки йому властивої індивідуальної будови. Кожне речення формується за зразками, за моделями, за синтаксичною формою, яка властива і певному окремому реченню і багатьом-багатьом іншим реченням, з однотипною модальністю, зі схожими логічно-граматичними ознаками і комунікативною орієнтованістю.
Формуючи речення, ми тим самим формуємо більш чи менш завершену (відносно . завершену) думку-судження, думку-питання, думку-спонукання тощо. Навпаки, коли нам треба що-небудь сказати або ж написати, про когось чи про щось запитати, спонукати когось до певної дії, - для цього треба вжити розповідне речення, питальне або спонукальне. Кожне з них може вимовлятися з додатковою окличною інтонацією. Розрізняють шість комунікативних типів речень: розповідні, питальні, спонукальні і розповідно-окличні, розповідно-питальні і розповідно-спонукальні.
Із семантичною ознакою речення нерозривно поєднуються логічні якості та стилістичні функції. Диференційні ознаки речення в їх сукупності - структура речення і йото семантика, доповнена логічними й стилістичними ознаками, визначають комунікативну природу речення, тобто ту його якість, задля досягнення якої і формується та використовується будь-яке речення. Саме ця ознака речення - його комунікатив-ність (спілкувальність) — виступає рушійною силою, основою основ буття будь-якого речення, його існування в мові і функціонування в індивідуальних мовленнях.
Аспекти вивчення речення
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Комунікативність речення“ на сторінці 1. Приємного читання.
