Фонологія

Сучасна українська літературна мова

Професорові М. С. Трубецькому належить уведення терміна фонологія й виокремлення фонології в окрему науку, яка вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови мови. Фонологію ще називають функціональною фонетикою. Фонологія входить у фонетику як її частковий розділ.

Фонологія — розділ мовознавства, що вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови мови. Цим фонологія як семіотична дисципліна відрізняється від загальної фонетики, яка вивчає мовлення в її фізичному, акустично-артикуляційному аспектах; внутрішню зв'язаність (неавтономність) цих дисциплін виражено через назву фонології функціональною фонетикою (А. Мартіне).

Оскільки фонетика і фонологія мають, по суті, різні об'єкти вивчення (або дуже різні аспекти одного об'єкта), то й складають вони різні розділи. Але, безумовно, розділ и ці дуже пов'язані - тією ж мірою, якою пов'язані звук і фонема (Ю. Карпенко).

Теоретичні основи фонеми

Початок вивчення фонеми як функціональної одиниці поклав видатний мовознавець І. Бодуен де Куртене в 70-х роках XIX ст., а один із його учнів - М. В. Крущевський - увів для позначення цієї величини термін фонема.

Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні мовний звук. Уважають, що термін фонема вперше ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 р., а потім його використав Ф. де Соссюр.

Щоб збагнути природу фонеми, зауважував науковець, необхідно добре вивчити звуки мови, адже, відірвавшись від своїх графічних позначень, звуки постають як щось невиразне, тож знову виникає спокуса віддати перевагу, нехай і облудній, опорі письма. Тому перші лінгвісти, яким нічого не було відомо про фізіологію артикульованих звуків, щоразу опинялися на слизькому; відступитися від літери означало для них втратити ґрунт під ногами; тоді як для нас - це перший крок до істини, бо необхідну підтримку ми знаходимо саме у визначенні звуків. Сучасні нам лінгвісти нарешті це зрозуміли; розбудовуючи дослідження, початі іншими (філологами, теоретиками співу тощо), вони збагатили лінгвістику фонологією як допоміжною наукою, що поклала край її залежності від графічного слова.

Справжня послуга фонології полягає в тому, що вона надає нам можливості вжити запобіжних заходів щодо письмової форми, через яку ми змушені проникнути до мови.

Якщо ми, писав Бодуен де Куртене, вступимо на грунт справжньої мови, яка існує в своїй безперервності тільки психічно, тільки як світ уявлень, нам не буде достатньо поняття звука, і ми будемо шукати іншого терміна, що зможе позначити психічний еквівалент звука. Саме таким терміном і є термін фонема.

До речі, Бодуен де Куртене у своїх працях трактував визначення терміна фонема кілька разів: широко і докладно, лаконічно і образно. Проте всі формулювання об'єднує психологічна основа реальності фонеми, яка трактується дослідником як психологічний еквівалент звука. Звук стає реальністю тоді, коли він існує в психічній уяві людини. Психічне уявлення антропофонічного образу, зв'язку його з іншими, такими самими образами, їх психологорозумова інтерференція являють собою фонему -своєрідний прообраз осмисленого звука. Фонема - це антропофонічне уявлення. Воно є однорідним і нечленним з погляду мови. Антропофонічне уявлення виникає в результаті тих вражень, імпульсами, так би мовити, першопричиною яких є синтез вимовлення одного й того самого звука в різних позиціях. Фонему, чи психічні антропофонічні уявлення, не можна розглядати як даність. Антропофонічні уявлення привносяться людині, здобуваються нею.

Розуміння сутності фонеми від часів Бодуена де Куртене зазнало істотних змін, а вчення про фонему виділилося в окремий розділ мовознавства - фонологію.

Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фонеми. Психологічний підхід до фонеми він об'єднує з функціональним. Смислорозрізнювальна роль фонеми виходить на передній план. У пращ "Фонетика французької мови" (1937) він пише: "У живому мовленні вимовляється значно більша, ніж ми звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній мові об'єднуються в порівняно невелике число звукових типів, здатних диференціювати слова та їх форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці звукові типи мають на увазі, коли говорять про окремі звуки мови. Ми називатимемо їх фонемами. Різні звуки, які реально вимовляють, є тим конкретним, у якому реалізується загальне (фонема), будемо називати відтінками фонем" (Щерба, 1974; 132).

М. С. Трубецькой зі структурно-семантичного і структурно-функціонального підходів дав визначення таких важливих фонологічних понять, як фонема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних ознак (вокалічні, консонантні, просодичні), увів поняття нейтралізації фонеми, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єднує фонеми, що нейтралізуються), розробив детальну класифікацію фонологічних опозицій (приватні, градуальні, екяшолентні, однови-мірні, багатовимірні, корелятивні).

Наступний розділ:

Фонологічні школи


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фонологія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія
  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту