Період (від грец. periodos - коло, переносно — заокруглена мова) - це складне речення ускладненої будови: перша частина являє собою кілька однотипних (однорідних) за функцією речень (члени періоду), друга - заключна, що є простим чи складним реченням, головним щодо першої ускладненої частини. Наприклад: / там, де на всьому лежить печать мовчання, де стримані і скарги, і пісні, де здавлені прокльони і ридання, — вість людям подають кайдани голосні (Леся Українка). Період характеризується вичерпною повнотою змісту і гармонійністю синтаксичної структури.
Період—це не окремий структурний тип, а лише різновид наявних у мові типів речень, який відзначається специфічними ознаками своєї будови й особливою інтонацією.
Періодові властивий постійний порядок розміщення його частин: спочатку перша . частина, а потім друга. Перша частина містить ряд звичайно однорідних елементів, які і за своїм змістом, і граматично залежать від другої частини, причому перша частина періоду замикається другою логічно, граматично й інтонаційно, що створює завершеність, властиву цій синтаксичній структурі.
Період має інтонацію, властиву лише йому. Перша частина періоду характеризується висхідною інтонацією: при збереженні загальної перелічувальної інтонації . кожен із наступних однорідних елементів вимовляється вищим тоном, ніж попередній; кульмінація тону припадає на останній компонент і завершується тривалою паузою. Друга ж частина починається значно нижчим тоном і вимовляється з завершальною інтонацією.
У великих за обсягом періодах підвищення і зниження інтонації за допомогою невеликих пауз розпадаються на дрібні частини - члени періоду. За змістом період являє собою закінчене структурне ціле.
За будовою період - це найчастіше багатокомпонентне складнопідрядне речення, . що складається з головної і кількох однорідних підрядних частин, які звичайно міс-" тяться у першій частині періоду. Періодом може бути і багатокомпонентне складносурядне речення, і просте, ускладнене однорідними членами. Періоди то являє собою просте ускладнене речення з однорідними членами у другій частині, містить узагальнювальне слово, перед яким ставиться тире: Ні насторожений шуліка, що годинами кружляє високо в небі; ні невідомий вершник, що вряди-годи беззвучно проскоче до обрію; ні чабан, що маячить на далеких толоках по плечі в текучому мареві, - ніщо не розвіє, ніщо не порушить степового величного спокою (О. Гончар).
Частини періоду за структурою складнопідрядного речення об'єднуються відповідно до типу їх підрядності - місця, часу, причини, мети, умови, допустовосгі, порівняння та ін. Наприклад: / там, де на всьому лежить печать мовчання, де стримані і скарги, і пісні, де здавлені прокльони і ридання, - вість людям подають кайдани голосні (Леся Українка).
Чітке розмежування першої й заключної частини періоду на письмі позначається за допомогою розділових знаків: між першою і другою частинами періоду ставиться кома і тире, наприклад: В серпневі дні, коли обжинки світлі справляє сита медвяна земля, і кулики дзвенять на узбережжях, мережкою гартуючи пісок, а ластівки малечу научають повітря сизе різати грудьми, - в серпневі дні розширюється обрій, і розгортає крила далечінь (М. Рильський).
Період найчастіше виступає стилістичним засобом у художньому та публіцистичному стилях мовлення.
Пряма й непряма мова
Під час спілкування часто виникає необхідність передати чиєсь мовлення. Іноді важливо передати не лише зміст, а й саму форму та інтонацію* Існує дві форми передавання чужого мовлення: пряма і непряма мова.
Прямою мовою називається чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонації. Наприклад: "Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся маєш, як живеш? - Сказала, як ввійшла у хату, Юнона: — Чи гостей не ждеш?" (І. Котляревський).
Пряма мова звичайно супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Наприклад: А тільки, було, зачує дзвін, то вже ні заграється, ні засидиться дома і каже: "Мамо! піду до церкви, бач, дзвонять; грішно не йти; тату, дай шажок на свічечку, а другий старцю Божому подати" (Г. Квітка-Основ'яненко); "А я знаю, як тебе звати", — довірливо каже дівчина і двома пальцями перебирає скляне з краплинами сонця намистечко (М. Стельмах).
Чуже мовлення, передане не дослівно, без збереження форми та інтонації, а тільки із збереженням змісту, називається непрямою мовою. Наприклад, у реченні чужі слова передано прямою мовою: Чи хто всміхнеться (не часто всміхалися!) -панночка біжить до старої: "Бабуню, мене не шанують!" (Марко Вовчок). Перебудуємо речення: Чи хто всміхнеться (не часто всміхалися!) - панночка біжить до старої і тут же скаржиться, що її не шанують. Це приклад непрямої мовИ.
У непрямій мові змінюють особу займенників, і дієслів відповідно до особи, від імені якої передається чужа мова.
Вигуки, повторення, іноді - вставні слова й частки - опускаються.
Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням. Вони є засобом уведення в розповідь чужого мовлення.
Пряма мова разом із словами автора - особливий тип синтаксичної будови, близький до складного безсполучникового речення з різнотипними частинами, але пряма мова і слова автора разом не становлять одного речення. Вони завжди виступають як окремі речення. Зв'язки ж прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються спеціальними пунктуаційними правилами, а в усному мовленні - інтонацією.
Досить часто у художній літературі письменники використовують невласне пряму мову як особливий стилістичний прийом, за допомогою якого розкриваються внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання тощо. Це так звана внутрішня мова, яку передає автор твору, ніби перевтілюючись у самого персонажа.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Період“ на сторінці 1. Приємного читання.
