Орфоепія (від грец. orthos - правильний і epos — мовлення) — це: 1) сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови.
Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Орфоепія має практичний характер: вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних помилок (фонетичних та фонологічних), що підвищує загальну культуру українського літературного мовлення.
Фонологічні помилки зумовлюються незнанням фонемного складу сучасної української літературної мови і проявляються в заміні якоїсь фонеми іншою фонемою. Така заміна не тільки спотворює загальнонародну нормативну вимову, а й нерідко призводить до неправильного розуміння слова або речення. Наприклад, при заміні [з] на [с] слово казка сприймається як каска, везти як вести, газ як гас; при заміні [д] на [т] слово гадка звучить як гатка, привід - як привіт. Так само спотворюється зміст слова при заміні голосного [о] на голосний [а]: полити - палити, мостити — мастити.
Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів фонем. Звичайно, це порушення не завжди викликає зміну значення слова чи речення, однак веде до спотворення вимови.
Таке незвичне для української вимови звучання фонем може пояснюватися діалектними впливами. Наприклад, пом'якшена вимова губних та шиплячих [груш'а, меиж'а], вимова [т*] з наближенням до [ц'], коли [т*] початковий [т^іло], [т*цЧкати*] тощо. Щоб уникнути помилок, треба добре засвоїти орфоепічні норми української літературної мови.
Орфоепічні норми окремих груп приголосних
Вимова приголосних звуків української мови характеризується в цілому чіткістю і виразністю як у позиції перед голосним, так і в кінці слова. Однак вимова окремих груп приголосних має певні особливості.
• 1. Дзвінкі приголосні не втрачають дзвінкості в кінці слова та в позиції перед глухими приголосними (крім [г], [з]): [горб], [пох'ід], [наказ], [дубки], [н'іжка], але [н'іхтЧ], [леихкий], [ш:умом] (з шумом); у префіксі без [з] не оглушується.
• 2. Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко внаслідок асиміляції за дзвінкістю: [бород'ба], [проз'ба], [вогзал], [фудбол].
• 3. Губні [б], [п], [в], [м], [ф] у кінці слова вимовляються твердо: [с'ім], [др'іб], [верф], а перед [і] - напівпом'якшено: [б'іл'], [в'ік], [м'іж], [п'ід], [ф'ігура], у словах іншомовного походження вимовляються пом'якшено також перед голосними заднього ряду ([у], [о], [а]): [б'уро], [ф'узеял'аж].
• 4. Шиплячі в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди вимовляються твердо: [п'іч], [курча], [чес'т*], [чаша]. Лише у позиції перед [і] ці звуки вимовляються напівпом'якшено: [нож'і], [груш'і), [оч'і].
• 5. У кінці слова завжди вимовляємо [ц']: [к'інец'], [хлопеиц'], [сиениц'а]; крім слів іншомовного походження та вигуків: [палац], [бац].
• 6. Буквосполучення дж, дз передають один звук у межах морфеми: [джеирсл°о], [дзеркал°о]; або два звуки на межі морфем: [від-жеини], [над-зв°ук°овий].
• 7. Щілинний [г] в українських і в багатьох запозичених словах вимовляється як гортанний: [гай], [гор'іх], [гора], [гуси], [сн'іг], [агр0он°ом], а проривний [г] звучить у небагатьох словах: [аґрус], [ґазда], [ґанок], [гедз'], [гисрлига] та ін.
Увага! Усі запозичені слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються. Однак окремі з них характеризуються орфоепічними особливостями. Наприклад, російський голосний [е], що походить з [іе], передається в українській мові як [+е] після м'якого приголосного (орфографічно є): Лесков, Бєлий. В іншомовних загальних назвах після [д], [т], [з], [с], [ц], [ж], [ч], [ш], [р] вимовляється [и], а після інших приголосних - [і]: дизель, шифр, жираф, але: хімія, гігант, фізика. Звукосполучення "голосний + [і]" замінюється в українській мові на "голосний + [йі]": егоїст, мозаїка. Те ж саме із сполученням [і] + [є]: гігієна, ієрогліф, але всередині слова у звукосполученнях [іа], [іу], [іо] приголосний [й] не з'являється: ідіома, авіація, тріумф.
Усунення помилок у вимові та наголошуванні слів
1. Виправте помилки у вимові окремих носіїв мови. (Записано в театрі.) Поясніть, які це помилки (фонологічні чи фонетичні), з'ясуйте причини їх. Правильну вимову слів запишіть фонетичною транскрипцією.
"Танцую", "гець", "чюю", "двенадцать", "шепоче", "дзякую", "лосиць", "біжиш*", "кабінет", "рідна страна", "Бацьківщина", "чяс", "чясто", "черевики", "виручяю", "цівілізованс суспільство", "митрополіт", "афорізм", "кроф", "любоф", "діфка", "Боровік", "він правильно робит", "сьвато", "треба перевірати", "техничні можливості", "пісьня", "смішат", "делегуют", "робе", "осьвячений", "базарь", "кобзарь", "роблю", "було", "пишу", "буде".
2. Прочитайте вголос. З'ясуйте вимову звуків, позначених літерою в. Перевірте за довідкою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Орфоепія“ на сторінці 1. Приємного читання.
