Орфоепія

Сучасна українська літературна мова

Орфоепія (від грец. orthos - правильний і epos — мовлення) — це: 1) сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови.

Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Орфоепія має практичний характер: вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних помилок (фонетичних та фонологічних), що підвищує загальну культуру українського літературного мовлення.

Фонологічні помилки зумовлюються незнанням фонемного складу сучасної української літературної мови і проявляються в заміні якоїсь фонеми іншою фонемою. Така заміна не тільки спотворює загальнонародну нормативну вимову, а й нерідко призводить до неправильного розуміння слова або речення. Наприклад, при заміні [з] на [с] слово казка сприймається як каска, везти як вести, газ як гас; при заміні [д] на [т] слово гадка звучить як гатка, привід - як привіт. Так само спотворюється зміст слова при заміні голосного [о] на голосний [а]: полити - палити, мостити — мастити.

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів фонем. Звичайно, це порушення не завжди викликає зміну значення слова чи речення, однак веде до спотворення вимови.

Таке незвичне для української вимови звучання фонем може пояснюватися діалектними впливами. Наприклад, пом'якшена вимова губних та шиплячих [груш'а, меиж'а], вимова [т*] з наближенням до [ц'], коли [т*] початковий [т^іло], [т*цЧкати*] тощо. Щоб уникнути помилок, треба добре засвоїти орфоепічні норми української літературної мови.

Орфоепічні норми окремих груп приголосних

Вимова приголосних звуків української мови характеризується в цілому чіткістю і виразністю як у позиції перед голосним, так і в кінці слова. Однак вимова окремих груп приголосних має певні особливості.

• 1. Дзвінкі приголосні не втрачають дзвінкості в кінці слова та в позиції перед глухими приголосними (крім [г], [з]): [горб], [пох'ід], [наказ], [дубки], [н'іжка], але [н'іхтЧ], [леихкий], [ш:умом] (з шумом); у префіксі без [з] не оглушується.

• 2. Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко внаслідок асиміляції за дзвінкістю: [бород'ба], [проз'ба], [вогзал], [фудбол].

• 3. Губні [б], [п], [в], [м], [ф] у кінці слова вимовляються твердо: [с'ім], [др'іб], [верф], а перед [і] - напівпом'якшено: [б'іл'], [в'ік], [м'іж], [п'ід], [ф'ігура], у словах іншомовного походження вимовляються пом'якшено також перед голосними заднього ряду ([у], [о], [а]): [б'уро], [ф'узеял'аж].

• 4. Шиплячі в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди вимовляються твердо: [п'іч], [курча], [чес'т*], [чаша]. Лише у позиції перед [і] ці звуки вимовляються напівпом'якшено: [нож'і], [груш'і), [оч'і].

• 5. У кінці слова завжди вимовляємо [ц']: [к'інец'], [хлопеиц'], [сиениц'а]; крім слів іншомовного походження та вигуків: [палац], [бац].

• 6. Буквосполучення дж, дз передають один звук у межах морфеми: [джеирсл°о], [дзеркал°о]; або два звуки на межі морфем: [від-жеини], [над-зв°ук°овий].

• 7. Щілинний [г] в українських і в багатьох запозичених словах вимовляється як гортанний: [гай], [гор'іх], [гора], [гуси], [сн'іг], [агр0он°ом], а проривний [г] звучить у небагатьох словах: [аґрус], [ґазда], [ґанок], [гедз'], [гисрлига] та ін.

Увага! Усі запозичені слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються. Однак окремі з них характеризуються орфоепічними особливостями. Наприклад, російський голосний [е], що походить з [іе], передається в українській мові як [+е] після м'якого приголосного (орфографічно є): Лесков, Бєлий. В іншомовних загальних назвах після [д], [т], [з], [с], [ц], [ж], [ч], [ш], [р] вимовляється [и], а після інших приголосних - [і]: дизель, шифр, жираф, але: хімія, гігант, фізика. Звукосполучення "голосний + [і]" замінюється в українській мові на "голосний + [йі]": егоїст, мозаїка. Те ж саме із сполученням [і] + [є]: гігієна, ієрогліф, але всередині слова у звукосполученнях [іа], [іу], [іо] приголосний [й] не з'являється: ідіома, авіація, тріумф.

Усунення помилок у вимові та наголошуванні слів

1. Виправте помилки у вимові окремих носіїв мови. (Записано в театрі.) Поясніть, які це помилки (фонологічні чи фонетичні), з'ясуйте причини їх. Правильну вимову слів запишіть фонетичною транскрипцією.

"Танцую", "гець", "чюю", "двенадцать", "шепоче", "дзякую", "лосиць", "біжиш*", "кабінет", "рідна страна", "Бацьківщина", "чяс", "чясто", "черевики", "виручяю", "цівілізованс суспільство", "митрополіт", "афорізм", "кроф", "любоф", "діфка", "Боровік", "він правильно робит", "сьвато", "треба перевірати", "техничні можливості", "пісьня", "смішат", "делегуют", "робе", "осьвячений", "базарь", "кобзарь", "роблю", "було", "пишу", "буде".

2. Прочитайте вголос. З'ясуйте вимову звуків, позначених літерою в. Перевірте за довідкою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Орфоепія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія
  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту