Кожна мова складається зі словника (системи лексичних одиниць) та граматики (правил оперування знаками). Граматика мови поділяється на два розділи - морфологію та синтаксис. Предметом вивчення в морфології є форми словозміни та граматичні категорії, синтаксис же вивчає способи поєднання словоформ у словосполучення і речення та їх будову.
Термін синтаксис ("складання", "будова") вживається в двох значеннях: 1) у значенні синтаксична будова мови, елементами якої виступають члени речення, словосполучення, речення, еквіваленти речення (його функціональні замінники, наприклад: Так! Ні! Аякже! Еге ж! Хіба?); 2) у значенні граматичне вчення про структуру, семантику і функції синтаксичних одиниць (членів речення, словосполучень, речень).
Цілком застосовне вживання терміна синтаксис і щодо розділів: синтаксис словосполучень, синтаксис членів речення, синтаксис речень, синтаксис еквівалентів речення; синтаксис простого речення, синтаксис простого ускладненого речення, синтаксис складного речення.
Об'єкт і предмет синтаксису
Якщо в морфології розглядаються слова як граматичні одиниці мови і їх лексико-граматичні класи — частини мови, - то в синтаксисі маємо справу з мовними одиницями за функціональною ознакою - поділом їх на члени речення, класифікація словосполучень і речень.
Об'єктом синтаксису сучасної української літературної мови виступає вся її синтаксична будова, яка формується з усіх без винятку синтаксичних одиниць - членів речень, словосполучень, речень, їхніх форм, різновидів.
Предметом вивчення в синтаксисі є синтаксична теорія, синтаксичні правила, всі характеристики об'єктів синтаксичної структури мови, тобто реальних членів речення, словосполучень, речень. Якщо об'єкт синтаксису має об'єктивний характер, то предмет синтаксису є об'єктивно-суб'єктивним явищем, бо створюється мисленням науковців-лінгвістів, звісно, на об'єктивній основі.
У тривалому, кількадесятирічному мовленні окрема особа використовує мільярди і мільярди конкретних речень, які належать до небагатьох структурних типів речення, бо кожне конкретне речення, яке реалізується усно чи писемно, є простим або складним реченням, двоскладним чи односкладним.
Досить поширеною є думка, згідно з якою синтаксис начебто посідає центральне місце в граматиці/морфологія ніби підпорядкована синтаксису: слова всіх частин мови слугують потребі оформлення членів речення.
Нерідко вважається, що начебто морфологія обмежує своїми формами синтаксис, бо за словами, які належать до різних частин мови, закріпились типові й менш характерні для них синтаксичні функції. Таке міркування не зовсім обгрунтоване. Усі основні структурні компоненти мови однаково важливі: без фонетико-фонологічного складу мови неможливе існування її лексико-фразеологічної системи, без морфологічного складу мови не існувала б і її синтаксична система. Що тут важливіше -питання певною мірою риторичне, в усякому разі маловмотивоване. Кожне конкретне речення втілює в собі одну з типових для конкретної мови структурну схему речення, будується за певним усталеним у мові абстрагованим зразком зі слів і словосполучень, дістаючи матеріальне вираження в звуках.
Типи синтаксичних одиниць
В українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці:
• речення;
• словосполучення;
• мінімальна синтаксична одиниця.
Вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів, зокрема:
• формально-синтаксичний (враховує формальну будову синтаксичних одиниць);
• семантико-синтаксичний, або семантичний (враховує взаємозв'язок формальної будови і значення синтаксичних одиниць);
• комунікативний, або функціональний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Синтаксис як розділ граматики“ на сторінці 1. Приємного читання.
