Усне народне мовлення є одним з найважливіших джерел формування писемно-літературної мови. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі середньонаддніпрянських говірок (діалектів) південно-східного наріччя.
Другим джерелом становлення літературної мови є фольклор (усні історичні твори, плачі, казки і перекази, легенди тощо).
Писемні пам'ятки минулого (літописи, повчання тощо) також справляли великий вплив на творення літературної мови.
Художня література є важливим джерелом рідної мови. Зачинателем нової української літературної мови став І. Котляревський, який увів у свої твори багату, колоритну, мелодійну народну розмовну мову. Основоположником сучасної літературної мови вважаємо Т. Шевченка, який у своїй поезії відшліфував орфоепічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофункціонального використання літературної мови. Твори І. Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Рильського, М. Стельмаха, П. Загребельного, О. Гончара і багатьох інших письменників збагатили українську мову виражальними засобами, утвердили її літературні норми.
Певний вплив на формування літературної мови має перекладна література (наукова, богословська, історична, художня), її багаті виражальні можливості завжди поповнювали українську мову. Одним із джерел української літературної мови є іншомовні запозичення (абстрактні слова, терміни та складні словосполучення). На формування писемнолітературної мови мала вплив і юридично-ділова документація, яка збагачувала її юридичною термінологією, живою побутовою лексикою, своєрідною фразеологією.
Мова фольклору - це не тільки надійний матеріал для пізнання життя, історії народу, а й цінне джерело для дослідження мистецтва слова, поезії мови, тому що народнопоетичні твори засвідчують чутливість народу до влучного, добірного, "виборного", як співається у народній пісні, слова, до його внутрішньої форми, образно-символічного змісту, до тонких стилістичних нюансів, які виникають при зіставленні фонетичних варіантів, словотвірних форм, лексичних і граматичних синонімів. Естетичне осмислення народнорозмовного слова, шліфування, обробка його, витворення характерних стилістичних норм пов'язані з естетичною, поетичною функцією мови (С. Єрмоленко).
Виникнення давніх українських діалектів. Сучасні територіальні діалекти
Кожна мова характеризується наявністю територіальних відгалужень - наріч, діалектів, говірок. їх виникнення сягає глибокої давнини, ще родоплемінного періоду, а територіальне закріплення пов'язане з добою феодалізму. Недарма їх вважають "живою історією Мови".
Діалектна диференціація мов не однакова: якщо в англійській мові діалектні відмінності не дуже значні, то в німецькій чи китайській вони настільки великі, що їх носії не завжди можуть порозумітися між собою.
Діалектні відмінності української мови не належать до надто суттєвих. Незважаючи на те, що Галичина була відокремлена від решти України шість, а Закарпаття -дев'ять століть, значних перешкод для спілкування немає.
Територіально українська мова складається з трьох наріч.
1. До північного наріччя належать діалекти Чернігівщини, Житомирщини, Рівненщини, Сумщини, Київщини та Волині.
Найголовніші особливості північних діалектів такі:
• 1) фонетичні: а) наявність дифтонгів [yo], [уе], [уї}: вуол, вуел, вуіл;
• б) тверда вимова звука [ц]: хлопец, палец;
• в) наявність звукосполучень [гі, кі, хі] замість літературних [ги, ки, хи]: ложкі, стіжкі, березі, хімерний;
• 2) морфологічні: а) вживання стягнених форм прикметників чоловічого роду: молоди хлопец, осінні вітер;
• б) нестягнені форми прикметників жіночого роду: молодая береза, повная хата;
• 3) лексичні: кияхи (кукурудза), утва (качки), валка (череда) тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джерела української літературної мови“ на сторінці 1. Приємного читання.
