Односкладні безособові речення

Сучасна українська літературна мова

У системі односкладних речень безособові структури є центральним типом (це засвідчується в багатьох спеціальних дослідженнях, підручниках, посібниках), широко використовуваним у мові й різноманітним за своєю будовою.

Семантичною основою безособових речень є відсутність активного діяча (носія ознаки), бо вказівка на нього виражається непрямим відмінком, наприклад: Я граю легко - Мені грається легко. У безособовому реченні Мені грається легко є вказівка на дійову особу (мені), однак неможливість уживання форми називного відмінка зумовлює дію як таку, що відбувається незалежно від діяча. Через відсутність суб'єкта дії чи стану як активної сили безособові речення не можуть бути спонукальними.

З урахуванням морфологічної природи головного члена безособового речення та його загальної семантики виділяють кілька різновидів безособових речень.

• 1. Власне безособові речення. Головний член виражений безособовим дієсловом. Таких дієслів порівняно небагато; одні з них уживаються без афікса -ся. інші -з афіксом -ся (смеркати, сутеніти, світати вечоріти, розвиднятися, таланити, щастити, хотітися, кортіти, лихоманити, морозити та ін.). Речення цього різновиду поділяють на кілька підгруп:

  – а) речення, в яких міститься повідомлення чи запитання про стихійні явища, стани і процеси в навколишньому середовищі, наприклад: Потемніло враз (Б. Грінченко); Вже смеркалося (Б. Грінченко); Смеркало раз (А.Тесленко); Справді світало (С. Ва-сильченко); Тим часом розвиднілося, світало (М. Рильський). Головний член безособових конструкцій може мати аналітичну форму, що складається з інфінітива та дієслівної зв'язки бути чи допоміжних дієслів починати, продовжувати, ставати та ін., наприклад: Незабаром має світати (М. Трублаїні); Вже й сіріти почало (І. Цюпа);

  – б) речення, в яких виражаються переживання, настрої й фізичні відчуття людини, незалежні від її волі. Ці речення лише вказують на особу, виражену формою непрямого відмінка, наприклад: В голові у Соломії розвиднілось (М. Коцюбинський); Світати у мозку в людей почало (Л. Первомайський);

  – в) речення, в яких виражаються модальні значення бажання (небажання), що концентруються в семантиці головного члена, переважно складеного, який поєднує безособове дієслово хочеться (не хочеться), кортить, манить, вабить та ін. як допоміжне з інфінітивом зі значенням конкретної дії; подеколи інфінітив може опускатися, наприклад: Не хочеться туди (С. Васильченко); А от писар. Кортить йому з панночкою роман вчинити (М. Гру шевський); Хотілося залізти в найдальший куток канапи, поруч із Валею або йАлею, і слухати (Ю. Смолич); Йому хотілося бити земні поклони і молитися (Ю. Смолич). До цієї підгрупи відносять і речення, в яких у складеному головному члені інфінітив поєднується з дієсловами зі значенням необхідності, можливості та ін., наприклад: Недовго їм довелось шукати води (М. Коцюбинський); Пришилось пробиратись помацки (Панас Мирний); Перший наш хліборобський день нам довелося робити на полі в сільського старости (Ю. Смолич);

  – г) речення, що вказують на успіх (неуспіх), певний внутрішній стан особи. Головний член таких речень виражений дієсловами типу таланити, щастити, фортунити. У цих конструкціях переважно наявний давальний відмінок суб'єкта, який зрідка може опускатися, наприклад: Остапові пощастило, однак, зачепитись якось за прибережну вербу (М. Коцюбинський); Репетюкові й Толянкові нарешті пощастило видертися (Ю. Смолич); Є ж на світі невезучі люди, яким ні в чому не таланить (М. Стельмах);

  – г) речення, що вказують на наявність/відсутність деяких кількісних змін, явищ чи станів у навколишньому середовищі. У їх складі постійно функціонує додаток у формі родового відмінка, наприклад: Бракує арфі струн, співцеві слів (Леся Українка).

• 2. Безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні. Вони найпоширеніші в сучасній українській мові, їх поділяють на дві підгрупи з урахуванням морфологічного вираження головного члена:

  – а) безособові речення з головним дієслівним членом без афікса -ся. Вони означають:

    – природні явища, фізичні процеси, що мають певні просторові межі, наприклад: Затихло в хаті (С. Васильченко); У хаті все темнішало та темнішало (Марко Вовчок); Похмурніло навколо в ці дні (М. Стельмах);

    – природні процеси, реалізовані з допомогою якогось предмета, що виконує дію або ж явища природи, що є джерелом дії (стану); тому в таких реченнях переважно наявний непрямий додаток в орудному відмінку, а вони синонімічні з двоскладними реченнями, наприклад: Дужче обвіває густим, теплим духом чебрику, що росте понад межею (В. Винниченко); Прохолода повіяла з лісу (М. Стельмах); Пахне димом (Н. Рибак); Кілька днів підряд мело колючим снігом (В. Козаченко); Од ріки тягне прохолодою (В. Козаченко); / враз Зілова рясно зросило гарячим потом (Ю. Смолич); Завіяло, заговорило снігом у полі, попід садом і в саду (М. Він-грановський);

    – фізичні та психічні стани людини, її настрої, переживання, сприймання, відчуття, наприклад: Шумить у голові йому, дзеленчить (А. Тесленко); Хоч всередині Аркадія трясло, але зовні він зберіг цілковитий спокій (І. Вільде); В голові гуло й гриміло куди дужче (Ю. Смолич).

До речень цієї підгрупи належать і такі, головний член яких виражений особовими дієсловами минулого і майбутнього часу не було, не буде, вжитими в безособовому значенні, наприклад: Не було нікого (М. Коцюбинський); А Соломії не було (М. Коцюбинський); Плати ніякої не було мені (А. Тесленко); У цей день у школі не буде навчання; Навіть і снопів уже не було (Петро Панч);

б) безособові речення з головним дієслівним членом з афіксом -ся. Більшість безособових речень позначають різні процеси сприймання, мислення, мовлення тощо. Порівняно незначна частина їх означає фізичні явища, джерелом яких є суб'єкт, неозначений у комунікативному плані, наприклад: Дихалось важко (М. Коцюбинський); Стручисі не спалося (Б. Грінченко); Добиралось геть-геть за північ (Панас Мирний); Не спалося дівчині (М. Грушевський); Як глибоко зітхнулося (Ю. Смолич).

Безособові речення з головним членом, вираженим особовим дієсловом у безособовому значенні, функціонують як головні частини складнопідрядних речень з підрядними з'ясувальними, що виконують роль підметів. Найчастіше головним членом таких безособових конструкцій є дієслова сприймання (бачиться, здається, вважається, сниться, чується та ін.), на означення процесів мислення і мовлення, що не заплановані, наприклад: / снилось, як гаряче дихають дні (А. Малишко); їй здалося, ніби за спиною хтось розмовляє (М. Трублаїні); Згадалось Тоні, як позаторік на свято урожаю поїхали колективно з Центральної до моря купатись (О. Гончар).

У реченнях цього різновиду часто спостерігається відношення до суб'єкта, вираженого словами щось, усе, наприклад: На Боєвій горі щось світило і витріскувало сухим житом, а троянівці подейкували, що "ото вже підлазить германець, щоб запалити село" (Г. Тютюнник). Зі вставкою щось синтаксична бсзособовість ліквідується, і речення перетворюється на двоскладне незважаючи на те, що підмет щось не вносить конкретного значення суб'єкта.

3. Безособові речення, у яких головний член виражений незмінною предикативною формою на -на, -то, наприклад: 3 чотирьох її класів було винесено парти і просто на підлогу накидано горами сіна (Ю. Смолич); Даровано людині, щоб дивилась, а мабуть, не надивишся й до останнього подиху (О. Гончар).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Односкладні безособові речення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення
  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту