Мова і мовознавство

Сучасна українська літературна мова


Мова як суспільне явище


Мова - явище суспільне. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з другого — без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і релігія, і ідеологія, і культура не можливі без мови, бо мова забезпечує всі без винятку процеси життя і діяльності людини.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. У мові відбиваються соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева), демографічні процеси (зміни чисельності населення, міграція), рівень загальної освіти народу, розвиток науки тощо. Суспільство може цілеспрямовано впливати на розвиток мови. Свідомий вплив суспільства на мову (урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить доля окремих мов у багатомовному суспільстві. Так, унаслідок онімечення у XVIII ст. зникли полабська і прусська мови, в результаті асиміляції в СРСР зникло понад 90 мов, а колонізація у США знищила чимало індіанських мов.

Взаємозв'язок мови і суспільства розглядається і на таких рівнях, як мова і народ, мова Й особа (індивід), мова й класи та соціальні групи людей.

Мова - загальнонародне явище. Народ - творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об'єктивними законами. Наприклад, Тарас Шевченко є основоположником української літературної мови. Однак це не означає, що він створив нову мову. Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити її приховані можливості, показати, як ефективно можна використати те, що в мові вже існує.

Мова не може бути класовою (коли кожен клас користується своєю мовою), бо треба було б виробити якусь третю мову, щоб класи могли спілкуватися між собою. Проте класовий підхід до використання мови беззаперечний. Так, українське панство, щоб відокремити себе від простого народу, використовувало для спілкування чужу мову: на Західній Україні то була здебільшого польська, а на Східній — російська.

Із суспільним розшаруванням (за різними ознаками) пов'язана поява в мові професійних слів, арго (мова декласованих елементів), діалектизмів.

Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв'язку. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна — соціолінгвістика.


Функції мови


Мова виконує кілька функцій (від лат.fипtіо - обов'язок, коло діяльності, призначення), життєво важливих для суспільства, окремих груп і кожної людини. Головними є комунікативна і мислетворча, а ряд інших (експресивна, гносеологічна, ідентифікаційна, номінативна, естетична тощо) є похідними від них.

Комунікативна функція (від лат. соттипісаtiо - спілкування) - функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві.

Щоправда, існують також інші засоби спілкування, наприклад жести й міміка. У театрі пантоміми та на балетній виставі глядачам цілком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і перебіг подій. Однак у щоденному людському спілкуванні жести й міміка є лише допоміжними, супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними певною мірою можуть бути й музика, і живопис. Але вони у кожної людини викликають свої враження, почуття, думки.

Спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж, комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.

Мислетворча функція мови - функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, а й реалізується в ньому. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. В. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку".

Обидві функції дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.

Мислячи, людина пізнає світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки народу, фіксує досвід предків. Так, у словнику відображено результати розумової діяльності людства, класифікований і систематизований весь навколишній світ. Засобами мови передається досвід попередніх поколінь, що засвідчують, наприклад, усталені звороти - фразеологізми, приказки і прислів'я: Не знаючи броду — не лізь у воду; Сім разів відміряй, а один відріж тощо. Засвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, убезпечує людину від зайвих помилок.

Експресивна функція полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Вона дає можливість перетворити внутрішнє, суб'єктивне у зовнішнє, об'єктивне, доступне для сприйняття. Кожна людина - це цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоції, волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість (3 кн. "Мова і нація"),

Походження української мови

Формування сучасної української мови з усіма її особливостями тривало кілька століть. Як слушно зауважив визначний мовознавець О. Потебня, виокремлення етнографічної одиниці - це не падіння яблука, що сталося точно о такій-то годині, хвилині. Є багато версій походження української мови. Так, М. Грушевський, С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, К. Німчинов виникнення української мови пов'язують із V-VI ст., твердячи, шо вона безпосередньо постала на базі мови праслов'янської. О. Потебня, К. Михальчук відносять початий становлення української мови до епохи Київської Русі. На думку А. Кримського, С. Кульбакіна, П. Бузука, між праслов'янською та українською мовою існувала східнослов'янська мовна єдність, але вже в XI ст. українська мова мала виразні особливості, що зафіксовано в найперших давньоруських пам'ятках, які дійшли до нас: наприклад, перехід [г] у горловий [г], [е] в [о] після шиплячих, злиття [і], [ы] в [и], зближення [е-и], перехід губно-губного [w] в губно-губний [в); вживання закінчення -ові, -eel (-єві) в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду, кличного відмінка іменників; чергування приголосних [г], [к], [х] зі свистячими [з], [ц], [с] у давальному та місцевому відмінках однини; закінчення -мо у дієсловах 1-ї особи множини теперішнього й майбутнього часів (маємо, напишемо) тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мова і мовознавство“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство
  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту