Наголос має фонологічне значення. Він виконує конститутивну, Ідентифікаційну, синтагматичну, стилістичну, диференційну та парадигматичну (словорозрізнювальну і форморозрізнювальну) функції.
Основною функцією словесного наголосу є конститутивна, тобто фонетичне об'єднання звуків у слово: навколо наголошеного складу групуються ненаголошені.
Під наголосом голосні звуки чуються чітко і виразно, поза наголосом деякі з них змінюють свою кількість і якість. Кожне повнозначне слово, як відомо, має своє постійне наголошування, тобто наголос є індивідуальною (зовнішньою) ознакою слова і його форм. Якщо деякі слова навіть і функціонують у літературному мовленні з дублетним акцентуванням, то один із цих наголосів є основним, більш уживаним (у словниках він ставиться на першому місці), а другий - паралельним, допустимим. Службові слова (інколи й деякі самостійні, наприклад, односкладові займенники та ін.) у потоці мовлення не наголошуються, а передають, як правило, свій наголос повнозначному слову. ,
Наголос - спосіб вимови слова, важливий засіб створення фонетичної цілісності, фонетичної єдності слова. Цю функцію наголос виконує незалежно від того, фіксується він на будь-якому складі, на будь-якій морфемі, чи ні, рухомий він чи нерухомий. Конститутивна функція покладена в основу всіх інших функцій словесного наголосу.
Парадигматична функція притаманна слову як елементу системи мови. Вона характеризує окремі слова і класи слів щодо їх протиставлення одне одному. Парадигматичний аспект є і в конститутивній функції. Він виявляється у протиставленні наголошених повнозначних слів, самостійних у акцентному відношенні, ненаголошеним службовим, що підпорядковуються з погляду акцентної організації сусіднім самостійним словам.
У мовах з різномісцевим наголосом, відповідно, і українській також, наголос у повнозначних словах є прикметою окремого слова чи класу слів і виконує таким чином словорозпізнавальну функцію. Це досить важлива функція словесного наголосу, завдяки якій наголос служить одним із формальних засобів системної організації лексики. Наприклад, різномісцевий наголос служить засобом розмежування слів з однаковим фонемним складом і виконує смислорозрізнювальну функцію: мука —мука, атлас — атлас і форморозрізнювальну: води - води; викликати — викликати.
Синтагматична функція - це та функція, яка завжди наявна в мовленнєвому ланцюжку. До синтагматичної функції словесного наголосу можна віднести і слово-видільну.
Слововидільну функцію виконує наголос повнозначних слів. Однак, оскільки службові слова щодо акцентної організації приєднуються до повнозначних, то наголос виділяє не саме повнозначне слово, а фонетичне слово (повнозначне слово з енклітика ми та проклітиками).
В українській мові, як і в інших східнослов'янських, наголос може бути предметом вивчення і фонетики, і морфології. З фонетичного погляду він падає на якийсь певний склад слова, з морфологічного - на морфему, тобто це означає, що в структурі певної морфеми цього слова (словоформи) є наголошений склад. При характеристиці акцентуаційних особливостей частин мови вживаються терміни: кореневий (накореневий), префіксальний, суфіксальний і флективний наголос, а при акцентуаційному аналізі словоформ повнозначних (відмінюваних) частин мови - такі терміни, як на основний і флективний наголос.
Якщо за допомогою наголошування розрізняється і лексичне, і граматичне значення слів, що збігаються за своїм фонемним складом, то в таких випадках наголос виконує семантико-граматичну функцію. Це здебільшого буває тоді, коли графемноідентичні слова належать до різних морфологічних класів; муки - муки, замок — замок, атлас - атлас, туга - туга, права - права.
У фразі, отже, значеннєва, граматична та семантико-граматична диференціація фонемно однакових слів здійснюється за допомогою не тільки контексту, а й наголосу. Ось чому й у контексті роль наголосу завжди є значною, часом навіть провідною у вираженні думки і забезпеченні комунікації. Тим більше, що інколи можливі конструкції, які спричиняються до двозначності у фразі. Наприклад, у реченнях: Чи бачили ви такий замок?; Я не бачив цього кулика; Як мені набридло це варення незрозуміло, з якою семантикою вжито слова замок (фортеця чи пристрій для замикання), кулик (снопик чи птах), варення (процес чи продукт). Тому в таких випадках відповідні слова спеціально позначаються наголосами.
Словесний наголос виконує ще й стилістичну функцію, коли він, будучи поставлений автором у тексті, несе певне функціонально-стилістичне навантаження. При цьому слово з цим наголосом (а він буває, як правило, змінений, деякою мірою незвичний) набуває якогось стилістичного забарвлення. Ось, приміром, яку функцію виконує поставлений письменником наголос у реченні - Ах, А й забула, що ви тут головний спец... знавець, - навмисне поставила наголос на "я", щоб показати, що вжила обрубане слово (П. Загребельний).
Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв'язку із словозміною і словотворенням, в українській мові наголошування характеризується сталою системою і яскраво вираженими закономірностями. Нормативне наголошування є необхідною ознакою культурного й грамотного мовлення (За В. Винницьким).
Основні закономірності в наголошуванні слів української мови
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Функції наголосу“ на сторінці 1. Приємного читання.
