Категорія способу

Сучасна українська літературна мова

Факти об'єктивної дійсності можуть мислитися мовцем як дійсні (реальні) або як можливі (ірреальні) чи як бажані. Залежно від характеру віднесеності висловленого до дійсності думка може сприйматися як факт ствердження або заперечення, розглядатися як певна можливість, необхідність, як факт спонукання чи вагання, невпевненості і т. д.

Характер віднесеності висловленого мовцем до дійсності, або модальність, передається в мові лексичними, морфологічними, синтаксичними та інтонаційними засобами.

Категорія способу дієслів - це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності У сучасній українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, наказовий і умовний.

Дійсний спосіб виражає реальну дію, що перебігає в часі. Дійсний спосіб протиставляється умовному й наказовому способам тим, що має часові форми. Наприклад: Солдати зскочать, підштовхнуть (де в них береться сила?) і за машиною ідуть, щоб знову не засіла (Л. Первомайський).

Наказовий спосіб виражає прохання, побажання, спонукання або наказ. Наприклад: Ти шапку скинь і низько поклонись. Бо ліс - це світлий храм. Святиня наша (В. Бичко).

Форми наказового способу утворюються від основи теперішнього - майбутнього часу за допомогою закінчень (друга особова парадигма).

У сучасній українській мові виступає три різновиди форм наказового способу:

• а) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з основою на приголосний У (/)]: читай, знай, чіпай, надсилай, вимагай; у 1-й особі множини ці дієслова мають флексію 'мо, а в 2-й особі множини - флексію -те: читаймо, знаймо, чіпаймо, надсилаймо, вимагаймо; читайте, знайте, чіпайте, надсилайте, вимагайте;

• б) з нульовою флексією у 2-й особі однини в дієсловах з кінцевим твердим приголосним [ж], [ч], [б], [п], [в], [м] та [р] (ріж, плач, насип, вір) та з м'яким приголосним [з'] [с'] [д'], [л'], [н'] (злізь, винось, сядь, дозволь, стань); у 1-й особі множини виступає флексія -мо: ріжмо, плачмо, вірмо, злізьмо, виносьмо, сядьмо, дозвольмо, станьмо; у 2-й особі множини - флексія -те: ріжте, плачте, вірте, злізьте, виносьте, сядьте, дозвольте, станьте;

• в) флексією -и у 2-й особі однини, якщо наголос падає на закінчення (вези, кажи, зроби, простуди), та в дієсловах, що мають збіг приголосних у кінці основи (тягни, торкни, увімкни); у 1-й особі множини виступає флексія -імо рідше -Ім: везімо, кажімо, зробімо, простудімо, тягнімо, торкнімо, увімкнімо; у 2-й особі множини -флексія -іть (або рідше -іте). везіть, кажіть, зробіть, простудіть, тягніть, торкніть, увімкніть.

Аналітичні форми наказового способу творяться за допомогою частки хай (нехай), що додається до форм 3-ї особи теперішнього чи майбутнього часу: хай (нехай) скаже, хай скажуть.

Дієслова пити, бити, лити, шити, вити, рити в наказовому способі зберігають голосний [и] в корені слова, перед Ц] (в основі теперішнього - майбутнього часу): пий, бий, лий, ший, вий (але: віяти - вій), рий; пиймо, биймо, лиймо, шиймо, виймо, риймо; пийте, бийте, лийте, шийте, вийте, рийте.

Дієслово їсти має форми: їж, їжмо, їжте. Деякі дієслова за своєю семантикою не можуть мати значення наказового способу стосовно 2-ї особи, наприклад: бачити, чути, гнити.

Умовний спосіб виражає дію не реальну, а тільки бажану або можливу за певних умов. Наприклад: Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю (Нар. творчість).

Дієслова в умовному способі часу не виражають. Форми умовного способу аналітичні. Вони творяться за допомогою частки би (6), що додається до форм минулого часу дійсного способу. Форми умовного способу виражають значення роду і числа за допомогою закінчень (третя особова парадигма).

Частка би (б) може входити до складу умовного сполучника аби, якби або сполучника мети щоб, наприклад: Якби от проміння золоті у струни чарами обернути, я з них зробила б араЪу золоту (Леся Українка).

Увага! Частка би (б) походить від давньої форми 2-ї і 3-ї особи однини аориста дієслова бути.

В українській мові форми одного способу можуть вживатися в значенні іншого:

• 1) форми наказового способу — в значенні дійсного для вираження моментальної дії з відтінком недоречності, наприклад: А хтось тоді й порадь — доки не пізно ще, доки козаки ще в Князівці - мерщій знести усе в економію, хто що взяв (А. Головко), або для вираження дії, виконуваної з примусу: Роби на других дні та ночі, і на годину не засни... (П. Грабовський);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Категорія способу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу
  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту