Інфінітивні речення у системі односкладних конструкцій становлять дещо однотипні структури, що виражають широке коло модальних значень.
Тривалий час інфінітивні речення не виділяли в окремий тип, а розглядали їх серед безособових (у XIX ст. - Ф. Буслаєв, О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський; у XX ст. - Є. Галкіна-Федорук, Л. Булаховський, О . Руднєв). Проте уже О. Пєшковський інфінітивними називав речення, головним членом яких є незалежний інфінітив. О. Шахматов розглядав ці речення ширше, виділяючи інфінітивні безпідметові речення та інфінітивно-дісслівні безособові речення. Поєднання ж у реченнях інфінітивів з безособовими дієсловами, предикативами й іменниками О. Шахматов кваліфікував як головні члени двоскладних речень.
У сучасному мовознавстві щодо інфінітивних речень, дотримуються поглядів О. Пєшковського (К. Тимофеев, О. Гвоздев, В. Бабайцева, Б. Кулик, П. Дудик, А. За-гнітко та ін.). Проте деякі вчені до інфінітивних відносять і речення з допоміжними дієсловами бути, стати, виявлятися та ін. (Н. Шведова, Г. Золотова), що не переконливо. Дискусійною є й проблема кваліфікації цих речень як дієслівних чи іменних.
Це зумовлене природою інфінітива, який зберіг окремі ознаки іменного походження. Тому багато мовознавців уважають, що інфінітив може виконувати функцію не тільки присудка, а й підмета і додатка (Ф. Буслаєв, О. Шахматов, О. Пєшковський та ін.). Проте О. Потебня з цього приводу зазначає, що "інфінітив тільки був колись іменем, але не залишився ним, чи, як кажуть інакше, що він є ім'я в етимологічному і рід дієслова в синтаксичному відношенні".
За структурою інфінітивні речення відрізняються від тих безособових, у яких інфінітив є синтаксично залежним. Такі односкладні речення є безособовими (хочеться працювати, можнй відпочити, треба написати). Інфінітивними ж є речення з головним членом - інфінітивом без частки би (б) або з часткою би (б).
• 1. Інфінітивні речення без частки би (б), їм притаманні такі модальні значення:
– необхідності, неможливості, неминучості, наявності/відсутності дії чи стану, наприклад: Тепер тільки підвестись, постукати в шибку й просунути між трат клунок (В. Винниченко); Івашкові не терпілось: хоч на хвилину взяти голуба в руки й порахувати пір я в хвості та на крилах (В. Винниченко); Поблизу чути гомін, а людей не видно (С. Васильченко); Бігти Миколі до саги мимо Ягоровоїхати, мимо солом яного дідового палацу (О. Гончар); Погасло небо. І землі не чути (М. Він-грановський); У жодній енциклопедії світу не знайти нам цієї Зачіплянки (О. Гончар);
– сумніву, вагання щодо доцільності чи необхідності дії (стану), названої інфінітивом, наприклад: За що вам ворогувати? (М. Стельмах); Чом же про те не дбати? (Леся Українка); Що, може, першої любові не дочекатись, не допить? (А. Малишко);
спонукання: наказ, просьба, порада, побажання, заклик до виконання (невиконання) певної дії, наприклад: Мечем до нього прорубати путь (Леся Українка); Примружити очі й замовкнути. Не говорити, не чути! Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом Ь сміттям і тих, що смітять (М. Коцюбинський).
• 2. Інфінітивні речення з часткою би (б). Вони виражають широке коло модальних значень. Залежно від цього їх поділяють на кілька підгруп:
– речення, що виражають дію (стан), бажану чи небажану для мовця. У разі небажаності інфінітив поєднується із заперечною часткою не, наприклад: Бодай би вік не бачить цих бояр (Л. Костенко); Відпочити б з дороги (Леся Українка); Може б нам полинути у вирій? (Д. Павличко);
– речення, що дають оцінку здібностей співрозмовника, вказують на часту схильність мовця до певної дії (вчинку), наприклад: От злізти б тут. побігати по широкому полю або полежать в траві (М. Коцюбинський); Вам тільки б сміятися (М. Стельмах).
Як окремі різновиди інфінітивних речень виділяють:
• а) інфінітивно-називні речення. Особливість їх полягає в тому, що інфінітив (головний член), називаючи якусь дію чи процес, має констатаційне (описове) значення, наприклад: Жартувати та жартувати! Завжди отак, а що далі? (В. Самійленко);
• б) інфінітивно-безособові речення. Вони переважно заперечні. У ролі головного члена цих речень найчастіше виступають дієслова сприймання, деколи мислення типу чути (не чути), пізнати (не пізнати). Тому вони синонімічні до тих безособових речень, головний член яких виражається предикативним прислівником зі значенням сприймання, наприклад: Музики не чути - Музики не чутно.
Отже, інфінітивні речення залежно від структури головного члена (з часткою би (б) чи без неї) реалізують різні модальні значення.
Безособові та інфінітивні односкладні речення
| Безособові | ||
| на дію або стан поза особою | безособовим дієсловом; особовим дієсловом, вжитим у безособовому значенні; безособовими не було, немає; формою інфінітива при фазовій або модальній зв'язці; безособово-предикативним прислівником; незмінною предикативною формою на -но, -то | Летим. Дивлюся, аж світає (Т. Шевченко). · Пахне свіжим хлібом, ще чимось смачним, солодким (М. Хвильовий). Такого видовища ще не було (Яків Баш). Буде каяття, та немає вороття (Нар. творчість). · Що ж це виходить? Зрадити в житті державу - злочин, а людину (зрадити) -можна?! (Л. Костенко). Людей такого рідкісного дару Хоч трохи, люди, треба берегти (Л. Костенко). Довкруг обрізано жалі, обтято голосіння (В. Стус). |
| Інфінітивні | ||
| на дію або стан поза особою | незалежним інфінітивом | Хотів дорогу показать Та звідки зайцю ту дорогу знати? (Д. Онковнч); Отак би жити синім, квітнем Під небом зоряно-рясним... (А. Малишко). |
Односкладні номінативні речення
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Односкладні інфінітивні речення“ на сторінці 1. Приємного читання.
