Односкладні інфінітивні речення

Сучасна українська літературна мова

Інфінітивні речення у системі односкладних конструкцій становлять дещо однотипні структури, що виражають широке коло модальних значень.

Тривалий час інфінітивні речення не виділяли в окремий тип, а розглядали їх серед безособових (у XIX ст. - Ф. Буслаєв, О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський; у XX ст. - Є. Галкіна-Федорук, Л. Булаховський, О . Руднєв). Проте уже О. Пєшковський інфінітивними називав речення, головним членом яких є незалежний інфінітив. О. Шахматов розглядав ці речення ширше, виділяючи інфінітивні безпідметові речення та інфінітивно-дісслівні безособові речення. Поєднання ж у реченнях інфінітивів з безособовими дієсловами, предикативами й іменниками О. Шахматов кваліфікував як головні члени двоскладних речень.

У сучасному мовознавстві щодо інфінітивних речень, дотримуються поглядів О. Пєшковського (К. Тимофеев, О. Гвоздев, В. Бабайцева, Б. Кулик, П. Дудик, А. За-гнітко та ін.). Проте деякі вчені до інфінітивних відносять і речення з допоміжними дієсловами бути, стати, виявлятися та ін. (Н. Шведова, Г. Золотова), що не переконливо. Дискусійною є й проблема кваліфікації цих речень як дієслівних чи іменних.

Це зумовлене природою інфінітива, який зберіг окремі ознаки іменного походження. Тому багато мовознавців уважають, що інфінітив може виконувати функцію не тільки присудка, а й підмета і додатка (Ф. Буслаєв, О. Шахматов, О. Пєшковський та ін.). Проте О. Потебня з цього приводу зазначає, що "інфінітив тільки був колись іменем, але не залишився ним, чи, як кажуть інакше, що він є ім'я в етимологічному і рід дієслова в синтаксичному відношенні".

За структурою інфінітивні речення відрізняються від тих безособових, у яких інфінітив є синтаксично залежним. Такі односкладні речення є безособовими (хочеться працювати, можнй відпочити, треба написати). Інфінітивними ж є речення з головним членом - інфінітивом без частки би (б) або з часткою би (б).

• 1. Інфінітивні речення без частки би (б), їм притаманні такі модальні значення:

  – необхідності, неможливості, неминучості, наявності/відсутності дії чи стану, наприклад: Тепер тільки підвестись, постукати в шибку й просунути між трат клунок (В. Винниченко); Івашкові не терпілось: хоч на хвилину взяти голуба в руки й порахувати пір я в хвості та на крилах (В. Винниченко); Поблизу чути гомін, а людей не видно (С. Васильченко); Бігти Миколі до саги мимо Ягоровоїхати, мимо солом яного дідового палацу (О. Гончар); Погасло небо. І землі не чути (М. Він-грановський); У жодній енциклопедії світу не знайти нам цієї Зачіплянки (О. Гончар);

  – сумніву, вагання щодо доцільності чи необхідності дії (стану), названої інфінітивом, наприклад: За що вам ворогувати? (М. Стельмах); Чом же про те не дбати? (Леся Українка); Що, може, першої любові не дочекатись, не допить? (А. Малишко);

спонукання: наказ, просьба, порада, побажання, заклик до виконання (невиконання) певної дії, наприклад: Мечем до нього прорубати путь (Леся Українка); Примружити очі й замовкнути. Не говорити, не чути! Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом Ь сміттям і тих, що смітять (М. Коцюбинський).

• 2. Інфінітивні речення з часткою би (б). Вони виражають широке коло модальних значень. Залежно від цього їх поділяють на кілька підгруп:

  – речення, що виражають дію (стан), бажану чи небажану для мовця. У разі небажаності інфінітив поєднується із заперечною часткою не, наприклад: Бодай би вік не бачить цих бояр (Л. Костенко); Відпочити б з дороги (Леся Українка); Може б нам полинути у вирій? (Д. Павличко);

  – речення, що дають оцінку здібностей співрозмовника, вказують на часту схильність мовця до певної дії (вчинку), наприклад: От злізти б тут. побігати по широкому полю або полежать в траві (М. Коцюбинський); Вам тільки б сміятися (М. Стельмах).

Як окремі різновиди інфінітивних речень виділяють:

• а) інфінітивно-називні речення. Особливість їх полягає в тому, що інфінітив (головний член), називаючи якусь дію чи процес, має констатаційне (описове) значення, наприклад: Жартувати та жартувати! Завжди отак, а що далі? (В. Самійленко);

• б) інфінітивно-безособові речення. Вони переважно заперечні. У ролі головного члена цих речень найчастіше виступають дієслова сприймання, деколи мислення типу чути (не чути), пізнати (не пізнати). Тому вони синонімічні до тих безособових речень, головний член яких виражається предикативним прислівником зі значенням сприймання, наприклад: Музики не чути - Музики не чутно.

Отже, інфінітивні речення залежно від структури головного члена (з часткою би (б) чи без неї) реалізують різні модальні значення.

Безособові та інфінітивні односкладні речення

На що вказуютьСпосіб вираження головного членаПриклади
Безособові
на дію або стан поза особоюбезособовим дієсловом; особовим дієсловом, вжитим у безособовому значенні; безособовими не було, немає; формою інфінітива при фазовій або модальній зв'язці; безособово-предикативним прислівником; незмінною предикативною формою на -но, -тоЛетим. Дивлюся, аж світає (Т. Шевченко). · Пахне свіжим хлібом, ще чимось смачним, солодким (М. Хвильовий). Такого видовища ще не було (Яків Баш). Буде каяття, та немає вороття (Нар. творчість). · Що ж це виходить? Зрадити в житті державу - злочин, а людину (зрадити) -можна?! (Л. Костенко). Людей такого рідкісного дару Хоч трохи, люди, треба берегти (Л. Костенко). Довкруг обрізано жалі, обтято голосіння (В. Стус).
Інфінітивні
на дію або стан поза особоюнезалежним інфінітивомХотів дорогу показать Та звідки зайцю ту дорогу знати? (Д. Онковнч); Отак би жити синім, квітнем Під небом зоряно-рясним... (А. Малишко).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Односкладні інфінітивні речення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення
  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту