Характеристика наголосу в різних мовах
У більшості мов один із типів наголосу переважає, але є й елементи іншого типу.
У німецькій мові динамічний наголос поєднується з тонічним. У норвезькій, шведській, литовській, латиській, сербській мовах підвищення тону супроводжується посиленням голосу.
Постійний (фіксований) наголос властивий, наприклад, французькій, вірменській, узбецькій-мовам (завжди на останньому складі), також чеській, ісландській, естонській (на першому складі), польській, грузинській, малайській (на передостанньому складі).
У деяких мовах постійний наголос стає малопомітним, наприклад, чеський наголос ледве відчувається. Те саме можна сказати про французький наголос.
Зміна висоти в межах складу в ряді мов служить для виділення наголосу. Наголос такого типу називається музичним. Такий наголос властивий сербохорватській, литовській, шведській, норвезькій, японській, корейській, словенській мовам. Оскільки висота наголошуваного складу може змінюватися по-різному, то одна мова має, як правило, кілька типів музичного наголосу. Корейській мові властиві два типи позиційно зумовленого музичного наголосу - висхідний і спадний.
Музичний наголос буває політонічним: наголошений склад може мати різні інтонації. Політонія була в давньогрецькій мові та санскриті, а також, очевидно, в індоєвропейській прамові. Висхідний наголос називають акутова ним (від лат. acutus -різкий, гострий), а низхідний - циркумфлексним (від лат. circumflexum - вигин).
Рефлексами цих наголосів в українській мові є те, що в давніх словах, де був висхідний наголос, нині наголос нерухомий (горох - гороха—горохом; береза—берези - березою), а де був низхідний - рухомий (ліс - ліси, нога - ноги, рука - руки, стіл -столом) (За М. Кочерганом і Ю. Карпенком).
Характеристика наголосу в українській мові.
В українській мові наголос вільний (різномісний), бо він позиційно не закріплюється за певним складом, а може падати в різних словах на будь-який склад. Наприклад: один, добре, боротьба.
Словесний наголос української мови буває нерухомий і рухомий. Нерухомим він вважається тоді, коли в усіх формах певного слова наголошується той самий склад (морфема): збірник, збірника, збірником, збірники, збірників і т. д.; товпитися, товпишся, товпиться, товпляться і т. д. Якщо ж у різних формах одного й того ж слова наголос змінюється (переміщується), то в таких випадках він кваліфікується як рухомий: автор, Автора, але автори, авторів і т. д.; писати, пишу, пишеш, пишемо, писав і т. д. Проте поняття нерухомого й рухомого наголосу з погляду фонетичного і морфологічного не завжди збігається. Так, із фонетичного погляду наголос є рухомий тоді, коли він припадає на різні склади відповідних форм одного слова, у той час як з погляду морфологічного наголос вважається рухомим лише тоді, коли наголошуються різні морфеми. Якщо наголос пересувається в межах однієї й тієї ж морфеми, то він є рухомим тільки з фонетичного погляду. Такі випадки в українській мові, як і в інших східнослов'янських, не часті. Вони відомі в кількох трискладових іменниках середнього роду з акцентованим першим складом, у яких у відмінкових формах множини наголос переходить на другий склад кореня: дерево - дерева, дзеркало - дзеркала, колесо—колеса, озеро-озера, черево - черева. Наголос переміщається в межах кореня і в деяких повноголосних формах іменників жіночого роду з флективним наголошуванням в однині, крім знахідного відмінка, де в більшості з них наголос відтягується на перший склад кореня. Такі іменники і в множині вживаються з наголосом па першому складі кореня і який лише в родовому відмінку пересувається на другий склад кореня: борода - бороди, борід, бородам і т. д.; борона - борони, борін, боронам і т. д.; голова — голови, голів, головам і т. д.; сковорода — сковороди, сковорід, сковородам і т. д.; сторона—сторони, сторін, сторонам і т. д.; череда - череди, черід, чередам і т. д.
Різномісність і рухомість наголосу пов'язані з процесом історичного розвитку української мови, а саме: значними змінами у фонетичному складі слів, зокрема занепадом зредукованих голосних, розвитком повноголосних форм та ін.
Багатоскладові слова, а особливо складні, крім основного наголосу, можуть мати ще й додатковий, або побічний, що характеризується меншою силою. Він також позначується при потребі спеціальним значком, наприклад: дванадцятикутник, аерогеофізичний, вуглепостачальник. Деякі складні слова (вони звичайно пишуться через дефіс) мають два головні наголоси, наприклад: клінікодіагностйчний, кераміко-металевий.
Функції наголосу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фонетична природа наголосу української мови“ на сторінці 1. Приємного читання.
