Загальна характеристика односкладних речень
Односкладні речення - це такий тип простого речення, організуючим членом якого є один головний член. Головний член односкладного речення називає предмет або явище і разом з тим стверджує його наявність, характеризує дію в її зв'язку з пред-мегом, виражає відношення до дійсності. Односкладні речення для вияву повноти, своєрідного характеру синтаксичної будови та об'єктивно-суб'єктивного змісту не потребують доповнення їх другим головним членом.
Односкладні речення можуть бути поширеними й непоширеними: Весна. Весна! Люблю тебе, весно! (П. Усенко).
За морфологічними ознаками головного члена односкладні речення поділяються иа іменні та дієслівні.
За значенням іменні односкладні речення поділяються на два підтипи -1) номінативні (називні) і 2) вокативні. Наприклад: 1. Плач рідної мови (Б. Леи кий). 2. Рідна мова, рідна мова! (А. Метл инський).
Головний член дієслівних речень, виражений дієсловом, формально співвідноситься з присудком двоскладного речення: Стою. Дивлюся на дніпровські схили (Л. Костенко).
Дієслівні речення поділяються на п'ять підтипів: 1) означено-особові; 2) неозначено-особові; 3) узагальнено-особові; 4) безособові; 5) інфінітивні.
Речення з головним членом, вираженим прислівником, відноситься до безособових: 3 нею тепло, надійно (А. Шиян).
Головний член односкладного речений
| Дієслівний | |||||
| дієвідмінювані форми дієслова | означено-особовому неозначено-особовому узагальнено-особовому | Нашу любов, як весняну зірку, Не кину вітру, не дам на розлуку (А. Малишко); Сяйте, зорі, сяйте, чисті! Сипте огнецвіт (М. Вороний); Здавалось, не жито молотять, А землю б'ють За те, що бідно людям вродила (Д. Онковнч); Обійди їх [проблеми]... / не здумай хитрити -будеш потім латати дірки. На латаному ж далеко не зайдеш (М. Олійник). | |||
| форма безособового дієслова | безособовому | Світало, Зайшов уже місяць (0. Довженко). | |||
| особове дієслово, вжите в безособовому значенні | безособовому | Обсіялись. Притихло до пори. Одгомоніло і вляглось повсюди (М. Луків). | |||
| безособові форми не було, немає; не стало | безособовому | / не було в мене ніякої думки в голові · (І. Нечуй-Левицький); Небо зимне більша, і · глибша серце - болю дна немає (С. Йовенко). | |||
| форма інфінітива при фазовій або модальній зв'язці | безособовому | Видно, з доброї честі Із лютої муки козакові можна жить на землі і сміятись тому козакові (А. Малишко). | |||
| безособово-предикативний прислівник з інфінітивом | безособовому | Добре згадувать в лютому про полуниці (К. Герасименко). | |||
| незмінна предикативна форма на -но, -то | безособовому | Тобі дано і вірити, й кохати. А що мені? · (Л. Костенко); Пройдено багато сіл, містечок, · хуторів (А. Шиян). | |||
| незалежний інфінітив | інфінітивному | Словами серденька не одурити (Леся Українка); А й справді, що сердешній говорити? Яке життя? Марко її убитий... (М. Рильський). | |||
| Прислівниковий | |||||
| предикативний прислівник | безособовому | / справді було гарно на ниві, несказанно гарно! (М. Коцюбинський). | |||
| Іменниковий | |||||
| іменник у називному відмінку | номінативному | ...Зима, фуга, буруни, іще буруни... Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ (М. Хвильовий); Ось і табір (0. Олесь). | |||
| іменник у кличному відмінку | вокативному | 0 найвища гора! Мають ймення береза і клен, Хто придумав, скажіть: "Безіменні могили"?! (Б. Олійник); Гей ти, коню мій буланий! Гей, озвися... (0. Олесь). | |||
| іменник у родовому відмінку множини | ґенітивному | А птахів! А квітів! Це ж райський куточок! (Л. Шиян). | |||
Внесок мовознавців у вивчення односкладних речень
Речення з одним головним членом здавна привертали увагу вчених. Однак і в сучасному мовознавстві нема однозначного тлумачення, чіткого окреслення об'єкта дослідження. Виокремлення формально-граматичного, семантико-синтаксич-ного і комунікативного аспектів синтаксису сприяє уточненню поняття одно-складносгі з формально-граматичного і семантичного погляду.
Представники логіко-граматичного напряму (М. Греч, О. Востоков, Ф. Буслаєв) розглядали односкладні речення як неповні, оскільки вони вважали, шо в реченні як синтаксичній одиниці обов'язковою є двочленність структури, допускаючи при цьому пропуск одного з головних членів речення-судження. При цьому в реченні обов'язкова наявність присудка. Тому номінативні речення трактувались як неповні.
Присудок як найважливіший компонент речення розглядався представниками психологічного і формально-граматичного напрямів (О. Потебня, П. Фортунатов, Д. Овсянико-Куликовський, М. Петерсон, Д. Кудрявський). Головний член односкладного речення, виражений називним відмінком іменника, визначався як присудок. Так, П. Фортунатов у реченні Пожежа визначає слово пожежа як психологічний присудок, а психологічним підметом, на його думку, є уявлення про полум'я, дим, які він щойно бачив. О. Руднєв зазначає з цього приводу: "Це означає, що П. Фортунатов, підходячи до характеристики односкладного речення з психологічної точки зору, розглядає підмет і присудок не з боку вираження в мові взаємозв'язку явищ реальної дійсності, а з погляду поєднання безпосереднього сприйняття явища зі словесним позначенням його в мові (реченні)".
Вагомий внесок у вивчення односкладних речень уніс О. Шахматов. На його думку, в односкладних реченнях чітко не виражені ні підмет, ні присудок, тому слід стверджувати тільки про головний член речення, який формально можна ототожнювати з підметом чи присудком.
Саме на погляди О. Шахматова спирається більшість сучасних мовознавців при встановленні типів односкладних речень та характеристиці головного члена.
За морфологічним вираженням головного члена речення О. Пєшковський виділяє дієслівні безособові, дієслівні неозначено-особові, номінативні та інфінітивні речення.
Українські мовознавці поступово запроваджували свою термінологію. О. Си-нявський виділив безпідметові речення, речення з відносною безпідметовістю (неозначено-особові та узагальнено-особові), безприсудкові речення (називні); Л. Булаховський - безособові і відносно-безособові речення, називні. В академічному синтаксисі української мови використано усталену в сучасному східнослов'янському мовознавстві класифікацію односкладних речень, за якою виділяють односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та номінативні речення.
Проте і нині спостерігаються спроби удосконалити існуючу класифікацію односкладних речень, і. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська навіть замінюють термін "односкладні речення" на "одноядерні речення", які поділяють на одноядер-но-двокомпонентні й одноядерно-однокомпонентні. Найбільше дискусій із приводу означено-особових, неозначено-особових і узагальнено-особових речень, які деякі вчені залишають поза межами односкладних речень.
На думку А. Загнітка, розглядати односкладні речення слід з урахуванням нерівнорядності формально-граматичної і семантико-синтаксичної площин речен-нєвої структури, а також нерівнорядності всіх типів односкладних речень, "оскільки з-поміж них вирізняються речення з яскраво вираженою особовою семантикою". Саме це й зумовлює віднесення означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових односкладних речень до двоскладних (В. Сімович, Ю. Шерех, І. Вихованець, Н. Шведова, Г. Золотова). Не викликає сумнівів статус безособових речень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Просте односкладне речення“ на сторінці 1. Приємного читання.
