Орфографія (від грецьких orthos - правильний і grapho - пишу) - це система загальноприйнятих правил написання слів якої-небудь мови і розділ мовознавства, який вивчає правопис слів. Українська орфографія вивчає правила написання значущих частин слова, вживання великої букви, правила переносу слів з рядка в рядок, правила написання слів разом, окремо і через дефіс.
Орфограма. Орфографічне правило
Слово орфограма походить від грецьких orthos - правильний і gramma - буква.
Орфограмою називається правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати із ряду можливих. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли варіантів немає і слова пишуться так, як чуються, наприклад: хата, рік, вікно, брат. Проте в багатьох випадках людині доводиться вибирати один із можливих варіантів. Наприклад, у слові живуть другий звук вимовляється нечітко - наближено до и: [жеивут'] або [жиевут']. У таких випадках той, хто пише, повинен звернутися до правила написання: щоб знати, яку букву писати (е чи и) в ненаголошеному складі, треба слово змінити так, щоб ненаголошений звук був під наголосом: живуть - жити.
Орфографічним називається правило, яке необхідно застосувати до тієї чи іншої орфограми на основі її відмінних ознак.
Апостроф
Українська мова має специфічний знак - апостроф ('). Він використовується для переданих твердої, роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками: пам 'ять, п'ятниця, сім 'я, б'є, в'юн.
В іншомовних словах апостроф ставиться в таких самих позиціях, як і в українських словах. Різниця в тому, що апостроф ставиться перед я, ю, є, ї не тільки після губних і р, а й після шиплячих та задньоязикових, якщо вони вимовляються твердо й після них чується звук [й]: прем 'єра, об'єкт, бар 'єр, Х'юстон, ін 'єкція, кон 'юнктура, п'єдестал, В'єтнам, к'ят, п 'я.
Апостроф не ставиться в іншомовних словах, якщо я, ю, є, ї передають м'якість попереднього приголосного, не чується звук [й] і відповідно вимова є не роздільною, а плавною: бюро, манікюр, рюкзак, гравюра, бюджет, бювар, мюзет, Мюнхен, мюзикл, кюбель, кювеляж.
Вживання м'якого знака на письмі
М'якість приголосних звуків в українській мові передається: спеціальною буквою (ь — м'яким знаком); буквами я, ю, є, перший звуковий елемент [й] яких пом'якшує попередній приголосний: доля, любов; наступним голосним звуком [і]: місяць, вітряк, кінь.
М'який знак пишеться:
• 1) після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м'які звуки: тінь, день, біль, мазь, увесь, станьте, міць, мідь, молодість;
• 2) після м'яких приголосних перед о: літнього, осіннього, сьогодні, трьох, чотирьох;
• 3) у суфіксах -ський, -цький, -ськість, -зькість, -цькість, -ськи, -зьки, -цьки:
український, європейський, козацький, запорізький, ризький, паризький, київський, криворізький, людськість, по-болгарськи, по-німецьки;
• 4) у суфіксах -еньк, -оньк, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк: легенько, біленький, дитинонька, гарнесенький, малюсінький;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Орфографія“ на сторінці 1. Приємного читання.
