Предикативність і модальні значення

Сучасна українська літературна мова

Більшість мовознавців як основну ознаку речення виділяє предикативність.

Предикативність - комплексна синтаксична категорія, що виражає співвіднесеність повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю.

Реалізується вона в категоріях модальності і синтаксичного часу, які нерозривно пов'язані, тобто комплексність предикативності виявляється в єдності цих двох синтаксичних категорій. Предикативність як граматична категорія охоплює ті особливості речення, що репрезентують повідомлюване як реально здійснюване в теперішньому, минулому чи майбутньому часі або як ірреальне, тобто можливе, бажане тощо. Такі граматичні значення об'єднуються спільним значенням стосунку повідомлюваного до дійсності. Це спільне значення називають модальністю,

Значення модальності нерозривно пов'язане зі значенням часу. Ці категорії мають спеціальні мовні засоби для свого вираження: форми способу і часу, спеціальні частки тощо. Якщо реченням з реальною модальністю властива часова визначеність, чітко встановлений часовий план (теперішній, минулий, майбутній час), то реченням з ірреальною модальністю властива часова невизначеність, однак часовий план таких речень уточнюється в контексті. Таким чином, синтаксичний час може відповідати і не відповідати морфологічному; поняття синтаксичного часу ширше. Оскільки в українській мові широко використовуються не лише дієслівні, а й бездієслівні речення, то дієслово не є єдиним виразником синтаксичного часу і способу. Порівняйте: Син щасливий - Син був щасливий - Син буде щасливий (реальний час); Син був би щасливий —Хай би син був щасливий! - Хай син буде щасливий!

Значення часу та реальності /ірреальності є об'єктивно-модальними значеннями, тобто об'єктивною модальністю, наприклад: Брат працює; Брат працював; Брат працюватиме; Хай би брат працював; Хай брат працює. Водночас, крім загального значення модальності як відношення повідомлюваного до дійсності, речення може мати і значення ставлення мовця до повідомлюваного (використання модальних слів, модальних часток тощо). Таку модальність називають суб'єктивною, наприклад: Сестра, мабуть, приїде; Сестра, очевидно, приїде; Сестра, здається, приїде.

• 0.Мельничук виділяє сім модальних значень, які різняться синтаксичними засобами: розповідності, бажальності, умовності, питал ьності, с понукал ьності, гіпотетичності, переповідності.

• 1. Розповідна модальність. Відповідає поняттю реальної модальності і є нейтральним типом. Реалізується в розповідних реченнях, і її нейтральність виявляється в тому, що загальний зміст висловлення стосовно явищ дійсності сприймається реальним, не ускладненим будь-якими умовами щодо можливості або неможливості конкретної дії. Це значення виражається дієсловами-присудками дійсного способу, проте дійсний спосіб використовується і в інших типах модальних значень. Модальне значення розповідності властиве всім структурним типам речень, наприклад: Осінь уже торкнулась лісу (М. Стельмах); На Лисій горі догоряє багаття нічне, і листя осіннє на Лисій горі догоряє (В. Сгус).

• 2. Бажальна модальність. Виражає бажання мовця стосовно здійснення висловлюваного. Синтаксичними засобами вираження бажальної модальності в сучасній українській мові є частки б, би, аби; щоб, бодай, нехай, хай, хоча б, хоч би, якби, коли б разом з умовним чи дійсним способом дієслова-присудка. В усному мовленні це значення виражається і відповідною інтонацією, наприклад: Коли б не було дощів (М. Коцюбинський); Хоч би швидше тії шістнадцять літ кінчились (Леся Українка); Нехай соловей його духа прокинеться з піснею знов (А. Кримський).

• 3. Умовна модальність. Виявляється в тому, що відсутня на даний час відповідність речення дійсності може стати реальною за певної умови. Найчастіше це значення виражається складнопідрядними реченнями з підрядними частинами умови з дієсловом-присудком, вираженим умовним способом, наприклад: Коли б же я був соловейком, до тебе тоді б прилітав (Леся Українка); Кали б я була мала, то читала б казку про підступного брата Березня й про довірливого Квітня (Н. Бічуя).

• 4. Питальна модальність. Полягає у вимозі підтвердження чи заперечення реальності основного змісту речення або ж уточнення його окремих компонентів. Модальне значення питальності виражається питальними словами (займенниками, прислівниками), питальними частками, питальною інтонацією, наприклад: Це могили наших героїв, товаришів наших? (О. Довженко); Ви поезія, вірші? Чи тільки слова? (Л. Костенко); Де ти бродиш, моя доле? (С. Писаревський).

• 5. Спонукальна модальність. Це вимога забезпечення відповідності того, про що повідомляється, дійсності. Основним синтаксичним засобом вираження спонукальної модальності є наказовий спосіб дієслів-присудків. Головним членом у спонукальних реченнях часто є інфінітив, форми дійсного способу з частками хай, нехай та умовного способу, наприклад: Глянь, Богдане, квітка в'яне, дай-но січі, дай-но грому! (А. Малишко); Весно, сонця в ріки вилий, в небі спалахни грозою (М. Руденко); Вам необхідно зараз працювати (В. Кучер).

• 6. Гіпотетична модальність. Передається членами речення, вставними словами, модальними частками, наприклад: Все-таки якраз тут, може, збіг не тільки просторовий. Тут, може, є печальний парафраз, - приміром, так: мементо астероїді (Л. Костенко); Чи не краще вийти назустріч? (М. Коцюбинський).

• 7. Переповідна модальність. Це не безпосереднє виявлення думки мовця, а непряме передавання висловлення інших осіб. Засобами оформлення переповідної модальності є частки ніби, нібито, начебто, буцім, буцімто, мов, мовби, немов, немовби, мовляв, наприклад: У нього, мовляв, теж план є (Панас Мирний); На віку, мовляв, як на довгій ниві, усяке трапляється (Марко Вовчок).

Категорію модальності в різних аспектах досліджували русисти: О. Шахматов, О. Пєшковський, В. Виноградов, Н. Шведова, В. Ярцева, Г. Золотова; україністи: О. Мельничук, В. Русанівський, І. Вихованець, А. Грищенко, П. Дудик, К. Городен-ська, Л. Кадомцева, М. Плющ, Н. Гуйванюк, І. Слинько, А. Загнітко, В. Ткачук та ін.

Речення і судження

Основною одиницею мислення є судження. Воно тричленне, складається з суб'єкта, предиката і зв'язки. Судження завжди виражається реченням і буває стверджувальним або заперечним, наприклад; Тим часом у темряві за спиною у себе ми чуємо підозріле шурхотіння (О. Гончар); За кілька хвилин усі сиділи на веранді за столом (К. Пісоцький); Сергій брів посеред величезного кривого поля (В. Тарнавський). Підмет (група підмета) відповідає суб'єктові, присудок (група присудка) - предикатові, роль зв'язки виконують закінчення дієслів-присудків. Із граматичного погляду в реченнях виділяють головні та другорядні члени. В еквівалентах речень (словах-реченнях) Так, Ні суб'єкт і предикат виражаються одним компонентом. На відміну від судження, речення-висловлення характеризується більшою кількістю варіацій. Це зумовлено тим, що реченням передається емоційний стан мовця.

Специфіка речення і судження виявляється в тому, що:

• судження завжди є реченням, а речення не завжди виражає судження (не є судженнями питальні, спонукальні, бажальні речення, в яких нічого не стверджується і не заперечується, а також переважно слова-речення);

• судження - логічна категорія, а речення - мовна;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Предикативність і модальні значення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення
  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту