Засоби поєднання частин складного речення
Складним називається таке речення, яке складається з двох чи кількох простих одиниць. За змістом і граматичними засобами складне речення становить структурну й інтонаційну цілісність: Билося серце, і грала кров од передчуття чогось в житті радісного, могучого (С. Васильченко); Несло то гілку рододендрона, то цупкий вінок з якихось дивовижних трав та альпійських квітів, досі не бачених нею, таких, що цвітуть лише там, високо в горах, у понадхмар Т, де не буває й туманів, де сонце світить вічно (О. Гончар).
Загальний зміст складного речення зумовлюється змістом його частин (простих речень), що входять до його складу і перебувають у певних синтаксичних відношеннях одне З одним.
Складне речення характеризується сукупністю ознак, серед яких найістотнішими є такі: І) поліпредикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність та єдність його частин за комунікативною метою.
Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається із двох чи кількох предикативних одиниць, центрів, які співвідносяться з моделями простих речень, поєднаних в одне ціле. Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двокомпонентним. Наприклад: І все, що в моєму серці, я віддаю тобі, дорогий мій краю (І. Цюпа). Складне ж речення, що складається з трьох і більше предикативних одиниць, називається багатокомпонентним, чи багаточленним. Наприклад: Ми зірвали лише по одному суцвіттю, й зробили це не змовляючись, ми пожаліли кущ, переглянулись, і одна думка пройняла нас, і один вогонь побіг по наших жилах, це була мить надзвичайної близькості, яка єднала (Ю. Мушкетик).
На відміну від простого складне речення будується не із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць, своєю будовою подібних до простого речення, поєднаних між собою за структурною моделлю двоскладного чи односкладного, але відповідного типу предикативної конструкції.
Важливу роль у структурі складного речення відіграють як інтонація, так і сполучні засоби, - сполучники і сполучні слова, - порядок предикативних частин, а також наявність спільних компонентів у різних предикативних частинах складного речення (спільні другорядні члени речення, вставні і службові слова), паралелізм структур тощо.
Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають певного семантичного оформлення лише у складі всього речення, а взяті окремо, вони звичайно не характеризуються інтонаційною і семантичною завершеністю.
Основними засобами зв'язку предикативних частин у межах складного речення є:
• інтонація;
• сполучні засоби - сполучники і сполучні слова;
• співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у предикативних частинах складного речення;
• порядок розміщення предикативних частин.
Проблеми дослідження складного речення
Лінгвісти засвідчують, що складні речення виникли значно пізніше, ніж прості, причому первісний тип складних конструкцій становили безсполучникові. Сполучникові (складносурядні і складнопідрядні) структури з'явилися згодом. Історично найпізнішим структурним типом речень є складнопідрядні речення. На базі складних речень мінімальної будови (елементарних, двокомпонентних) утворилися складні ускладнені (неелементарні, багатокомпонентні) конструкції, що свідчать про високий ступінь розвитку мислення і мови.
Складне речення в українській граматичній літературі здавна кваліфікувалося як •зложене положеніє", "складчасте речення", "сполука речень". Як об'єднання простих речень трактували його російські мовознавці початку XX ст. П. Форту-натов, О. Шахматов, О. Пєшковський. Таке тлумачення їх цілком влаштовувало, оскільки до складного цілого (об'єднання речень) відносились усі конструкції, що складалися з двох чи кількох речень. О. Пєшковський зазначав із цього приводу: "Термін "складне речення" ми відкидаємо, оскільки він називає декілька речень одним "реченням" і тим створює плутанину". На думку вченого, "складне речення" -це "союз речень", і тому воно не повинно називатись реченням.
Однак уже російський лінгвіст Василь Богородицький (1857-1941) трактує складне речення як єдине зв'язне ціле. Він зазначає: "У всякому складному реченні його частини складають єдине зв'язне ціле, так що, взяті окремо, уже не можуть мати цілком попереднього смислу або навіть зовсім неможливі, подібно до того як морфологічні частини слова існують тільки в самому Слові, але не окремо від нього". Цю ідею розвинули В. Виноградов, М. Поспєлов, Л. Максимов та ін. Так, М. Поспєлов трактує складне речення як таке єдине ціпе, в "якому "речення", що його складають, органічно пов'язані одне з одним, залежать одне від одного і зумовлюють одне одного". В. Виноградов зазначає, що складне речення є єдиним інтонаційним і смисловим цілим, частини якого лише "за своєю зовнішньою будовою більш-менш однотипні з простими реченнями". У зв'язку із зазначеними підходами українські мовознавці Л. Булаховський, Б. Кулик та інші теж почали трактувати частини складного речення як такі, що є простими реченнями лише умовно.
В.Бєлошапкова вбачає специфіку складного речення передусім у його комунікативній будові. Розглядаючи складне речення у формально-граматичному, семантичному і комунікативному аспектах, вона акцентує на граматичній організації складного речення. Орієнтуючись на погляди В. Бєлошапкової, визначення складного речення в українському мовознавстві давали І. Вихованець, А. Медушевський та ін.
Останнім часом помітна тенденція повернення до тлумачення складного речення як поєднання простих речень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Складне речення“ на сторінці 1. Приємного читання.
