ПЕРЕДМОВА

Сучасна українська літературна мова

Мова є засобом спілкування між людьми у різних сферах діяльності. її призначення як реальної знакової системи, що використовується у певному соціумі (суспільному об'єднанні людей), полягає не тільки у пізнанні навколишньої дійсності, вираженні та повідомленні думок, а й у збереженні та передаванні від покоління до покоління національної самосвідомості, традицій культури та історичного досвіду суспільства.

Українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу і відзначається давніми традиціями та високим ступенем розвитку комунікативних функцій, що дає підстави віднести її до найбільш розвинених мов світу. Більшість українців проживає в Україні. Крім того, українською мовою послуговуються громадяни українського походження в Росії (Воронезькій, Ростовській областях, Краснодарському і Ставропольському краях, на Поволжі, Алтаї та Далекому Сході), у Молдові, Казахстані, Киргизстані, у Польщі, Словаччині, Чехії, Сербії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Канаді, Бразилії, Австралії, Сполучених штатах Америки та в інших країнах.

Українська мова належить до групи слов'янських мов (індоєвропейської сім'ї), яка, у свою чергу, поділяється на три підгрупи: 1) східнослов'янську (українська, білоруська, російська мови); 2) західнослов'янську (польська, чеська, словацька, верхньолужицька і нижньолужицька мови) і 3) південнослов'янську (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови).

Учені вважають, що розпад праіндоєвропейської мовної спільноти, з якої виокремилася праслов'янська мова, сягає бронзового періоду—Ш тис. до н. е. Праслов'янська мовна єдність розпалася значно пізніше (приблизно в IV-VI ст. н. е.), а десь у VII ст. виділилися три етнічні та мовні групи слов'янських народів (спочатку південно-, а згодом і східно- та західнослов'янська). У ІХ-ХІІІ ст. східні слов'яни об'єдналися в могутній давньоруській державі - Київській Русі, що поглибило руйнування родоплемінної мовної єдності та дало початок формуванню спільної мови східних слов'ян. Однак процес створення єдиної давньоруської мови був загальмований монголо-татарською навалою в першій половині ХІІ ст. і розпадом Київської Русі. З'явилися передумови для поділу східних слов'ян на три народності та формування їхніх мов на основі кількох діалектних масивів.

Українська мова розвинулася з південного давньоруського діалектного масиву серед населення територій Київщини, Полтавщини (колись - Переяславщини), Чернігівщини, Волині, Поділля, Галичини, Буковини та Закарпаття. Більшість із них у середині XIV ст. було поділено між Литвою і Польщею, доки Литва, з другої половини XVI ст., також не перейшла під владу польських королів.

Після приєднання Східної України до Росії (1654) Правобережжя, більша частина Західної та Південна Україна залишилися у складі Польщі.

Формування мови української народності відбувалося у складних історичних умовах, багато в чому відмінних у різних регіонах України. У запеклій боротьбі проти всіляких утисків і заборон, намагань полонізувати чи русифікувати українську мову, вона набирала гарту, збагачувала свої виражальні засоби, шліфувалася й розширювала сфери функціонування.

На першому етапі свого розвою українська мова існувала переважно як усне мовлення з широкою мережею територіально-діалектних розгалужень. Далі вона поступово формується як загальнонародна мова з розвиненими літературними стилями, зберігаючи певною мірою й усно-розмовне функціонування її територіальних діалектів.

Сучасна українська літературна мова - це вища форма вияву української національної мови, нижчими формами якої є територіальні та соціальні діалекти. Основні ознаки літературної мови такі: поліфункціональність (вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства), унормованість та кодифікація норм (орфоепічних, лексичних, словотвірних, граматичних, орфографічних і пунктуаційних), розвинена система стилів, Наддіалектна форма існування літературної мови виявляється в тому, що вона об'єднує всіх носіїв мови, має загальнонародний характер. Цим літературна мова відрізняється від діалектів, якими об'єднуються окремі групи на певній території і які функціонують як форми побутового усного спілкування.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, значною мірою увібравши в себе й деякі риси південно-західних та північних діалектів. Першим твором нової української літературної мови стала поема "Енеїда" Івана Котляревського, який використав замість старокнижної живу народну розмовну мову.

Традиції Котляревського розвинули Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Юрій Федькович, Лесь Мартович, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський та інші письменники, творчість яких сприяла закріпленню мовної практики українського народу, дала можливість зберегти рідну мову й передати цей скарб нащадкам.

Животворні сили української мови невичерпні. Нині вона переживає своє друге народження. З прийняттям 28 жовтня 1989 р. Закону "Про мови" вона отримала статус державної, що зафіксовано в Конституції України.

Українська мова є мовою державних установ і громадських організацій, наукових конференцій та з'їздів, нею пишуться закони та інші акти державної влади, провадиться судочинство, послуговуються офіційні засоби масової інформації тощо. Володіння українською мовою стає життєвою необхідністю для всіх громадян нашої Батьківщини.

Композиційно видання охоплює зміст з усіх розділів курсу "Сучасна українська літературна мова" для вищих навчальних закладів (фонетика, орфоепія, графіка, орфографія, будова слова, словотвір, лексика, фразеологія, морфологія, синтаксис, пунктуація) із широким використанням таблиць, схем, словесних ключів, що допомагають користувачам багатоваріантно самостійно опрацювати мовну теорію.

Крім того, у посібнику подано зразки видів мовного аналізу (фонетичного, орфографічного, морфемного, словотвірного, лексичного, синтаксичного, пунктуаційного), завдання на спостереження, запитання для самоконтролю, а також тестові завдання.

Автори сподіваються, що посібник стане добрим порадником усім, хто цікавиться українською мовою, прагне вдосконалити свої знання, а насамперед - слухачам підготовчих відділень та студентам вищих навчальних закладів.

Бажаємо всім успіхів!

Наступний розділ:

Мова і мовознавство


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРЕДМОВА“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА
  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту