Теорію позицій розроблено Московською фонологічною школою. За Щербівською фонологічною школою, слабка позиція фонеми та, в якій фонема не може функціонувати. Наприклад, перед дзвінкими не можуть стояти глухі. Поняття "варіант фонеми" представниками Щербівської фонологічної школи трактується як живе чергування. Наприклад, у слові [проз'ба] фонема І сі чергується з фонемою І з І. В українській мові сильними позиціями для приголосних є: позиція перед голосними заднього ряду а, о, у: яхта - Цахта], юнак - Оунак], голос - [голос]; позиція кінця слова: стан - [стан], степ — [степ], граб—[граб ], грип — [грип].
Прикладом слабкої позиції в системі приголосних може бути фонема /і/, яка перед глухими ІкІ, І пі, ІтІ, ІфІ, ІхІ реалізується в звукові ІсІ (сказати), перед ІшІ - у звукові ІшІ (/ш/шити), перёд ІжІ — у звукові їжі (ро/ж/жарити), перед /з'/ - у звукові Із*І (/з'/зіркою). У сильній позиції фонема виступає в своєму основному варіанті. У слабкій позиції той самий звук може бути реалізацією двох фонем. Наприклад, у слові [ход'ба] звук [д'] є головний варіант фонеми /дУ, а в слові [бород'ба] звук [д'] є комбінаторним варіантом фонеми /т*/. Коли в різних позиціях конкретні вияви фонеми відрізняються своїм звучанням, але не змішуються з іншими фонемами, - це варіації фонем. Наприклад, у слові сова фонема /с/ реалізується варіацією [с°]. Щоб дізнатися, представником якої фонеми є конкретний звук у слові, треба його поставити в сильну позицію, наприклад, у слові [д'охт'у] звук [х] є варіантом фонеми ІгІ (пор. дьоготь), а в словоформі [в'іхт'у] звук [х] є основним варіантом фонеми їх/ (пор. віхоть). У деяких словах не можна встановити фонемну належність звука, оскільки він не може стояти в сильній позиції у споріднених словах. Наприклад, у слові торохтіти звук [х] не може стояти перед голосним, тобто в сильній позиції, і тому не можна встановити, чи це фонема ІхІ, чи фонема ІгІ у варіанті [х]. У таких випадках поняття фонеми характеризуються як гіперфонеми, тобто в слові торохтіти [х] -варіант гіперфонеми /х/г. Пперфонема - це функціональна одиниця, що виявляє себе у позиції нерозрізнення, нейтралізації фонем.
Функції фонем
В ієрархії фонема - морфема - слово - речення кожна попередня одиниця у наступній стає компонентом її форми. Але першоосновою, виразником її матеріальності залишаються фонеми.
Поєднуючись за певними закономірностями, фонеми служать будівельним матеріалом для морфем і слів, виконуючи при цьому конститутивну (лат. constitütivus -' coñstitutio - формувати, розташовувати) функцію. Наприклад, іменник університет, основа якого співвідносна з кореневою морфемою, являє собою послідовність одинадцяти фонем ІуІ Ін'І НІ leí leí Ipl Icl luí Iml ІеІ /ті, з яких ІеІ і /да/ у слові університет вживається двічі. Зазначені фонеми одночасно виконують п ер-центи в ну функцію (лат. perceptio - отримання, пізнання); вони сприймаються на слух, розпізнаються або не розпізнаються і здатні до того, щоб бути сприйнятими. Перцептивна функція сприяє ототожненню (визнанню) наявних фонем у певній мові.
Крім сприйняття, визнання фонеми, ми одночасно за допомогою саме однієї або кількох фонем розрізняємо морфеми і слова, наприклад /сад/ і Іс'ад'і, /руки/ і /роки/. Слова сад і сядь, руки і роки диференціюються завдяки розмежуванню фонем /с/—Іс'І, Ід/ — Ід'І /у/ — /о/. Наведеш приклади ілюструють смислорозрізнювальну, або сигніфікативну (лат. significare — означати, значити, аналізувати), функцію фонем. . Якщо звук — це величина акустична й артикуляційна (являє собою реалізацію фонеми), то фонема є величина функціональна і як така, що існує, втілюючись зазвичай у конкретних звуках, лише в одиницях мови - у морфемах та словах. За межами мовних одиниць фонема не існує, тому що не виконує ніяких функцій.
Фонематична транскрипція
Фонематична транскрипція - спосіб запису живого мовлення з метою передавання тільки фонемного складу слів без відтінків, зумовлених різними фонетичними умовами, називається фонематичною транскрипцією, наприклад: /т'ін'.у/, /к'іл'кЧс'т'/. У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість знаків, ніж у фонетичній.
Фонематична транскрипція досить близька до орфографічного запису. В ній використовується значно менша кількість додаткових знаків.
Знаки дли позначений фонем:
Голосні: /а/, /о/, /у/, ІеІ, ІиІ, НІ.
Приголосні: /61, ІпІ, /м/, /в/, Іф/, Ід/, /д'і, /ті, /т'І, /зі, Із'І, ІеІ, Іс'І, ІцІ, Іц'І, Ibll, /а?/, /л/," /л7, ІрІ, Ір'І, ІнІ, Ін'І, /ж/, /ч/, Іш/, /5жІ, їй/, /ті, /к/, їх/, Іг/.
Діакритичні знаки, що використовуються у фонематичній транскрипції
вертикальна риска (акут) - [1 ] - над голосним позначає головний наголос: І думати!;
скісна риска - [' ] - після приголосного - м'якість Приголосного: Іден'І;
апостроф - П - після приголосного - напівпом'якшену вимову приголосного:
ІбЧндкл'І;
двокрапка -[:]- після приголосного - подовжену вимову приголосного: Іт 'ін':уІ дужка - ["] - над І (нескладотворчий).
Додаткові букви, що використовуються у фонематичній транскрипції
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сильна й слабка позиція приголосних фонем“ на сторінці 1. Приємного читання.
