Сильна й слабка позиція приголосних фонем

Сучасна українська літературна мова

Теорію позицій розроблено Московською фонологічною школою. За Щербівською фонологічною школою, слабка позиція фонеми та, в якій фонема не може функціонувати. Наприклад, перед дзвінкими не можуть стояти глухі. Поняття "варіант фонеми" представниками Щербівської фонологічної школи трактується як живе чергування. Наприклад, у слові [проз'ба] фонема І сі чергується з фонемою І з І. В українській мові сильними позиціями для приголосних є: позиція перед голосними заднього ряду а, о, у: яхта - Цахта], юнак - Оунак], голос - [голос]; позиція кінця слова: стан - [стан], степ — [степ], граб—[граб ], грип — [грип].

Прикладом слабкої позиції в системі приголосних може бути фонема /і/, яка перед глухими ІкІ, І пі, ІтІ, ІфІ, ІхІ реалізується в звукові ІсІ (сказати), перед ІшІ - у звукові ІшІ (/ш/шити), перёд ІжІ — у звукові їжі (ро/ж/жарити), перед /з'/ - у звукові Із*І (/з'/зіркою). У сильній позиції фонема виступає в своєму основному варіанті. У слабкій позиції той самий звук може бути реалізацією двох фонем. Наприклад, у слові [ход'ба] звук [д'] є головний варіант фонеми /дУ, а в слові [бород'ба] звук [д'] є комбінаторним варіантом фонеми /т*/. Коли в різних позиціях конкретні вияви фонеми відрізняються своїм звучанням, але не змішуються з іншими фонемами, - це варіації фонем. Наприклад, у слові сова фонема /с/ реалізується варіацією [с°]. Щоб дізнатися, представником якої фонеми є конкретний звук у слові, треба його поставити в сильну позицію, наприклад, у слові [д'охт'у] звук [х] є варіантом фонеми ІгІ (пор. дьоготь), а в словоформі [в'іхт'у] звук [х] є основним варіантом фонеми їх/ (пор. віхоть). У деяких словах не можна встановити фонемну належність звука, оскільки він не може стояти в сильній позиції у споріднених словах. Наприклад, у слові торохтіти звук [х] не може стояти перед голосним, тобто в сильній позиції, і тому не можна встановити, чи це фонема ІхІ, чи фонема ІгІ у варіанті [х]. У таких випадках поняття фонеми характеризуються як гіперфонеми, тобто в слові торохтіти [х] -варіант гіперфонеми /х/г. Пперфонема - це функціональна одиниця, що виявляє себе у позиції нерозрізнення, нейтралізації фонем.

Функції фонем

В ієрархії фонема - морфема - слово - речення кожна попередня одиниця у наступній стає компонентом її форми. Але першоосновою, виразником її матеріальності залишаються фонеми.

Поєднуючись за певними закономірностями, фонеми служать будівельним матеріалом для морфем і слів, виконуючи при цьому конститутивну (лат. constitütivus -' coñstitutio - формувати, розташовувати) функцію. Наприклад, іменник університет, основа якого співвідносна з кореневою морфемою, являє собою послідовність одинадцяти фонем ІуІ Ін'І НІ leí leí Ipl Icl luí Iml ІеІ /ті, з яких ІеІ і /да/ у слові університет вживається двічі. Зазначені фонеми одночасно виконують п ер-центи в ну функцію (лат. perceptio - отримання, пізнання); вони сприймаються на слух, розпізнаються або не розпізнаються і здатні до того, щоб бути сприйнятими. Перцептивна функція сприяє ототожненню (визнанню) наявних фонем у певній мові.

Крім сприйняття, визнання фонеми, ми одночасно за допомогою саме однієї або кількох фонем розрізняємо морфеми і слова, наприклад /сад/ і Іс'ад'і, /руки/ і /роки/. Слова сад і сядь, руки і роки диференціюються завдяки розмежуванню фонем /с/—Іс'І, Ід/ — Ід'І /у/ — /о/. Наведеш приклади ілюструють смислорозрізнювальну, або сигніфікативну (лат. significare — означати, значити, аналізувати), функцію фонем. . Якщо звук — це величина акустична й артикуляційна (являє собою реалізацію фонеми), то фонема є величина функціональна і як така, що існує, втілюючись зазвичай у конкретних звуках, лише в одиницях мови - у морфемах та словах. За межами мовних одиниць фонема не існує, тому що не виконує ніяких функцій.

Фонематична транскрипція

Фонематична транскрипція - спосіб запису живого мовлення з метою передавання тільки фонемного складу слів без відтінків, зумовлених різними фонетичними умовами, називається фонематичною транскрипцією, наприклад: /т'ін'.у/, /к'іл'кЧс'т'/. У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість знаків, ніж у фонетичній.

Фонематична транскрипція досить близька до орфографічного запису. В ній використовується значно менша кількість додаткових знаків.

Знаки дли позначений фонем:

Голосні: /а/, /о/, /у/, ІеІ, ІиІ, НІ.

Приголосні: /61, ІпІ, /м/, /в/, Іф/, Ід/, /д'і, /ті, /т'І, /зі, Із'І, ІеІ, Іс'І, ІцІ, Іц'І, Ibll, /а?/, /л/," /л7, ІрІ, Ір'І, ІнІ, Ін'І, /ж/, /ч/, Іш/, /5жІ, їй/, /ті, /к/, їх/, Іг/.

Діакритичні знаки, що використовуються у фонематичній транскрипції

вертикальна риска (акут) - [1 ] - над голосним позначає головний наголос: І думати!;

скісна риска - [' ] - після приголосного - м'якість Приголосного: Іден'І;

апостроф - П - після приголосного - напівпом'якшену вимову приголосного:

ІбЧндкл'І;

двокрапка -[:]- після приголосного - подовжену вимову приголосного: Іт 'ін':уІ дужка - ["] - над І (нескладотворчий).

Додаткові букви, що використовуються у фонематичній транскрипції

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сильна й слабка позиція приголосних фонем“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем
  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту