Наголос

Сучасна українська літературна мова


Наголос української мови


Наголос - виділення одного складу слова за допомогою артикуляційних засобів, властивих мові, - м'язової напруженості мовного апарату, збільшення сили видиху, зростання тривалості

Своїм характером наголос в українській мові, як і в більшості слов'янських мов, є переважно динамічний, тобто силовий, заснований на силі видиху: наголошений склад, передусім голосний у ньому, виділяється у слові або фразі посиленням м'язової напруги і натиску видихуваного струменя повітря, що збільшує силу голосу. Але динамічно наголос в українському слові відносно слабкий: видихова енергія - порівняно з іншими слов'янськими мовами - загалом значно рівномірніше розподіляється між його складами, тому наголошений склад не різко виділений з-поміж інших складів слова, наголос мало зосереджений на ньому, він поодинокі склади у слові, сказати б, координує, а не підпорядковує собі.

Український наголос у своїй основі є силовий, поєднує в собі елементи наголосу часокількісного (при якому наголошений склад виділяється більшою тривалістю, тобто подовженням голосного Звука) і музичного, або тонічного (коли наголошений склад вирізняється підвищенням або зниженням голосового тону). Проте ці два принципи - при основному силовому - відіграють допоміжну роль (А. Наконечний).

Основи наукового вивчення наголосу української мови

Вчення про наголос в українській мові має свою історію. Система наголосу української мови, як і інших східнослов'янських, сформувалася внаслідок історичного розвитку праслов'янської і староукраїнської систем. У праслов'янській мові акцентований голосний характеризувався не тільки наголосом, а й певною довготою або короткістю і відповідною інтонацією. На східнослов'янському фунті розмежування довготи і короткості, а також інтонацій зникло, і в словах зберігся лише наголос.

Перші акцентовані пам'ятки у східних слов'ян припадають на XIV ст. Проте систематично і більш-менш послідовно ставляться наголоси на кожному слові в українських пам'ятках тільки з другої половини XVI - до кінця XVIII ст.

Явища наголошування слів, що позначаються терміном "просодія", простежуються в стародавніх українських граматиках. Як вчення про наголос просодія є окремою складовою частиною граматики Л. Зизанія, що вийшла 1596 р. (правда, тут автор поруч з цим грецьким терміном у дужках подає свій власний - "припало"), граматики М. Смотрицького, яка видана в 1619 р. У недавно віднайденій рукописній граматиці Івана Ужевича "у розставленні знаків наголосу автор непослідовний, а в окремих випадках має місце навіть розбіжність у наголошенні тієї ж самої граматичної форми...". На важливе значення наголосу при вивченні мови вказує у своїй граматиці О.Павловський (1818). У граматичних працях першої половини XIX ст. терміну "наголос відповідає "слогоудареніє" ("просодія"), в інших джерелах цього періоду - "голосовдар" і "гласовдар". Лише в пізніших посібниках і підручниках (приблизно з другої половини XIX ст.) починається поширення терміна "наголос", і просодія вже не завжди вважається частиною граматики. Наголосові відповідає термін "акцент", який походить з латинської мови (ассепиде асі + сап йде, що означає - приспів). Звідси виникла й назва науки про наголос - акцентологія, яка зародилася наприкінці XIX ст., а сам термін "акцентологія" вперше у науковий вжиток увів Р. Ф. Брандт.

Значний внесок у розвиток української акцентології зробив Л. А. Булаховський. Ще в 20-ті роки він опублікував цінні розвідки з історії українського наголосу. Підсумком тривалих досліджень закономірностей наголошування слів є посібник Л. А. Булаховського "Український літературний наголос (характеристика норми)", що вийшов 1943 р. в м. Уфі (у 1947 р. він був із деякими доповненнями перевиданий). У ньому автор, подаючи в синхронному плані наголошування слів та їх граматичних форм, описав акцентуаційну систему української мови. Ця робота і тепер має теоретичну і практичну цінність при визначенні нормативності наголосу слів сучасної літературної мови, при укладанні словників, вона також дає корисний фактичний матеріал для порівняльно-історичних студій із слов'янської акцентології.

Отже, основи наукового вивчення наголосу української мови закладені ще в працях О. О. Потебні. У працях інших дослідників дожовтневої доби (К. Ганкевича, І. Верхратського, І. Гануша, Є. Тимченка, А. Кримського та ін.) також розглядалися деякі питання наголошування слів різних граматичних груп. Однак ці перші спроби мають здебільшого описовий характер. По-справжньому наукове дослідження наголосу почалося тільки з другої половини XX ст. Воно ведеться у кількох аспектах: 1) вивчення процесу становлення українського наголосу в зв'язку з історичним розвитком мови (3. М. Веселовська, В. Г. Скляренко); 2) дослідження теоретичних питань наголосової системи української мови в порівняльно-історичному плані (Л. А. Булаховський, В. Г. Скляренко); 3) систематизація наголосу літературної мови шляхом вивчення лексикографічних джерел, мови творів письменників, усного літературного мовлення (Л. А. Булаховський, З. М. Веселовська, А. П. Білоштан, В. М. Винницький); 4) характеристика системи українського акцентування, аналіз закономірностей наголошування різних частин мови (Л. А. Булаховський, В. М. Русанівський, М. М. Пилипський, Л. Л. Гумецька, І. М. Керницький, В. М. Винницький, Г. X. Щербатюк, Н. Ф. Клименко, О. В. Романченко, М. І. Погрібний та ін.); 5) пояснення лексико-граматичних (розрізнювальних) функцій наголосу (В. М. Винницький); 6) експериментальне дослідження словесного наголосу (І. О. Бровчен-ко); 7) висвітлення деяких питань діалектного наголосу (П. П. Чучка, І. Г. Матвіяс, Г. П. Клепикова, А. Д. Очеретини, Д. Г. Бандрівський, Я. О. Пура та ін.). Важливе значення для вивчення української акцентології мають дослідження російських учених (Л. Л. Васильєва, О. О. Шахматова, С. П . Обнорського, В. М. Ілліча-Світича, А. А. Залізняка, В. В. Колесова, В. А. РедькІна, М. К. Пирогової, В. Л. Воронцової та ін.), які в своїх працях, аналізуючи особливості наголошування слів східнослов'янських мов, наводять значну частину й українського матеріалу.

Цінною є праця В. М. Винницького "Наголос у сучасній українській мові" (1984), в якій аналізуються акцентаційні особливості наголошування самостійних і службових слів.

Протягом 1995-2007 рр. у видавництвах "Вища школа", "Освіта", "Либідь", "Літера", "Ленвіт", "Академія" вийшла велика кількість книг фундаментального дослідження "Вступ до мовознавства", "Загальне мовознавство", "Сучасна українська літературна мова", "Методика навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах", "Рідна мова", "Словники-довідники", "Довідник з сучасної української мови", в яких дослідники Н. І. Тоцька, А. О. Білецький, С. І. Головащук, О. М. Біляєв, В. С. Вашуленко, М . І. Пентилюк, М. Я. Плющ, Л. І. Мацько, М. П. Кочерган, Ю. А. Карпенко, С. В. Семчинський, В. В. Лобода, Л. Ю. Шевченко, С. О. Караман, О. В. Караман, 3. П. Бакум, О. М. Горошкіна порушують проблеми, присвячені характеристиці закономірностей українського акцентування.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наголос“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос
  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту