Прості і складні речення розрізняють за кількома днференційними ознаками:
• прості речення складаються з мінімальних синтаксичних одиниць і словосполучень, а складні - з двох і більше простих речень;
• з формально-синтаксичного погляду прості речення складаються з однієї предикативної одиниці, складні - з двох і більше;
• прості речення як компоненти складного речення не мають інтонаційної завершеності, яка властива складному реченню в цілому; тому простими реченнями їх називають умовно;
• у простому реченні основним є предикативний зв'язок між підметом і присудком, у складному реченні — підрядний і сурядний зв'язки, наприклад: Редактор може з 'явитись у редакції лише тоді, коли вже треба підписувати номер до друку (О. Гончар); Незабаром подали вагони, але пасажирів ще не випускали з вокзалу (Л. Смілянськнй).
Прості речення відрізняються від складних не лише будовою, а й значенням. Елементарне просте речення із семантико-синтаксичного погляду — мовним знаком однієї ситуації, а елементарне складне - знаком двох взаємопов'язаних ситуацій, наприклад: Всі повтікали до Європи (Петро Панч); Уже душа не знала, де цей берег (Л. Костенко).
Часто прості неускладнені з формально-синтаксичного погляду речення є семантично ускладненими. Це ж стосується і складних елементарних речень. Завжди є ускладненими з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного боку складні багатокомпонентні речення, частини яких із семантичного погляду нерідко є теж ускладненими, наприклад: На цвинтарі цвітуть старі тінясті липи (С. Василь-ченко); Раз над Києвом стояла чудова весняна ніч, що так надихувала духом поезії Гзголя й Пушкіна (І. Нечуй-Левицький); Тільки з переказів глухий гомін доходить, що копали цей колодязь колись чумаки, чиї дороги пролягали в цих сивих степах (О. Гончар). Складні речення характеризуються, складнішою семантикою, ніж прості.
Спільним для простих і складних речень є те, що до основного речення можуть приєднуватися сполучниковим або безсполучниковим зв'язком винесені за його межі предикативні одиниці, які дістали назву приєднувальні конструкції.
Приєднувальні конструкції- речення, що становлять додаткові повідомлення до опорного речення, виділяючись при цьому в окреме самостійне речення.
Дехто виділяє приєднування як різновид синтаксичного зв'язку. Приєднувальні речення можуть бути простими і складними, наприклад: Дніпро на нас розсердився, плаче України. І я плачу (Т. Шевченко); Скільки шедеврів позникало з музею під час війни. ..Тне лише картини (О. Гончар).
Отже, прості і складні речення виділяються з урахуванням різних диференційних ознак. У формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному планах лі конструкції часто не є співвідносними.
Погляди мовознавців на синтаксичну модель членів речення
В історії мовознавства питання про головні члени речення дискусійне, що пов'язано з визначенням їх статусу. Більшість сучасних лінгвістів головним компонентом речення вважають присудок.
Основним формально-синтаксичним типом простого речення є двоскладні речення, структурну основу яких становлять два головні члени - підмет і присудок. Диференційні ознаки простого речення найповніше виявляються саме в двоскладному реченні. В односкладних реченнях наявний один головний член, не диференційований на підмет і присудок.
Головні члени речення - повнозначні лексичні компоненти речення (підмет І присудок), що становлять його синтаксичний центр.
Диференційною ознакою їх виділення є входження до предикативної основи речення, що є необхідним мінімумом для його функціонування. Предикативна основа речення формується тільки головними членами. У двоскладному реченні традиційно виділяють підмет і присудок, що пов'язані між собою предикативним синтаксичним зв'язком. В односкладних реченнях виділяють єдиний головний член, наприклад: Надворі смеркало й сутеніло (І. Нечуй-Левицький); Знов Іду широким полем до свого села (І. Вирган); В милого сорочка біла (І. Нехода); Із нічної пітьми світлий день вирина (М. Упеник); Чорнів тополь воронячий літопис (Л. Костенко); Чорна ніч, шматована вогнем І кулями, стоїть над Сорочиниями в німій, глибокій печалі (і. Цюпа).
Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення перебувають в опози-тивнйх відношеннях: підмет виділяється через протиставлення присудкові, присудок - через протиставлення підметові. За відсутності такого протиставлення виділяють недиференційований головний член речення, що не є ні підметом, ні присудком, а виступає головним членом односкладного речення.
Підмет із залежними від нього компонентами становить групу підмета, а присудок із залежними від нього компонентами - групу присудка, наприклад: / стали тихо плакати І дві хмароньки ясні (О. Олесь); М'яким силуетом проступає Із неба І собор (О. Гончар); Степ І мерехтить І густо та солодко дихає чебриком (В. Винниченко); Стара Половчиха незводилазнихочей(Ю. Яновський). Однак не завжди групи підмета і присудка розмежовуються, наприклад: Натягне дощ свої осінні струни (Л. Костенко).
Синтаксична модель членів речення бере свій початок ще з античної граматики. У ХІХст. представники логіко-граматичного напряму (О. Востоков, Ф. Буслаев), які ототожнювали логіку з граматикою, прирівнювали речення до судження, а члени речення ототожнювали з логічними категоріями судження (підмет - із суб'єктом, присудок - із предикатом). Представники психологічного напряму (Г. Пауль, О. Потебня) виділяли психологічний підмет і присудок. П. Фортунатов, О. Псшновський трактували члени речення з урахуванням формально-синтаксичних ознак.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Просте і складне речення“ на сторінці 1. Приємного читання.
