Асиміляція за дзвінкістю

Сучасна українська літературна мова

Асиміляція за дзвінкістю може відбуватися в межах одного слова або на межі двох слів. У межах одного слова дзвінкий шумний приголосний, впливаючи на попередній глухий, перетворює його на відповідний дзвінкий: [про'с'ба] -> [про'з'ба]; [вокза'л] -> [вогза'л], [іакби'] Цагби'], [борот'ба1] [бород'ба1], ['тже] [о'дже"]. У такому випадку асиміляція відбувається завжди, хоч на письмі вона, як правило, не позначається. Якщо ж приголосні збігаються на межі слів, що вимовляються в одному такті чи в одній фонетичній фразі, тобто не розділяються помітною паузою, глухий приголосний змінюється під впливом сусіднього дзвінкого так, як і в межах одного слова: ось де [о'з' де"], хоч би [ходжби1] і под. Коли ж приголосні збігаються в словах, що належать до різних тактів, асиміляція відбуватиметься тільки при швидкому темпі мовлення.

Перед сонорними приголосними У], [р], [л], [м], [н], [в] в українській мові глухі приголосні не озвучуються: [сни'ц':а], [тро'хиСІ] [щат1].

Асиміляція за глухістю

Асиміляція за глухістю також простежується в конкретних умовах. При цьому слід пам'ятати, що дзвінкі шумні приголосні в українському мовленні, на відміну від російського, в кінці такту і в кінці складу, як правило, не оглушуються.

Експериментальні дослідження показують, що оглушення дзвінкого приголосного перед глухим звуком в українському літературному мовленні може проходити тільки на початку такту (як у межах одного слова-такту, так і на межі слів, що входять до цього такту). При цьому зімкнені дзвінкі шумні оглушуються рідше, ніж щілинні приголосні. Приклади регресивної асиміляції за глухістю:

• а) префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими [к], [п], [т], [х] та [ф] на письмі передається написанням С-: [сп]итати, [скажу, [сф]отографувати, [ст]иха - спитати, скажу, сфотографувати, стиха. Прийменник з перед названими глухими вимовляється тільки як с, але на письмі не змінюється: з тобою - [ст]обою, з книги - [ск]ниги, з хати -[сх]ати і под. Префікс і прийменник з перед іншими глухими приголосними оглушується також повністю, але в українській орфографії ніколи не замінюється на с: з чого - [зч]ого —> [сч]ого -> [шч]ого, зшити - [зш]ити —> [сш]ити —> [ш:]ити тощо;

• б) кінцевий дзвінкий приголосний [з] у прийменниках і префіксах типу без-, роз-також здебільшого оглушується перед дальшим глухим, хоч повний перехід у вимові не відбувається, особливо перед глухим [с]; на письмі зміна не передається: розписка [роспи'ска], безпечний [беиспе'чниГ], але розсада [розса'да], безславно [беизсла'уно] і под.;

• в) дзвінкий приголосний [з] оглушується перед глухими [к], [т] у словах [н'і'хт'і), [кЧ'хтЧ], [ле'хко], [во'хко] та похідних від них утвореннях.

Вище розглядалися випадки регресивної асиміляції за дзвінкістю і глухістю. Прогресивна асиміляція за цими ознаками сучасній українській літературній мові не властива. Поодинокі приклади уподібнення за дзвінкістю відбулися в давньоукраїнській мові: давньоруське бьчела -* бчела -> [бч]ола [бдж]ола, Га[нц]я -" Га[ндз']а тощо.

Асиміляція за місцем і способом творення

Асиміляція за місцем і способом творення приголосних звуків також частіше відбувається при швидкому темпі мовлення, здебільшого в межах слова-такту і (рідше) на межі тактів чи слів у такті.

Прикладами асиміляції за місцем і способом творення приголосних у давньоукраїнській мові є уподібнення м'яким приголосним дальшого Ц] (повна прогресивна асиміляція за способом творення): житиЦе) ~> жи[т'іе] -> жиїтУе] [жит':а]; ночью (фон. [ноч'ьіу]) [ноч']у] -> [н'іч'ч'у] [н'і'ч'іу] і под. Подовження приголосних у результаті названої асимілятивної зміни є однією з фонетичних особливостей української мови.

До асиміляцій такого типу сучасного періоду, що спостерігаються в усному мовленні, належать:

• а) зміни груп "свистячий і шиплячий" у групи "шиплячий і шиплячий" (регресивна асиміляція): безшумно [беиш:у'мно], принісши [прин'і'ш:ие], через жито [че'реиж:ито], а також перехід свистячих у шиплячі перед африкатами [дж], [ч]: пісок — пісчаний —> [п'ішча'ниГ], ізджу —> Ці'жджу] тощо;

• б) зміни звукосполучень "шиплячий і свистячий" у сполучення "свистячий і свистячий" (регресивна асиміляція): б'єшся [б]е'сг:а], зважся [зва'з'с'а], а також: книжці [кни'з'цуі], чашці [ча'с'ц'і];

• в) перехід в африкати приголосних [д] і [т] у звукосполученнях "приголосний [т], [т'], [д], [д'] і свистячий (шиплячий, африката)", наприклад: Вітчизна [в'іч:и'зна], коритце [кори'ц:еи], коротший [коро'ч:иі], йдеться [іде'ц':а], радься [ра'дз'ц'а] і под.;

• г) переходи африкат у свистячі, шиплячі чи інші африкати перед свистячим, шиплячим або іншою африкатою: річці [р'і'ц':і], не морочся [неиморо'ц':а].

Українською орфографією передаються тільки поодинокі наслідки асиміляції за місцем і способом творення: пишеться щ (фон. [шч]) на місці [сч] (щастя, ліщина, піщаний, дощаний), а також щ (фон. [шч]) і чч на місці [с'ч] і [ц'ч'] у словах типу Одещина, Вінниччина.

Наступний розділ:

Асиміляція за м'якістю


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Асиміляція за дзвінкістю“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю
  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту