Асиміляція за дзвінкістю може відбуватися в межах одного слова або на межі двох слів. У межах одного слова дзвінкий шумний приголосний, впливаючи на попередній глухий, перетворює його на відповідний дзвінкий: [про'с'ба] -> [про'з'ба]; [вокза'л] -> [вогза'л], [іакби'] Цагби'], [борот'ба1] [бород'ба1], ['тже] [о'дже"]. У такому випадку асиміляція відбувається завжди, хоч на письмі вона, як правило, не позначається. Якщо ж приголосні збігаються на межі слів, що вимовляються в одному такті чи в одній фонетичній фразі, тобто не розділяються помітною паузою, глухий приголосний змінюється під впливом сусіднього дзвінкого так, як і в межах одного слова: ось де [о'з' де"], хоч би [ходжби1] і под. Коли ж приголосні збігаються в словах, що належать до різних тактів, асиміляція відбуватиметься тільки при швидкому темпі мовлення.
Перед сонорними приголосними У], [р], [л], [м], [н], [в] в українській мові глухі приголосні не озвучуються: [сни'ц':а], [тро'хиСІ] [щат1].
Асиміляція за глухістю
Асиміляція за глухістю також простежується в конкретних умовах. При цьому слід пам'ятати, що дзвінкі шумні приголосні в українському мовленні, на відміну від російського, в кінці такту і в кінці складу, як правило, не оглушуються.
Експериментальні дослідження показують, що оглушення дзвінкого приголосного перед глухим звуком в українському літературному мовленні може проходити тільки на початку такту (як у межах одного слова-такту, так і на межі слів, що входять до цього такту). При цьому зімкнені дзвінкі шумні оглушуються рідше, ніж щілинні приголосні. Приклади регресивної асиміляції за глухістю:
• а) префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими [к], [п], [т], [х] та [ф] на письмі передається написанням С-: [сп]итати, [скажу, [сф]отографувати, [ст]иха - спитати, скажу, сфотографувати, стиха. Прийменник з перед названими глухими вимовляється тільки як с, але на письмі не змінюється: з тобою - [ст]обою, з книги - [ск]ниги, з хати -[сх]ати і под. Префікс і прийменник з перед іншими глухими приголосними оглушується також повністю, але в українській орфографії ніколи не замінюється на с: з чого - [зч]ого —> [сч]ого -> [шч]ого, зшити - [зш]ити —> [сш]ити —> [ш:]ити тощо;
• б) кінцевий дзвінкий приголосний [з] у прийменниках і префіксах типу без-, роз-також здебільшого оглушується перед дальшим глухим, хоч повний перехід у вимові не відбувається, особливо перед глухим [с]; на письмі зміна не передається: розписка [роспи'ска], безпечний [беиспе'чниГ], але розсада [розса'да], безславно [беизсла'уно] і под.;
• в) дзвінкий приголосний [з] оглушується перед глухими [к], [т] у словах [н'і'хт'і), [кЧ'хтЧ], [ле'хко], [во'хко] та похідних від них утвореннях.
Вище розглядалися випадки регресивної асиміляції за дзвінкістю і глухістю. Прогресивна асиміляція за цими ознаками сучасній українській літературній мові не властива. Поодинокі приклади уподібнення за дзвінкістю відбулися в давньоукраїнській мові: давньоруське бьчела -* бчела -> [бч]ола [бдж]ола, Га[нц]я -" Га[ндз']а тощо.
Асиміляція за місцем і способом творення
Асиміляція за місцем і способом творення приголосних звуків також частіше відбувається при швидкому темпі мовлення, здебільшого в межах слова-такту і (рідше) на межі тактів чи слів у такті.
Прикладами асиміляції за місцем і способом творення приголосних у давньоукраїнській мові є уподібнення м'яким приголосним дальшого Ц] (повна прогресивна асиміляція за способом творення): житиЦе) ~> жи[т'іе] -> жиїтУе] [жит':а]; ночью (фон. [ноч'ьіу]) [ноч']у] -> [н'іч'ч'у] [н'і'ч'іу] і под. Подовження приголосних у результаті названої асимілятивної зміни є однією з фонетичних особливостей української мови.
До асиміляцій такого типу сучасного періоду, що спостерігаються в усному мовленні, належать:
• а) зміни груп "свистячий і шиплячий" у групи "шиплячий і шиплячий" (регресивна асиміляція): безшумно [беиш:у'мно], принісши [прин'і'ш:ие], через жито [че'реиж:ито], а також перехід свистячих у шиплячі перед африкатами [дж], [ч]: пісок — пісчаний —> [п'ішча'ниГ], ізджу —> Ці'жджу] тощо;
• б) зміни звукосполучень "шиплячий і свистячий" у сполучення "свистячий і свистячий" (регресивна асиміляція): б'єшся [б]е'сг:а], зважся [зва'з'с'а], а також: книжці [кни'з'цуі], чашці [ча'с'ц'і];
• в) перехід в африкати приголосних [д] і [т] у звукосполученнях "приголосний [т], [т'], [д], [д'] і свистячий (шиплячий, африката)", наприклад: Вітчизна [в'іч:и'зна], коритце [кори'ц:еи], коротший [коро'ч:иі], йдеться [іде'ц':а], радься [ра'дз'ц'а] і под.;
• г) переходи африкат у свистячі, шиплячі чи інші африкати перед свистячим, шиплячим або іншою африкатою: річці [р'і'ц':і], не морочся [неиморо'ц':а].
Українською орфографією передаються тільки поодинокі наслідки асиміляції за місцем і способом творення: пишеться щ (фон. [шч]) на місці [сч] (щастя, ліщина, піщаний, дощаний), а також щ (фон. [шч]) і чч на місці [с'ч] і [ц'ч'] у словах типу Одещина, Вінниччина.
Асиміляція за м'якістю
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Асиміляція за дзвінкістю“ на сторінці 1. Приємного читання.
