Фонема (грец. phonema - звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнавання і розрізнення значеннєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них - і для розпізнавання і розрізнення слів (М Трубецькой).
Образ звука в пам'яті людини і є не що інше як фонема (Бодуен де Куртене).
Фонема - найменша лінійно неподільна величина, що використовується для утворення, розпізнавання і розрізнення значущих одиниць мови (С. Семчинський).
Поняття інваріант та основний алофон фонеми
Фонема як мінімальна одиниця мови не поділяється на дрібніші компоненти, розрізнювані у певній лінійній послідовності. Разом з тим кожна фонема — це сукупність ряду ознак, що співіснують у ній одночасно і нерозривно. Ознаки фонеми, які не залежать від різних додаткових умов і є достатніми для визначення її в сильній позиції, називаються самостійними, незмінними, або диференційними. Ті ж ознаки, які залежать від різних додаткових умов, називаються несамостійними, змінними, або недиференційними. Для ідентифікації фонеми необхідно визначити набір властивих їй диференційних ознак.
Наприклад, фонема [со] реалізується в мовленні як голосний звук, низького підняття, середнього ряду, нелабіалізований. Для тих, хто не знайомий із фонетикою румунської мови, цей звук на слух не розпізнається.
Конкретна реалізація фонеми в мовленні, як уже зазначалося раніше, називається відтінком, або алофоном (грец. alios - інший, phone-звук), фонеми.
Алофони з'являються внаслідок різних причин, які, однак, підлягають відповідним закономірностям, наприклад: розум - /розум/ - [розум] і зозуля - Ізозул'а/ -[зоузул'а].
Алофони [0] у слові розум і [о] у слові зозуля перебувають у різній залежності від фонетичного середовища. Найсамостійніший, незалежний алофон фонеми вважається її основним алофоном, який ми звичайно й називаємо, представляючи фонему загалом.
У фонетиці є ще поняття інваріант, яке часом неправомірно ототожнюють з основним алофоном (варіантом). Основний алофон - це один з ряду комбінаторних і позиційних алофонів певної фонеми, тобто це конкретне поняття.
Інваріант - абстрактне поняття, що означає матеріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад, інваріант фонеми /ті - це така одиниця, яка є приголосною, шумною, глухою, зімкненою, твердою, неносовою.
Інваріанти голосних фонем
Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем заднього ряду
Фонема /а/ як основний алофон [а].
Основним варіантом, або основним алофоном фонеми /а/, є нелабіалізований голосний заднього ряду, низького підняття, відкритий. Голосний [а], як основний алофон фонеми ІаІ, найбільш відкритий з усіх голосних. Ротова порожнина при його вимові розкрита най ширше. Голосний вимовляється при найнижчому піднятті язика, тіло якого відтягнене назад - до стінки глотки, залишаючи невеликий отвір для видихуваного повітря; резонатор утворюється в передній частині ротової порожнини.
Губи в артикуляції [а] активної участі не беруть. М'яке піднебіння утворює зімкнення з задньою стінкою глотки й тим самим закриває вхід, що веде в носову порожнину.
Фонема /o/ як основний алофон [о].
Основним варіантом, або основним алофоном фонеми loi, є лабіалізований голосний заднього ряду, середнього підняття, відкритий.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Визначення фонеми“ на сторінці 1. Приємного читання.
