Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

Сучасна українська літературна мова

Фонетика пов'язана з такими немовознавчими дисциплінами, як фізика (акустика), анатомія, фізіологія (творення звуків, будова мовленнєвого апарату) і психологією (мовленнєва діяльність людини є частиною її психічної діяльності).

Звуки мови можна одночасно розглядати як фізичні, фізіологічні і лінгвістичні явища.

Звуки мови

Звуки мови за своєю природою, за способом творення і за своїм призначенням -досить складні одиниці.

У природі ми чуємо безліч звуків (шум трави, шелест дерев, гуркіт, спів, свист, рев, стукіт різних фізичних явищ). Звуки, позбавлені будь-якого значення, називаються порожніми (пустими), або звуками фізичних явищ.

Не всі звуки, які вимовляє людина, є звуками мови. Людина може створювати багато звучань (крик, свист, кашляння, икання, сопіння і под.), але для спілкування мають значення лише ті звуки і звукосполуки, що служать для утворення морфем і слів.

Звуки людина чує, сприймає органом слуху, тому у шкільному мовознавстві звук характеризується як слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями. У фізиці - звук трактується як поширювані в пружних тілах (твердих, рідких і газоподібних) механічні коливання. V музиці визначається як тон певної висоти і сили. У лінмістиці звук - це членороздільний елемент людської мови, утворений за допомогою органів мовлення. Звуки - це матеріальна оболонка слів. Наша мова звукова, членороздільна.

Крім того, у лінгвістиці звуки одночасно характеризуються:

• як явище фізичне, або фізичний аспект звука .- його звучання, акустика, бо виникають у результаті коливань повітря і розрізняються за висотою, довготою, силою, тембром;

• як явище анатомо-артикуляційне, тобто фізіологічний аспект, оскільки вони утворюються органами мовленнєвого апарату людини за участю центральної нервової системи;

• як явище функціональне, або лінгвістичний аспект - функція звуків у мові, бо звуки створюють матеріальну оболонку слів, служать для їх утворення, розпізнавання, вказують на відмінності в значенні слів і їх форм.

Хоч усі три аспекти вивчення звуків представлені в шкільному мовознавстві, але чіткого розмежування їх немає. Вони вивчаються в єдності, що забезпечує засвоєння учнями акустично-фізіологічних і функціональних ознак звуків як цілісного явища.

Акустичні властивості звуків

Особливості звуків вивчаються акустикою. В акустиці розглядаються властивості хвильових рухів, що залежать від характеристик джерела коливань, і ті відчуття, що виникають у людини, яка сприймає той чи інший звук.

У фізичному аспекті кожному звукові людської мови властиві такі п'ять ознак: висота, сила, довгота, чистота, тембр.

Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла, тобто від кількості стисків-розріджень повітря за одну секунду (один стиск-розрідження за секунду - це герц). Людське вухо сприймає звук частотою від 16 (найнижчий звук) до 20 000 Гц. Діапазон коливань у людській мові значно менший: у чоловіків - 85-200 Гц, у жінок -160-340 Гц (у жінок голосові зв'язки коротші, і тому звук вищий), у співаків - від 80 (найнижчий бас) до 1300 (найвище сопрано) Гц. Висота звука в мові використовується для формування інтонації висловлювання, а також частково наголосу.

Сила (інтенсивність) і гучність звука залежать від амплітуди (розмаху) коливань голосових зв'язок, що, у свою чергу, зумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв'язки чи інші перепони видихуваний струмінь повітря. Чим більший розмах коливань, тим сильніший звук. За допомогою сили звука виділяють наголошені склади, домагаються доброї чутності тощо. Коливальні рухи викликають згущення і розрідження звуків, що, у свою чергу, викликає зміни повітряного тиску порівняно з атмосферним (збільшує або зменшує його). Відповідно, сила звука залежить від величини звукового тиску хвилі, що розповсюджується. Сила звука оцінюється слухом як гучність: збільшення звукового тиску приводить до збільшення гучності, зменшення - до її послаблення. Сила звука, або інтенсивність, вимірюється в особливих одиницях - децибелах (1 дБ). Тут виявляється людський фактор (голосна або тиха розмова, говорить чоловік чи жінка тощо). Голосна розмова дорівнює приблизно 70 дБ.

Між силою звука і його гучністю існує складна залежність. Під час одного і того ж звукового тиску звуки з частотою 1000-3000 Гц чути краще, оцінюються як більш гучні, ніж звуки з частотою 100-200 Гц. Найбільшу інтенсивність мають відкриті голосні звуки [а], [о], [е], найменшу - закриті [и], [у], [і]. Напружені голосні звуки легко переходять у приголосні [у] - [в], [і] - [й]. Регулювання сили звуків зумовлюється умовами спілкування, зокрема відстанню між його учасниками, а також емоційним станом мовців.

Довгота залежить від часу звучання. Тривалість звука в слові виражається в мілісекундах: наприклад, голосний е в українській мові триває 240-260 мс, голосний и — 245-265 мс. Українська мова розрізняє звичайні й подовжені приголосні (ціна і цінний, в житі і в житті), трохи довше звучать у ній наголошені голосні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами
  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту