Із семантичного погляду у функції звертання можуть виступати іменники та суб-стантивовані частини мови в прямому й переносному значенні, що означають:
• 1) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми і прізвиська людей, наприклад: -Ти ще не заснула, Соломіє? - стиха обізвався Остап (М. Коцюбинський); - Запам ятайце місце, Євгене, - сказав Брянський (О. Гончар); Грай, Марку, грай! (Л. Костенко);
• 2) назви людей за їх родинними стосунками, наприклад: Яй так боюсь, мамочко, що моє лихо відіб 'ється на твоїх і без того неміцних нервах (Леся Українка); Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам? (М. Коцюбинський);
• 3) соціальне становище, класову чи станову належність, посаду, звання, титул тощо, наприклад: - Жартуєте, пане гетьмане? (М. Грушевський); -Де твоя шинель, сержанте? (О. Гончар); Вітаю тебе, мій добрий, мій єдиний друже (Т. Шевченко);
• 4) професію, спеціальність особи, наприклад: - Дядьку лікар, мені вже не буде боляче? (Ю. Яновський); Добре, учителю, що ти небокраї підняв нам людського стремління (М. Вінграновський);
• 5) національність особи, місце її мешкання, наприклад: Слов'яни любі, й ви, усі народи! Борітесь, стійте за своїсвободи (П. Тичина); Татарине, татарине, чого ти тут прийшов? (Історична пісня);
• 6) назви різних частин тіла, наприклад: Умри, душе, розбийсь, холодне серце, так жить не варт! (Леся Українка); О кучері ясні і очі Беатріче, чого ж вив тьмі моїй неясні і смутні? (В. Сосюра);
• 7) назви демонологічних та міфічних істот, наприклад: О страднику великий Прометею, тобі я заздрю; Ти хіба ніколи не плакала. Русалонько?; Геть, сатано! (Із тв. Лесі Українки);
• 8) назви тварин і птахів та їх клички, наприклад: Спасибі тобі, мій голубе, що хоч ти мене не забуваєш... (Т. Шевченко); Гей, соб, сивий, соб, моругий, соб! -підбадьорив він воликів, налягаючи щиро на плуга (М. Коцюбинський); Вовчики-братики, здоровенькі були!.. (Остап Вишня);
• 9) назви рослинного світу, наприклад: Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, як сива голова моя схитнеться? (Леся Українка); Не кури, зажурена тополе, над розгоном огненних доріг... (В. Сосюра);
• 10) назви природних явищ, наприклад: Зоре моя вечірняя, зійди над гораю (Т. Шевченко); Радійте, гори в синій піднебесності! Радійте, ріки й давнії ліси! (П. Тичина);
• 11) географічні назви (сюди також належать слова земля, край, батьківщина, вітчизна, країна, держава), наприклад: Україно, моя сердечна пене! Не лай мене, стражденна, незабута... (І. Франко); Ні, я себе не можу уявить без тебе, Дніпре, як і без тополі, що в серці моїм змалку тополить (М. Вінграновський); Кохана стороно моя! Далекий рідний краю! Щораз згадаю я тебе, то й казку сю згадаю (Леся Українка);
• 12) абстрактні поняття (моральні якості, переживання, психічний стан, почуття тощо), наприклад: 3 кожної там чути хати: справедливосте, -о, де ти? (П. Тичина); Гей ти, доле моя, хоч тепер обізвись! (В. Сосюра); Прощай, небесна доле моя вбога! Прощай, печаль і роздуми сумнії (М. Вінграновський);
• 13) збірність, сукупність когось (чогось), наприклад: Годі вам, гурт ворогів і прихил ьних, маршслова промовчять (Леся Українка); Товариство, яке мені діло, чия перший поет чи останній? (П. Тичина);
• 14) загальновідомі поняття культури і мистецтва, наприклад: Лунайте ж, оркестри, грими, барабан, бо крок наш і дух наш міцніє! (В. Сосюра).
Звертання функціонують у різних за метою висловлювання реченнях, при цьому найвиразніше їх особливості виявляються в спонукальних реченнях з дієслівними присудками у формі наказового способу, наприклад: Прощай, любов, і зненависть, і горе! Прощайте, думи! Щастя і жалі! (М. Вінграновський); Мовчи, любов! Мовчіть, буремні долі! (М. Вінграновський); / все ж не обминайте, люди, осінньої журливої краси падолисту (І. Цюпа). У цих реченнях спонукання, наказ, прохання тощо стосуються адресата (особи, будь-якої істоти, персоніфікованого предмета), назва якого виражена кличним відмінком.
Часто вживаються звертання у власне питальних реченнях, що близькі до спонукальних, наприклад: Де ти, Соломіє? (М. Коцюбинський); Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко? (В. Стус).
У розповідних реченнях за допомогою звертання мовець привертає увагу адресата до висловлюваного, наприклад: - От, доню, сватає тебе Грицько Пісченко (М. Гру-шевський); Це, Земле, ти кричиш у глибині... (М. Вінграновський).
Відображаючи емоційно-вольову сферу мовця, звертання поєднують дві функції: апелятивну та експресивну. Апелятивна функція виявляється в офіційному спілкуванні. У художньому і розмовно-побутовому мовленні звертання виражає не лише звернення до адресата, а й ставлення з боку мовця до нього, наприклад; Остався я, та не сиротою, а з тобою, молодою, раю мій, покою, моя зоре досвітняя, єдиная думо пречистая! (Т. Шевченко).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Звертання в реченні“ на сторінці 1. Приємного читання.
