При вимові африката [дж], [ч] широкий кінчик язика спочатку змикається з переднім краєм твердого піднебіння, а потім зімкнення поступово переходить у щілину. Одночасно до переднього краю м'якого піднебіння наближається задня частина спинки язика. Проходячи крізь дві щілини (перша - між широким кінчиком язика й переднім краєм твердого піднебіння навпроти альвеол, друга - між задньою частиною спинки й переднім краєм м'якого піднебіння), повітряний струмінь утворює характерний шум, що нагадує шипіння. За цією акустичною ознакою приголосні передньоязикові ясенні африкати називаються шиплячими. Глухий [ч] утворюється без участі голосу, дзвінкий [дж] — з участю голосу й шуму.
Артикуляційні норми шиплячих [ж], [ш]
При вимові передньоязикових шиплячих щілинних [ж], [ш] широкий кінчик язика не торкається зубів. Губи розкриті, щелепи зближені, зуби видно. При вимові звука [ш] широкий кінчик язика піднятий до піднебіння, але не торкається його і не вібрує. При вимові звука [ж] язик піднятий вище порівняно з [ш]. Пам'ятайте, що за орфоепічними нормами вони завжди тверді, а перед [і] напівпом'якшені: біжить -
біжіть; души - душі; кажи, де ножі.
Середньоязикові приголосні
Артикуляційні норми середньоязикового приголосного [й]
Приголосна сонорна фонема [й] функціонує в українській мові у двох основних алофонах: [і], Ц].
Обидва алофони [і], [j] вимовляються при такому положенні мовних органів: середня частина язикової спинки піднімається до твердого піднебіння боковими краями, утворюючи посередині досить вузьку щілину, крізь яку проходить звучний струмінь повітря.
Коли спинка язика максимально піднята до твердого піднебіння із збереженням щілини, з'являється звук [j]. Звук Ц] виступає у таких позиціях: 1) на початку складу (яма, юність, єдність, її); 2) у середині чи у кінці слова після приголосного (в'язати, в 'юн, в 'є, пір 'я).
Коли спинка язика піднята до твердого піднебіння не найвище із збереженням більшої щілини з'являється звук [і], який зближений із голосним [і]. Звук [і] виступає у таких позиціях: 1) на початку слова перед приголосним (ймовірно, йшов, йти); 2) у кінці слова або складу після голосного (гай, гайка, знай, байка).
Задньоязикові приголосні
Артикуляційні норми задньоязикових приголосних [ґ], [к], [х]
Під час вимови задньоязикових зімкнених [ґ], [к] задня частина язика змикається з м'яким піднебінням. Унаслідок раптового прориву цього зімкнення струменем повітря утворюється специфічний шум для глухого [к] та шум і голос для дзвінкого [ґ].
Задньоязиковий щілинний [х] має відмінності у вимові: задня частина спинки язика зближується з заднім краєм твердого піднебіння і суміжною з ним частиною м'якого піднебіння, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить струмінь повітря, який утворює характерний шум.
Графіка
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передньоязикові верхньозубні приголосні“ на сторінці 2. Приємного читання.
