Основні вимоги до фонетичної транскрипції

Сучасна українська літературна мова

• вертикальна риска - [1 ] - перед наголошеним складом - наголос акцентної групи: [поп'ід'лісом];

• дві вертикальні риски -["]"" перед наголошеним складом - синтагматичний наголос: [еонцеи|пеиче неи"стерпно];

• дві скісні риски - ["] - над наголошеним складом - логічний наголос: [вислухаї Mojy думку];

• вертикальна лінія - [ | ] - звичайна пауза: [реиве та стогне | д'н'іпр шисрокиі];

• дві вертикальні лінії - [ || ] - тривала пауза: [Gyf пйшниї трауневиГ веч'ір || ].

Додаткові букви, що використовуються у фонетичній транскрипції

Злиті звуки (африкати) позначаються двома з'єднаними дужкою літерами, що відповідають частинам складних звуків: [дж], [дз], [дз']. Для позначення африкат [дж], [дз] існують також спеціальні лігатури - [дк], [$] і [^[джи-гЧт], [дзен'к], [д?об], [4и-га], [бдисо-ла].

Губно-зубний [в] передасться латинською [v]: [у'і-тенр]; а губно-губний - латинською літерою [w]: [wa-за].

Щілинний звук [г] - літерою г, а зімкнений [г] - г.

Звук [й] - літерою j (перед голосними) і літерою Г (після голосного): [ja], [гаГ].

Нечітку вимову ненаголошеного [е] - знаком [е11]: [ке"наф]; нечітку вимову нснаго-лошеного [и] - знаком [ие]: [зиемовйк]; нечітку вимову ненаголошеного [о] •- знаком [0у]: [зоУзул'а].

Фонетична транскрипція

Щоб якнайточніше передати всі відтінки вимови у записуваному тексті, використовують фонетичну транскрипцію, так зване звукове письмо. Фонетична транскрипція відома ще з XVI ст. Зародилася вона у Франції, де її автором був учений Метре (1545), а пізніше й англійські вчені Сміт (1568), Гарт (1569), Пуллокар (1580) запропонували свої системи звукового письма.

В основі фонетичної транскрипції був латинський алфавіт і система діакритичних (розрізнювальних) знаків.

У другій половині XIX - на початку XX ст. з'являється цілий ряд систем наукових транскрипцій, запропонованих ученими різних країн. Так, у 1855 р. археолог та історик Ріхард Лепсіус, вивчаючи старовинні тексти, склав систему фонетичної транскрипції, у якій за допомогою різних діакритичних знаків виражались такі відтінки у вимові звуків, як довгота, огублення, пом'якшення тощо.

У 1881 р. було створено Міжнародну фонетичну асоціацію, яка до 1888 р. виробила міжнародний фонетичний алфавіт (МФА) на основі латинського. Українські вчені О. Проп та І. Зілинськнй застосували цей алфавіт з деякими додатками грецьких та слов'янських літер для опису українських приголосних.

На основі українського алфавіту систему фонетичної транскрипції спочатку побудував мовознавець М. Наконечний, пізніше В. Кулик та М. Івченко внесли свої доповнення.

У 1962 р. при Інституті мовознавства АН УРСР була створена спеціальна комісія у справі транскрипції. Вона виробила конкретні рекомендації щодо фонетичної і фонематичної транскрипцій.

Запис будь-якого слова за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією.

Спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні вимоги до фонетичної транскрипції“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Мова і мовознавство

  • Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови

  • Джерела української літературної мови

  • Колоритно-стильові різновиди мовлення

  • Мовна ситуація в державі

  • Лексикологія

  • Найважливіші ознаки слова

  • Основні типи переносних значень

  • Синоніми

  • Перифрази. Евфемізми

  • Запозичення іншомовних слів

  • Українські слова в інших мовах

  • Фразеологія

  • Джерела фразеології

  • Синонімія фразеологізмів

  • Лексикографія

  • Фонетика

  • Зв'язок фонетики з немовознавчими дисциплінами

  • Тони, обертони, резонатор

  • Фізіологічний аспект у вивченні звуків

  • Активні й пасивні органи мовлення

  • Голосні і приголосні звуки

  • Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

  • Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

  • Склад

  • Структура складу

  • Наголос

  • Фонетична природа наголосу української мови

  • Функції наголосу

  • Основні закономірності в наголошуванні слів української мови

  • Основні вимоги до фонетичної транскрипції
  • Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

  • Членування мовного потоку

  • Синтагма

  • Проблема статусу інтонації

  • Мелодика

  • Інтонація як суперсегментний засіб

  • Фонологія

  • Фонологічні школи

  • Визначення фонеми

  • Артикуляційна характеристика основних алофонів голосних фонем переднього ряду

  • Класифікація алофонів українських приголосних

  • Сильна й слабка позиція приголосних фонем

  • Фонетичні процеси

  • Зміни приголосних у мовленні

  • Асиміляція за дзвінкістю

  • Асиміляція за м'якістю

  • Фонетичне подовження приголосних

  • Орфоепія

  • Вимова голосних звуків

  • Передньоязикові верхньозубні приголосні

  • Графіка

  • Реформи алфавіту й графіки

  • Слов'янська писемність

  • Орфографія

  • Сполучення літер йо, ьо

  • Правопис суфіксів

  • Правопис закінчень

  • Правопис власних назв

  • Словотвір

  • Суфікс

  • Частини слова, співвідносні з суфіксами і префіксами

  • Спрощення, ускладнення і перерозклад основ

  • Іменникові суфікси

  • Прикметникові суфікси

  • Префіксальний спосіб словотвору

  • Прикметникові префікси

  • Суфіксально-префіксальний спосіб

  • Основоскладання як спосіб творення складних слів

  • Перехід слів з однієї частини мови в іншу

  • Зміни в морфемній структурі слова

  • Морфологія як розділ граматики

  • Частини мови

  • Семантико-граматичні категорії іменника

  • Граматичні категорії іменника.

  • Прикметник

  • Ступені порівняння якісних прикметників

  • Відмінювання прикметників

  • Числівник

  • Групи числівників за будовою

  • Займенник

  • Розряди займенників

  • Відмінювання займенників

  • Дієслово

  • Дві основи дієслова

  • Категорія виду

  • Категорія перехідності/неперехідності

  • Зворотні дієслова

  • Категорія способу

  • Категорія часу

  • Категорія особи

  • Дієприкметник

  • Дієприслівник

  • Прислівник

  • Безособово-предикативні прислівники

  • Прийменник

  • Групи прийменників за походженням і морфологічним складом

  • Сполучник

  • Частка

  • Вигук

  • Синтаксис як розділ граматики

  • Синтаксичні одиниці-конструкції

  • Слово і словоформа

  • Словосполучення

  • Типи і форми синтаксичних зв'язків

  • Синтаксис словосполучень

  • Синтаксичні (вільні) словосполучення та стійкі (фразеологічні) сполучення слів, їхня роль у мові

  • Типи підрядного зв'язку

  • Речення

  • Речення і його основні ознаки

  • Предикативність і модальні значення

  • Комунікативність речення

  • Аспекти вивчення речення

  • Принцип системності синтаксичного опису речень за метою висловлювання

  • Типи речень за метою висловлювання та за інтонацією

  • Просте речення

  • Просте і складне речення

  • Головні члени речення

  • Присудок

  • Простий дієслівний присудок

  • Складені присудки

  • Складений іменний присудок

  • Трикомпонентні присудки

  • Другорядні члени речення

  • Виділення другорядних членів речення

  • Прямий додаток

  • Непрямий додаток

  • Непрямий прийменниковий додаток

  • Обставина

  • Складні випадки визначення другорядних членів речення

  • Просте односкладне речення

  • Дієслівні та прислівникові односкладні речення

  • Односкладні неозначено-особові речення

  • Односкладні узагальнено-особові речення

  • Односкладні безособові речення

  • Односкладні інфінітивні речення

  • Односкладні номінативні речення

  • Неповні і незакінчені речення

  • Погляди мовознавців на неповні речення

  • Контекстуальні неповні речення

  • Синтаксичний розбір простого речення

  • Різновиди слів-речень

  • Питальні слова-речення

  • Слова-речення у функції структур мовного етикету

  • Порядок слів у реченні

  • Позиції головних і другорядних членів у реченні

  • Просте ускладнене речення

  • Погляди мовознавців на природу простих ускладнених речень

  • Роль сполучників щодо вираження смислових відношень між однорідними членами речення

  • Конструкції, що не є однорідними членами речення

  • Розділові знаки між однорідними членами речення

  • Речення з відокремленими другорядними членами

  • Обов'язкові і факультативні умови відокремлення другорядних членів

  • Синтаксичний розбір речення з відокремленими другорядними членами

  • Відокремлені додатки

  • Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення. Звертання

  • Речення із вставними і вставленими компонентами

  • Синтаксичний розбір речення із вставними словами, сполученнями слів і реченнями

  • Звертання в реченні

  • Синтаксичний розбір речення зі звертанням

  • Складне речення

  • Основні типи складних речень

  • Складносурядні багатокомпонентні конструкції

  • Складнопідрядні речення

  • Розділові знаки у складнопідрядних реченнях

  • Складнопідрядні речення з кількома підрядними

  • Безсполучникові складні речення

  • Розділові знаки у безсполучникових складних реченнях

  • Складні сполучниково-безсполучникові речення

  • Складнопідрядні багатокомпонентні речення

  • Речення з подвійною супідрядністю

  • Речення з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення із сурядністю і підрядністю

  • Складні речення з сурядністю й однорідною супідрядністю

  • Складні речення з сурядністю і подвійною (однорідною і неоднорідною) супідрядністю

  • Період

  • Розділові знаки при прямій мові

  • Діалог

  • Складне синтаксичне ціле

  • Пунктуація

  • Загальні пунктуаційні правила

  • Пунктуаційний розбір тексту