• вертикальна риска - [1 ] - перед наголошеним складом - наголос акцентної групи: [поп'ід'лісом];
• дві вертикальні риски -["]"" перед наголошеним складом - синтагматичний наголос: [еонцеи|пеиче неи"стерпно];
• дві скісні риски - ["] - над наголошеним складом - логічний наголос: [вислухаї Mojy думку];
• вертикальна лінія - [ | ] - звичайна пауза: [реиве та стогне | д'н'іпр шисрокиі];
• дві вертикальні лінії - [ || ] - тривала пауза: [Gyf пйшниї трауневиГ веч'ір || ].
Додаткові букви, що використовуються у фонетичній транскрипції
Злиті звуки (африкати) позначаються двома з'єднаними дужкою літерами, що відповідають частинам складних звуків: [дж], [дз], [дз']. Для позначення африкат [дж], [дз] існують також спеціальні лігатури - [дк], [$] і [^[джи-гЧт], [дзен'к], [д?об], [4и-га], [бдисо-ла].
Губно-зубний [в] передасться латинською [v]: [у'і-тенр]; а губно-губний - латинською літерою [w]: [wa-за].
Щілинний звук [г] - літерою г, а зімкнений [г] - г.
Звук [й] - літерою j (перед голосними) і літерою Г (після голосного): [ja], [гаГ].
Нечітку вимову ненаголошеного [е] - знаком [е11]: [ке"наф]; нечітку вимову нснаго-лошеного [и] - знаком [ие]: [зиемовйк]; нечітку вимову ненаголошеного [о] •- знаком [0у]: [зоУзул'а].
Фонетична транскрипція
Щоб якнайточніше передати всі відтінки вимови у записуваному тексті, використовують фонетичну транскрипцію, так зване звукове письмо. Фонетична транскрипція відома ще з XVI ст. Зародилася вона у Франції, де її автором був учений Метре (1545), а пізніше й англійські вчені Сміт (1568), Гарт (1569), Пуллокар (1580) запропонували свої системи звукового письма.
В основі фонетичної транскрипції був латинський алфавіт і система діакритичних (розрізнювальних) знаків.
У другій половині XIX - на початку XX ст. з'являється цілий ряд систем наукових транскрипцій, запропонованих ученими різних країн. Так, у 1855 р. археолог та історик Ріхард Лепсіус, вивчаючи старовинні тексти, склав систему фонетичної транскрипції, у якій за допомогою різних діакритичних знаків виражались такі відтінки у вимові звуків, як довгота, огублення, пом'якшення тощо.
У 1881 р. було створено Міжнародну фонетичну асоціацію, яка до 1888 р. виробила міжнародний фонетичний алфавіт (МФА) на основі латинського. Українські вчені О. Проп та І. Зілинськнй застосували цей алфавіт з деякими додатками грецьких та слов'янських літер для опису українських приголосних.
На основі українського алфавіту систему фонетичної транскрипції спочатку побудував мовознавець М. Наконечний, пізніше В. Кулик та М. Івченко внесли свої доповнення.
У 1962 р. при Інституті мовознавства АН УРСР була створена спеціальна комісія у справі транскрипції. Вона виробила конкретні рекомендації щодо фонетичної і фонематичної транскрипцій.
Запис будь-якого слова за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією.
Спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.
Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна українська літературна мова» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні вимоги до фонетичної транскрипції“ на сторінці 2. Приємного читання.
