Евтаназія – це умисні дії чи бездіяльність медичних працівників (або інших осіб), з дотриманням законодавчо встановлених вимог, які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта (або "заяви на випадок смерті") або ж усного клопотання, якщо фізичний стан унеможливлює письмову форму клопотання пацієнта, який перебуває у стані, який дозволяє йому усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, з метою припинення фізичних, психічних і моральних страждань, у результаті яких реалізується його право на гідну смерть.
Залежно від характеру дій, спрямованих на здійснення евтаназії, розрізняють дві її форми:
• активна (позитивна) – полягає у проведенні певних дій із прискорення смерті на прохання невиліковно хворої людини з метою позбавлення її від тяжких страждань. Вона може здійснюватися також спільними діями лікаря і пацієнта (наприклад, хвора людина вживає певні лікарські засоби, призначені лікарем, які є необхідними для настання смерті);
• пасивна (негативна) – це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, спрямованих на підтримання впродовж певного часу життя важко хворого пацієнта, за умови, що пацієнт висловив прохання не здійснювати медичне втручання.
Залежно від волевиявлення людини розрізняють три форми евтаназії:
• добровільна – здійснюється на прохання компетентного і добре поінформованого пацієнта;
• мимовільна – здійснюється, коли людина не в змозі сформувати судження або висловити побажання з цього питання (наприклад, новонароджений з дефектами розвитку або доросла особа, що перебуває в коматозному стані;
• примусова – коли людина висловлює бажання жити, але, тим не менше, її умертвляють або дозволяють їй померти.
Виходячи з наведених вище підходів до класифікації евтаназії, можна говорити про шість різних типів евтаназії: добровільну активну, добровільну пасивну, мимовільну активну, мимовільну пасивну, примусову активну і примусову пасивну.
Деякі фахівці з біоетики використовують вказану класифікацію для визначення "прийнятних" і "неприйнятних" видів евтаназії.
Перша у світі спроба легалізації евтаназії була здійснена 1906 року в штаті Огайо (США). Але законодавчі збори цього штату проголосували проти законопроекту.
Першою країною, яка легалізувала активну і пасивну евтаназію в Європі, були Нідерланди. 10 квітня 2001 року верхня палата парламенту цієї країни ухвалила закон, який звільняє від кримінальної відповідальності лікарів, що допомагають хворим піти з життя. Прийняття цього закону стало наслідком того, що з роками в Нідерландах все більше загострювалися суперечності між законодавством у сфері медичного обслуговування і реальною негласною практикою. За неофіційними даними, евтаназія в Нідерландах здійснювалася за домовленістю між пацієнтами і лікарями починаючи з 1984 року.
У 2002 році нижня палата парламенту Бельгії легалізувала евтаназію, прийнявши відповідний закон. Відповідно до цього закону лікар, який здійснює евтаназію, не може бути звинуваченим у вбивстві, якщо пацієнт невиліковно хворий і якщо він самостійно прийняв рішення щодо евтаназії. Для контролю за практикою евтаназії уряд Бельгії створив постійний комітет.
У 2009 році закон стосовно легалізації евтаназії було ухвалено в Люксембурзі.
У Швейцарії евтаназія формально заборонена, та фактично дозволено надавати допомогу при здійсненні самогубства шляхом застосування евтаназії, якщо повнолітні пацієнти відчувають сильні страждання і це є їхнім добровільним та свідомо висловленим бажанням. Таким чином у цій країні йдуть із життя більше ніж 100 осіб на рік. З тією ж метою сюди приїжджають іноземці (відомості про їх кількість не розголошуються), оскільки це єдина країна в Європі та світі, де евтаназію можна застосовувати щодо іноземних підданих. За наявності медичного висновку про те, що хвороба є невиліковною і неминуче призведе до смерті пацієнта, виписується рецепт на придбання відповідного лікарського засобу. Після цього невиліковно хвора особа звертається до спеціалізованого закладу, який допомагає їй здійснити самогубство.
Нині існують три основні погляди на евтаназію.
• 1. Категорична заборона евтаназії. Представники цього погляду наполягають на тому, що легалізація евтаназії здатна призвести до зловживань, втрати значення хоспісів, а також до призупинення наукового прогресу в медичній сфері.
• 2. Право на евтаназію залежить від волі людини. Найголовнішим постулатом є визнання автономії особистості, права людини самій вирішувати всі питання, що стосуються її організму, психіки, емоційного статусу. Всі різновиди процедур повинні здійснюватися зі згоди максимально поінформованої особистості. Згідно з цією доктриною захист прав пацієнта проявляється в такому: по-перше, в наданні хворому вичерпної інформації стосовно його захворювання; по-друге, у ствердженні права на самовизначення пацієнта, на вибір медичного втручання, відповідно до його розуміння та уявлень; по-третє, в обов'язку лікаря реалізувати вибір хворого, з послідовним інформуванням його про хід і результати діагностичних процедур та лікування.
• 3. Право на евтаназію випливає з права на життя. Згідно з цим поглядом право на життя логічно передбачає і право на смерть, оскільки право на смерть є складовою права на життя, а без урахування цього право на життя перетворюється на обов'язок, оскільки від нього не можна відмовитись, що, очевидно, є характерним лише для обов'язку, а не для права.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чи має людина право обирати не життя, а смерть?“ на сторінці 1. Приємного читання.
