Олексій Чабан у своєму Facebook звернувся до матері росіянина, проти якого воював у бою 22 січня.
Так сложилась судьба, что в танковом бою 22 янв 2015, в моей стране, нашему экипажу повезло на секунду раньше, чем экипажу Вашего сына (он на фото). Их танк мы подбили, механика контузило, а Ваш сын (командир танка) и наводчик не пострадали. Когда они все выбрались из подбитой машины, нам оставалось просто нажать на кнопку в своем танке и от них троих остались бы только воспомининия в этом грешном мире. Мы не стали их убивать, мы позволили им уйти. Ваш сын забыл в танке свой телефон с Вашим номером и я решил написать Вам это письмо.
В нашей стране много проблем, возможно Вы о них знаете или догадываетесь. Коррупция, беззаконие, преступность, бедность, безработица поразили Украину, как раковая опухоль.
Народ устал терпеть. Мы начали бороться за лучшую жизнь для нас и наших детей. Мы выгнали президента-урку Януковича и хотим построить правовое государство, хотим просто лучше жить. У нас нет фашистов, нам все равно на каком языке говорят наши граждане, мы не едим младенцев и снигирей, не насилуем кормящих пенсионерок инвалидов. Мы совершенно обычные люди. Мы любим свою землю, своих детей и свою жизнь. Мы мирные люди. Мы ни на кого, никогда не нападали.
Прошу Вас. Лучше поздно, чем никогда. Скажите своему сыну, зарабатывать на свою жизнь, лишая жизни других людей, это НЕ хорошо. Пусть он едет домой и там найдет себе другую работу. Пусть он заберет с собой еще одного-двух сослуживцев и нам уже станет легче. Пусть он мирно проживет свою жизнь и не берет греха на свою душу.
Мирного Вам неба над головой.
С уважением Алексей.
Прошу Вас, читающих эти строки в фейсбуке, донесите это письмо маме этого танкиста.
У меня есть только ее телефон +79525529550.
Професор В. Василенко вважає, що з 1996 року війну проти української мови веде влада путінської Росії в режимі спецоперації із залученням багатьох представників вітчизняного політикуму та створеної в Україні "п'ятої колони", яка діє під прикриттям численних фінансованих і керованих ззовні громадських організацій та рухів. Ключовим гаслом цієї спецоперації є систематично озвучувана офіційними та неофіційними речниками Російської Федерації ще від 1990-х вимога надати російській мові статусу державної, а головним об'єктом – система української освіти.
Основою цієї війни є проект під назвою "Русский мир", суть якого сформулювала в жовтні 2000 року Людмила Путіна у виступі на Всеросійській конференції "Російська мова на рубежі тисячоліть". Вона проголосила: "Межі російської мови – це межі Росії". Сформульована нею теза є відтворенням концепції природних мовних кордонів, яку в минулому використала гітлерівська Німеччина для обґрунтування територіальної експансії проти сусідніх країн, посилаючись на наявність там мовно спорідненого населення. Цю саму підставу використала путінська Росія, розпочинаючи агресію проти України 2014 року, спочатку анексувавши Крим, а сьогодні "визволяючи" російськомовних на Донбасі. Зауважимо, що фонд "Русский мир" фінансується з 2007 року з державного бюджету Російської Федерації (указ Президента РФ від 21 червня 2007 р.). Очолює його вище керівництво МЗС Росії: головою фонду є міністр закордонних справ С. Лавров. В указі Президента РФ визначено, що "русский мир" – це світ Росії, до якого включено етнічних росіян, громадян сучасної Росії, російську діаспору й іноземних громадян, що розмовляють російською мовою. Відповідно до указу Президента РФ Д. Медведева від 6 вересня 2008 року було створено "Россотрудничество" для здійснення російської гуманітарної політики за кордоном. Інститут країн СНД відповідає за контроль над мовною ситуацією в країнах СНД, проводить аналітичну роботу в питаннях просування російської мови та культури за кордоном. В Україні ідеї "русского мира" втілювала громадська організація "Правозахисний громадський рух “Російськомовна Україна”" (2010). Підставою для створення цієї організації стало проведення круглого столу "Русскоязычная Украина: возможности и проблемы консолидации" у Москві 27 квітня 2009 року. Саме там була проголошена мета діяльності організації "Русскоязычная Украина": офіційне проголошення та законодавче закріплення нейтрального позаблокового статусу України; конституційне оформлення її федеративного устрою; надання російській мові статусу державної; збереження православної російсько- української єдності в лоні Московського патріархату. Саме ці вимоги для припинення війни з Україною сьогодні неодноразово озвучує офіційний Кремль, що практично означало би добровільну капітуляцію України і втрату її незалежності. К. Косачев, керівник "Россотрудничества" в Російській Федерації, охарактеризував російську мову як складову ресурсу "м'якої сили" для посилення євразійської інтеграції. Адже мова є не лише засобом комунікації, вона завжди прив'язана до традицій, контексту й підтексту.
Це усвідомлюють і в інших пострадянських країнах. Наприклад, сучасна Білорусь, у якій 1995 року на референдумі проголосувало за російську як державну 83,3% білорусів, нещодавно ввела викладання географії та історії у школах та ВНЗ виключно білоруською мовою, з перспективою, що в подальшому нею викладатимуть усі інші предмети. У країнах Прибалтики дерусифікація мовна та культурно-ментальна тривала протягом усього шляху цих країн до складу НАТО та Євросоюзу. Усі реформи в цих країнах супроводжувалися постійними звинуваченнями про утиски російськомовного населення, однак послідовна і непорушна позиція влади щодо цих питань принесла свої результати.
В Україні оголошеною причиною агресії з боку РФ став "захист прав" російськомовного населення, яке нібито зазнає утисків. Унаслідок браку ефективної державної політики за роки незалежності фактично зберігалися уламки "новой исторической общности – советского народа", саме на неї покладали свої сподівання ідеологи "русского мира". Значна частина мешканців російськомовних регіонів, перебуваючи під інформаційним впливом Росії, і далі ототожнюють себе з іншою державою, демонструють несприйняття української ідентичності як рівноправної з російською, німецькою, польською тощо.
У спектрі поглядів суспільства на вирішення мовного питання з'явився проект модернізації цієї сфери через визнання на певних територіях російської мови офіційною. Передбачається, що це може призвести до консолідації на цих територіях росіян, які є прогресивними у свої поглядах, і російськомовних українських патріотів, для яких російська стала в силу історичних обставин рідною. Але чи існуватиме тоді на цих територіях Україна?
Реальна модернізація відбувається через вивчення європейських мов, які сприяють утвердженню європейської ідентичності в Україні. Це розуміють і прихильники "русского мира": російський політолог Ігор Лосєв до чинників, здатних знівелювати російські впливи в інтелектуальній сфері, відносить проект Києво-Могилянської академії. Викладання в цьому вищому навчальному закладі здійснюється українською та англійською мовами. Якісне знання англійської мови, наголошує І. Лосєв, дає змогу не звертатися до російського культурного фонду, що приведе до поступового відходження студентів від пострадянської науки і переведе їх у річище сучасних інтелектуальних течій Заходу. Слушно російська правозахисник Валерія Новодворська наголошувала свого часу: російська мова є тим ланцюгом, що з'єднує Україну з її радянським минулим.
Культурно-ментальна та мовна українізація України
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мовні війни – інструмент євразійської інтеграції“ на сторінці 1. Приємного читання.
