При цьому варто погодитися з тим, що темпи економічного зростання, які є в основному кількісними показниками, мають вирішальний вплив на динаміку рівня доходів і споживання у країні. Чим вищі темпи зростання національного доходу, тим вищий рівень соціально-економічного розвитку, основним індикатором якого є ВВП на душу населення. Але в межах концепції людського розвитку ключовим показником економічного зростання має бути не обсяг вироблених товарів і послугу грошовому вимірюванні, а те, наскільки продукований ВВП поліпшує якість життя людини. Збільшення доходів є обов'язковою, але недостатньою умовою поліпшення життя людей. Крім зростання доходів домогосподарств, найважливішими умовами поліпшення якості життя є: гідний рівень освіти, харчування і охорони здоров'я, скорочення масштабів бідності, оздоровлення навколишнього середовища, забезпечення рівних можливостей для самореалізації людини, розширення особистих свобод, створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості. Тому, виходячи з парадигми людського виміру, актуальним постає таке питання: як впливає тип і характер економічного зростання не тільки на зростання доходу, а й на забезпечення стабільності і безпеки життєдіяльності, свободу і розширення можливостей людини. Адже альтернативи людського вибору простують за межі суто економічного добробуту.
Тільки у тому разі, коли термін "матеріальне споживання" взято в далекому від його наївного смислу значенні, можна сказати, що матеріальне споживання дає силу стимулові, від якого незмінним чином відбувається накопичення. Мотив, що лежить в основі власності, – суперництво; цей же мотив суперництва, на базі якого виникає інститут власності, залишається дієвим у подальшому розвитку цього інституту і в еволюції усіх тих рис соціальної структури, до яких власність має стосунок. Володіння багатством наділяє людину пошаною, пошана виділяє людей і робить їх об'єктом заздрості. Не можна сказати нічого такого ж вагомого ні про споживання матеріальних благ, ні про якийсь інший стимул до придбання, і зокрема ні про який стимул до накопичення.
Не слід, звичайно, випускати з уваги той факт, що в суспільстві, де майже усі матеріальні цінності є приватною власністю, необхідність заробляти кошти для життя є потужним всюдисущим стимулом для бідніших членів суспільства.
Потреба в підтриманні існування й у збільшенні матеріальних благ може впродовж якогось часу бути переважаючим мотивом придбання для тих класів, які зазвичай зайняті ручною працею, чиї засоби для існування не мають надійної основи і які мають невелику власність і зазвичай мало нагромаджують: проте в ході розгляду з'ясується, що навіть у цього бідного класу переважання стимулу споживання матеріальних благ не є таким безперечним, як іноді припускають. З іншого боку, для членів і верств суспільства, які головним чином зайняті накопиченням багатства, стимул підтримання життя і споживання матеріальних благ значної ролі не відіграє. Причини зародження і становлення інституту власності не пов'язані з тим мінімумом засобів, який потрібен для підтримання життя. Головний стимул виходив спочатку з відмінностей і заздрості, пов'язаних з рівнем добробуту, і жоден інший стимул, хіба що тимчасово і як виняток, на пізнішому ступені розвитку не посідав провідного становища...
Життя людини в суспільстві так само, як і життя інших видів, – це боротьба за існування, а отже, це процес відбору і пристосування. Еволюція суспільного устрою стала процесом природного відбору соціальних інститутів. Подальший розвиток інститутів людського суспільства і природи людини, як і досягнутий в цьому плані прогрес, можна у загальних рисах звести до природного відбору найбільш пристосованого способу мислення і процесу вимушеного пристосування індивідів до оточення, що поступово змінюється з розвитком суспільства і соціальних інститутів, в умовах яких протікає людське життя. Соціальні інститути не лише самі є результатом процесу відбору й пристосування, що формує переважаючі або панівні типи стосунків і духовну позицію; водночас вони є особливими способами існування суспільства, які утворюють особливу систему суспільних відносин і, отже, у свою чергу, виступають дієвим чинником відбору. Отже, зміна інститутів веде, у свою чергу, до подальшого відбору індивідів з найбільш пристосованим складом характеру і до пристосування звичок і темпераменту окремих людей до оточення, яке змінюється внаслідок утворення нових інститутів.
Для нас, проте, питання про природу адаптивного процесу – чи це передусім відбір серед стійких типів характеру і темпераменту або головним чином пристосування способу мислення людей до обставин, що змінюються, – виявляється менш важливим, ніж той факт, що так чи інакше відбувається зміна і розвиток інститутів. Інститути повинні мінятися при зміні обставин, оскільки за своєю природою вони є звичними способами реагування на стимули, які створюються цими змінними обставинами.
Розвиток інститутів є розвитком суспільства. Інститути – це, по суті, поширений спосіб мислення щодо того, що стосується окремих стосунків між суспільством і особою і окремих виконуваних ними функцій; і система життя суспільства, яке складається із сукупності діючих у певний час або у будь- який момент розвитку якого завгодно суспільства, може з психологічного боку бути охарактеризована у загальних рисах як переважаюча духовна позиція або поширене уявлення про спосіб життя в суспільстві. Що стосується її спільної для людей властивості, ця духовна позиція, або теорія способу життя, зводиться, врешті-решт, до дуже поширеного типу характеру.
Сьогоднішня обстановка формує інститути завтрашнього дня внаслідок процесу примусового відбору, діючи на звичні погляди людей на речі і таким чином змінюючи або зміцнюючи точку зору або духовну позицію, успадковану від минулого. Інститути – іншими словами, звичний спосіб мислення, керуючись яким живуть люди, – успадковуються, таким чином, від колишнього часу, часу більш-менш далекого, вони виробилися у минулому і успадковані від нього. Інститути – це результат процесів, що відбувалися у минулому, вони пристосовані до обставин минулого і, отже, не перебувають у цілковитій згоді з вимогами сьогодення.
Такий процес відбору і пристосування в силу його природи ніколи не наздожене обставин, які поступально змінюються, в яких у будь-який певний час перебуває суспільство, бо оточення, обставини, потреби громадського життя, під дією яких відбувається пристосування і проводиться відбір, змінюються день у день, і кожен подальший стан суспільства, ледве встигнувши усталитися, вже виявляє тенденцію до застарівання. Коли суспільство робить крок вперед у своєму розвитку, сам цей крок є зміною ситуації, що вимагає нового пристосування, він стає відправним моментом для нового кроку в пристосуванні, і так далі до нескінченності.
Торстейн Веблен.
Теорія бездіяльного класу. Економічне дослідження інституцій.
Якісне економічне зростання, відповідно до концепції людського розвитку, – це зростання, яке забезпечує прогрес розвитку людини у всіх його аспектах багатоманітного життя. Іншими словами, достаток, або суто економічне зростання, є засобом, а не кінцевою метою економічної політики країн, коли цивілізаційний процес розглядається як процес розширення "можливостей" людей, а не як підвищення матеріального чи економічного добробуту або отримання задоволення. Концептуальну базу наукової школи "можливостей людини" запропонував 1990 року А. Сен, який заперечив загальноприйняту на той час думку, що бідність – загалом лише відсутність доходів, і наголошував на тому, що люди одночасно є і суб'єктами розвитку, і ключовим аспектом підвищення продуктивності економіки.
Такий підхід передбачає оцінку різноманітних "життєвих функцій" та можливостей самореалізації людини, коли її економічні цілі поєднуються з демократією, незаангажованими засобами масової інформації, соціальними можливостями, які надають людям здатність читати і писати, сповідувати здоровий спосіб життя і користуватися доступом до кредиту. "Якщо людина тривалий час хворіє і є неписьменною, вона не може брати участь в економічній діяльності; якщо відсутній доступ до кредиту, то вона ніколи не стане тим великим підприємцем, яким могла би бути".
Показники розвитку людського потенціалу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концептуальний підхід до людського розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
