Від початку модерної доби головним критерієм успішності, розвиненості, цивілізованості суспільства стає зростання продуктивності виробництва, воно набуває значення самоочевидної ознаки цивілізаційного поступу. Як відзначає український філософ С. В. Пролеєв, усі попередні, домодерні, докапіталістичні системи господарювання не були зорієнтовані у своїй самоорганізації на обов'язкове зростання виробництва. Якщо зростання відбувалося, воно мало переважно екстенсивний характер: розширювалася площа оброблених полів, збільшувалась кількість людей, задіяних у ремісництві, тощо. Головною цінністю традиційних суспільств є стабільність життя, відтворення його заданих зразків, а не досягнення нових перспектив. Усе, що виходить за межі усталеного, визнаного часом, має сумнівний, підозрілий і взагалі порочний вигляд.
У межах цієї загальнокультурної орієнтації економічне зростання не може стати поважною цінністю, яка скеровує людську діяльність. С. В. Пролеєв наголошує: поширена помилка дослідників історії господарства полягає в тому, що вони, – констатуючи факт зростання виробничої потуги на великих відтинках історичного часу, – не зважають не те, чи набуло економічне зростання значення ціннісного імперативу для суспільства. А без цього економіка ніколи не перетвориться на структуру внутрішньо зумовленого перманентного зростання. В модерну добу всі суперечності, проблеми, негаразди стану речей розглядаються у смисловому горизонті економічного зростання. Тож проблемою чи предметом стурбованості може бути лише те, що перешкоджає зростанню, тоді як сам пріоритет економічного зростання ніколи не ставиться під сумнів.
Проте ідея економічного зростання в основі своїй є не суто економічною ідеєю. Вона виникла на ґрунті того кардинального переосмислення світу й місця людини у ньому, яке відбувається за доби Ренесансу та Реформації і знаменує початок Нового часу – Модерну. У баченні ренесансного гуманізму людина постала як нічим не обмежена здатність свободи і творчості, а весь світ – лише як матеріал для людської креативності. Людина стала творцем світу. Цей принцип ще більше посилив протестантизм, для якого багатство, власність стали унаочненням богообраності й підтверджували шанси людини на спасіння. Таким чином, економічне зростання є не просто процесом успішного задоволення людських потреб, але й утвердженням людини у власній сутності.
Проте, наголошує С. В. Пролеєв, у той самий час, коли максимізація прагнення до економічного зростання робить весь світ простим додатком до людини, насправді історичний розвиток виробництва має зовсім інший ефект. Він призводить зрештою не до "примноження людини", а до її руйнації. Виникає показовий парадокс: потуга, могутність людської цивілізації на позір зростає, але сама людина "зменшується", її існування стає все більш суперечливим і вразливим.
Поляризація світу після Другої світової війни
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічне зростання як утвердження людини у власній сутності: "за" і "проти"“ на сторінці 1. Приємного читання.
