Проте важливо з'ясувати: з якого часу українська еліта свою питому ідентичність усвідомлює як європейську? Вживання слова "Європа" для позначення змодельованої за ренесансної доби метагеографічної цілості ввійшло до дискурсу еліт Польсько-Литовської держави вже зі середини XVI століття. А у світських руськомовних текстах поняття "Європа" вперше з'явилося у львівському панегірику 1591 року. З відкриттям Києво-Могилянського колегіуму "Європа" перетворюється з абстрактної метагеографічної одиниці на "свій" простір, до якого належить і Русь. Ставши "своїм світом", християнська "Європа" була наділена позитивними характеристиками на противагу "далеким країнам Азійським".
Пересічний громадянин кожної європейської держави, щоб мати почуття загальноєвропейської ідентичності, має жити й приймати ті цінності, які об'єднують національно-культурні організми всіх членів Європейського Союзу. Європейська територіальна єдність характерна відсутністю традиційних кордонів, економічними факторами, зокрема спільною для всіх держав грошовою одиницею, а найголовніше – сповідуванням демократичних цінностей. Для подальшої інтеграції важливі також спільні моральні та політичні цінності, в основі яких має постати єдина Конституція.
Європейські держави й, відповідно, європейська ідентичність формувалися, виходячи з територіальної ідентифікації, яка згідно з Е. Смітом є основою формування територіальної нації, адже чуття, що поєднує її членів у цілість, насамперед базується на ототожненні себе з територією, до якої вони себе відносять. Члени спільноти, що підпорядковані спільним законам та політичним інституціям, мають один кодекс прав і обов'язків, утворюють одне політичне об'єднання "держава". Це так звана західна, або "громадянська", модель нації, підвалиною якої є володіння компактними, чітко визначеними територіями, які усвідомлює як "історична земля". "Історичну землю" індивід усвідомлює як незмінне джерело тривання, задля якого індивід мусить прагнути жити. У такий спосіб він убачає у власному житті вічність, а "історичну землю" сприймає як носія такої вічності. Таким чином для індивіда минуще і вічне в модусі екзистенційного буття (Е. Фромм) досягають гармонії. Тут головним у визначенні "Хто ми?" є питання: "Звідки ми, яке наше історичне коріння?".
Територіальний чинник як означник державності використовувала вся середньовічна Європа. Так само його використовувала й староруська еліта. Термін "руська земля" був часто вживаний у низці давньоруських текстів у значенні "держава", "батьківщина". Це, зокрема, "Слово про Закон і Благодать" митрополита Іларіона, "Повість врем'яних літ", "Сказання і страждання і похвала мученикам Борису і Глібу" Нестора, "Печерський патерик". До "руської землі" та наявності в ній чітких кордонів, устрою, власного війська, до ресурсів території і її історичності звертається автор "Історії Русів" для обґрунтування малоросійської (української) територіальної нації та її політичного інституту – держави.
Закономірно, що українська духовно-культурна еліта XVIII століття у підході до нації та держави виходила зі стандартної європейської моделі нації, компонентами якої, згідно з Е. Смітом, є: історична територія, політико-юридична спільнота, політико-юридична рівність членів, спільна громадянська культура та ідеологія.
Таким чином, два століття існування Литовсько-Руської держави утвердили в українському народі західний цивілізаційно-ідентифікаційний вектор власного розвитку.
Колоніальний статус України – проблематизація ідентичності
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „З якого часу українська еліта усвідомлює свою ідентичність як європейську“ на сторінці 1. Приємного читання.
