Отже, синергетика ґрунтується водночас на теорії самоорганізації, пізнанні шляхів виникнення організації і самоорганізації, порядку, тих чи інших модернізацій. Серед її основних світоглядних положень можна виділити такі:
• складноорганізованим системам, у тому числі природі, не можна нав'язувати власні сценарії розвитку, можна лише сприяти їхнім внутрішнім тенденціям;
• відносно будь-якого процесу існує кілька альтернативних варіантів розвитку, тому можливий вибір найбільш оптимальних із них;
• майбутній стан системи детермінований її наявним станом;
• хаос не є виключно негативною характеристикою, на певних етапах він виступає конструктивним аспектом еволюції;
• у моменти нестійкості системи збільшуються флуктуаційні процеси, а отже, у критичні моменти розвитку зростає роль діяльності кожної окремої людини.
Синергетика становить нову дисциплінарну область наукових досліджень, "інтеграційну парадигму різних дисциплін", новий спосіб постановки наукових проблем, напрям їх вирішення. Слід пригадати, що у класичній науці панували стереотипи лінійного мислення, суворого детермінізму, прагнення усунути, подолати випадковість, невизначеність, хаос, неврівноваженість і нестійкість. Світу цій науковій картині був об'єднаний причиново-наслідковими зв'язками, що мають лінійний характер. А розвиток розуміли як поступальний за об'єктивними законами. Тому майбутнє було передбачуваним, а минуле – реконструйованим. У синергетиці виникає принципово інша парадигма на базі таких нових напрямів науки, як нерівноважна термодинаміка, теорія хаосу, нелінійний математичний аналіз, теорія катастроф і низки інших. Формуються загальні принципи самоорганізації складних нелінійних, відкритих динамічних систем незалежно від їхньої природи, конкретних складових і сфери існування.
Сутність анархістської епістемології П. Фейерабенда
Модель науки як самоорганізованої системи розробив П. Фейерабенд. На його думку, сучасній науці потрібна анархістська епістемологія, згідно з якою всі методологічні приписи (правила) мають свої межі, єдиним незмінним правилом є "допустиме все", що не перешкоджає прогресові розвитку науки.
Методологію анархізму П. Фейерабенд конкретизує у двох принципах.
Принцип проліферації теорій (розмноження) – характеризує нелінійність розвитку науки. В основі принципу проліферації, за П. Фейєрабендом, лежить той факт, що одна й та сама множина даних спостереження сумісна з дуже різними і взаємно несумісними теоріями. Іншими словами, факти надають дослідникам значну свободу в побудові наукових теорій. Обмеження ж мають суб'єктивний характер. Висунута вченим теорія залежить не лише від фактів, а й від традиції, яку він репрезентує, від математичного апарату, яким він володіє, від його метафізичних переконань, смаків, естетичних поглядів та інших елементів, що існують суб'єктивно в мисленні науковця. Це й зумовлює взаємну несумісність нових теорій. Принцип проліферації орієнтує науковців на створення й розробку теорій, несумісних з усталеними позиціями, навіть якщо останні є загальноприйнятими й добре обґрунтованими. Він визнає рівноцінними альтернативні теорії, запобігаючи передчасному усуненню з поля науки спростованих теорій. Річ у тім, що теорії, на думку П. Фейерабенда, усувають та заміщують більш модними задовго до того, як їм випаде можливість продемонструвати всі свої переваги. Створення альтернативних теорій сприяє їх взаємній критиці і стимулює розвиток науки. Зростання наукового знання полягає у висуненні сміливих гіпотез та їх експериментальному спростуванні (але не усуненні з науки), в результаті чого настає розв'язання наукової проблеми.
Принцип неспіввимірності теорій – характеризує некумулятивність розвитку науки. За П. Фейєрабендом, теорії неспіввимірні в тому сенсі, що між ними може не існувати жодного зі звичних логічних відношень: включення, виключення, перетину. Він не поділяє вимоги сумісності, згідно з якою нові, ширші, точніші та глибші теорії включають у себе в "знесеному" вигляді, як окремий випадок попередні неповні, неточні теорії.
Усі розглянуті моделі науки базуються на пояснювальній методології, що має за мету встановити певні закономірності розвитку досліджуваних систем. Її застосовують у дослідженні природно-технічних та соціальних систем. Гуманітарне ж знання, за підходом некласичної філософії, потребує не лише пояснювальної, а й "розуміючої" методології (герменевтика, структурна антропологія).
Сутність концепції глобального еволюціонізму
У сучасній науці одне з центральних місць посіла концепція глобального (універсального) еволюціонізму. Весь світ є величезною, еволюціонуючою системою. Глобальний еволюціонізм спирається на ідею про єдність Всесвіту. Вийшовши з глибин природничих наук, базуючись на закономірностях Всесвіту, ця концепція відзначається універсальністю, величезним інтеграційним потенціалом. Глобальний еволюціонізм сформувався в останній третині XX століття і включає чотири типи еволюції: космічну, хімічну, біологічну і соціальну, об'єднуючи їх генетичною і структурною спадкоємністю. Поряд із прагненням до об'єднання уявлень про живу і неживу природу, соціальне життя і техніку, однією з його цілей стала потреба інтегрувати природничо-наукове, суспільствознавче і гуманітарне знання. У цій своїй якості концепція глобального еволюціонізму претендує на створення нового типу цілісного знання, що поєднує наукові, методологічні і філософські основоположення.
Етика і відповідальність людини в системі сучасної науки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні світоглядні положення синергетики“ на сторінці 1. Приємного читання.
