Карл Ясперс стверджував: фундаментальні властивості людини, які склалися за доісторичної доби, невідворотно притаманні нашій природі, отже, по суті, ми ніколи не перестаємо бути людьми кам'яної доби.
Однак історія може стати також проривом обмежень, які навіть в образі безмежних нещасть у цілому ведуть до того, що людина здобуде нові, досі невідомі можливості.
Історія перетворила людину на істоту, яка прагне вийти за свої межі, а отже, і за межі історії, до основи буття, точки, яка підноситься над історією як її початок. Людина виходить поза межі історії, коли звертається до природи; до вічних, позаісторичних істин наукового знання; до історичності світобудови в цілому; до найвищих витворів людського генію. Нарешті, ми виходимо за межі історії, коли осягаємо безумовність своєї відповідальності та вибору свого місця у світі. Чому ми називаємо це виходом за межі історії? Куди ми виходимо з історії? Ми виходимо з процесу, в якому все постійно виникає, зникає, змінюється (бо це і є історія), до того, що є і залишається незмінним скрізь і завжди, – до вічних цінностей нашого буття.
Історія стає шляхом до надісторичного – її велич, надихаючи нас, пов'язує зі сферою, яка підноситься над історією. Таким чином, смисл і призначення історії – вивести людину поза свої межі. Однак у цьому рухові людини до трансцендентних основ буття немає шляху “в обхід” історії, він пролягає лише через історію. Історія нас до певної міри обмежує, але вона, за висловом історика й публіциста Я. Грицака, не є в'язницею. Історія, минуле може виступати стримувальним, обмежувальним фактором для розвитку в сучасному і майбутньому. Але країна, маючи вибір, може "перескочити" через ці обмеження і таким чином подолати історію. Не всім це вдається. Ті суспільства, країни, держави, що "перескочили", – розвиваються, інші – регресують.
На думку Я. Грицака, історія інколи буває "токсичною", коли йдеться про неправильне її застосування. Учений наголошує, що наслідком неправильного застосування історії є поразки, а головна причина поразок криється в неправильному думанні про історію.
Насправді історія залишає великий простір для змін. Зміна цінностей у суспільстві впливає на зміну способу думання про історію. Подолання історії якраз і лежить у рамках зміни цінностей. Від суспільства та від еліти залежить, який шлях вони оберуть. Хто не хоче цих змін, користуються історією як виправданням, нічого не роблячи для майбутнього.
Історичний погляд створює конструкцію, яка визначає рушійні засади нашого розуміння людського існування. Картина історії стає чинником наших прагнень. Те, як ми розуміємо історію, визначає межі наших можливостей, допомагає нам розкрити сенс речей або породжує спокусу, що відвертає нас від дійсності. В історичній свідомості, за всієї її достовірної об'єктивності, аж ніяк не байдужим є її зміст, вона є моментом нашого життя. Коли її використовують з метою пропаганди, вона справляє враження сущої брехні про історію. Це вимагає від нас максимальної відповідальності у розв'язанні завдання осмислення історії як цілісності.
Ми можемо по-різному ставитися до нашого історичного ґрунту: можна вбачати в ньому велич, таку втішну для наших сердець. У тому, що відбулося, що визначало наше становлення, що править для нас за взірець, ми черпаємо сили. Для нас не так важливо, коли саме жила велика людина. Все перебуває нібито в одній, позачасовій площині існуючого. За такого бачення історичну минувшину ми сприймаємо як щось нині наявне в нашому житті.
Проте минуле в його величі можна також розуміти як часову послідовність історичних явищ. Тоді ми запитуємо, коли і де відбулися ці явища. Цілісність покроково сповнює безодню часу. Час розчленований. Не все було завжди, кожній добі притаманна своя велич. У значимому минулому траплялися злети й падіння. Бувають спокійні епохи, які породжують те, що, здається, існуватиме завжди, й несуть на собі відбиток одвічного. Бувають також поворотні епохи, які у своїй завершеності начебто зачіпають самісінькі глибини людського існування.
Насамперед, завдяки чому ж існує історія? Завдяки тому, що людина є скінченною, недовершеною й незавершеною істотою, позаяк перетворювана з часом людина мусить пізнавати вічне і може сягати цього тільки таким чином. Незавершеність людини та її історичність – одне й те саме. Межами людини зумовлені її' можливості: на Землі не може бути ідеального стану. Немає правильної світобудови. Не існує довершеної людини. Остаточно усталені стани можливі лишень як повернення до природного плину подій. Усе мусить безперервно змінюватися, оскільки в історії постійно наявна незавершеність. Сама по собі історія неспроможна бути завершеною. Вона може наблизитися до кінця тільки через внутрішню недосконалість або космічну катастрофу...
Історичний процес може перерватися через забуття, через втрату історичного надбання. Навіть майже неусвідомлювана усталеність способу життя й мислення, породжувана безсумнівною вірою, яка повсякденно формується усією сукупністю суспільних умов і нібито закорінена в глибинах нашого існування, – навіть ця сталість втрачає свою непохитність, коли даються взнаки зміни суспільного стану. Внаслідок цього переривається зв'язок повсякденності з традицією, руйнується історично усталений етос, усталені форми життя зазнають розпаду й утверджується суцільна невпевненість. Коротше кажучи, ми є людьми не завдяки спадковості, а через традицію. Успадковане людиною є практично непорушним, проте традицію можна втратити абсолютно.
Карл Ясперс.
Смисл і призначення історії.
Історія має значення для майбутнього розвитку. На думку К. Ясперса, історія для майбутнього фактично безконечна, як минуле вона – відкритий для інтерпретацій світ смислових відносин, які інколи нібито зливаються в загальному смисловому потоці. Однак для самої історії перспектива часу залишається довгою і тривалою історією людства на планеті Земля. У цій перспективі кожна людина повинна поставити собі питання: яке місце вона там займе, заради чого вона буде жити й діяти, що залишить по собі? Тож насправді має значення не те, яке було минуле, а те, що ми думаємо про нього, бо від нашої думки про минуле великою мірою залежить наше майбутнє. Історична самосвідомість людини – умова її власного історичного буття.
Сьогодення твориться на основі історичного минулого, вплив якого ми відчуваємо на собі, паростки якого ми, приймаючи чи відкидаючи, вважаємо своїми. Хоч би що ми намагалися зробити, історія завжди тут, поряд із нами. Нам потрібно повернутися до неї. Нині, на думку французького інтелектуала і публіциста Паскаля Брюкнера, існує вагання між прагненням усе покинути і прагненням миттєво посісти місце в сучасному історичному процесі.
Головним результатом накопиченого минулого є не лише спосіб його осмислення, інтерпретації історичних подій, які, власне, і представляють писану історію, а "подолання історії" – новий спосіб думання про неї, спрямований на прийняття її суспільством. Лише історія людства загалом може дати масштаб для осмислення того, що відбувається сьогодні. Історія не лише дає пізнання та знання про те, як жили, почували, думали предки, а й підказує, як жити людям, ким є або ким можуть стати в історії.
Історія відкрита в минуле і майбутнє, її не можна обмежити ні з одного, ні з другого боку. Майбутнє невідоме, це сфера безмежних можливостей. А шлях у майбутнє, як відомо, завжди лежить через минуле.
Історія є не стільки завершеним минулим, скільки простежуванням струменів, які ще проявляться в майбутньому. Лишень уміймо їх розпізнавати.
Словничок основних термінів і понять
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія як шлях до надісторичного, як "вічне сьогодні"“ на сторінці 1. Приємного читання.
