Формування ставлення до проблеми "людина – історія" пов'язане з двома відмінними між собою позиціями.
• 1. Домінування загальноісторичних чинників над індивідуальними: індивід – засіб реалізації узагальненого смислу буття спільноти, загальних потреб; масштаб історичної особи визначається мірою продуктивності людини в реалізації цих смислів.
• 2. Окремий індивід – активно діюча сила історії, що сама конституює своє історичне існування, реалізовує свої наміри. За такого підходу індивід – творча діюча сила, що опредметнюе власні смисли, індивід сам задає цей смисл, і сам творить його.
Та невелика верства видатних людей, яку має цивілізований народ і яких досить було б знищити в кожному поколінні, щоб негайно викреслити цей народ зі списку цивілізованих націй, становить істинне втілення сил раси. їм і лише їм ми зобов'язані прогресом, зробленим в науці, мистецтві, промисловості, одним словом, у всіх галузях цивілізації. Вивчення цивілізацій показує, що насправді тільки дуже незначній групі обраних ми зобов'язані всіма досягненнями й успіхами. Хоча натовп користується цими успіхами, проте він не любить дуже явної переваги над собою, а самі великі мислителі і винахідники дуже часто робилися мучениками. Проте всі покоління, все минуле певної раси розквітають в цих прекрасних геніях, складниках дивовижних квітів старого людського дерева. Вони – справжня слава нації, і кожен з членів суспільства, до найнижчого, може пишатися ними. Вони не з'являються ні випадково, ні дивом, але являють собою вінець довгого минулого, ніби концентруючи в собі велич свого часу і своєї раси. Сприяти їхній появі та їх розвиткові – значить сприяти розквітові прогресу, яким буде користуватися все людство. Якщо б ми були б засліплені нашими мріями про загальну рівність, то нам довелося б стати першими її жертвами. Рівність можлива тільки на нижчому щаблі. Щоб рівність панувала у світі, потрібно було б применшувати мало-помалу все, що становило цінність певної раси, до рівня того, що в ній є найнижчого. Підняти інтелектуальний рівень останнього з селян до генія якого-небудь Лавуазье неможливо. Легко знищити таких геніїв, але їх не можна замінити.
Але якщо роль великих людей значна у розвитку цивілізації, то вона, проте, зовсім не така, якою її зазвичай вважають. їх дія, ще раз повторюю, полягає в синтезі всіх зусиль певної раси; їх відкриття завжди є результатом низки попередніх відкриттів; вони будують будинок з каменю, який повільно обтесували їх предки. Історики, зазвичай дуже однобічні, завжди вважали, що можна написати під кожним винаходом ім'я однієї людини, та пізніше виявляється, що серед великих винаходів, які перетворили світ, таких як книгодрукування, порох, пара, електричний телеграф, немає жодного, щодо якого можна було б сказати, що він створений однією головою. Коли вивчаєш походження подібних відкриттів, то бачиш, що вони народилися з цілого ряду підготовчих зусиль: остаточний винахід є тільки вінець... Парова машина являє собою сукупність цілої низки винаходів, з яких кожен вимагав величезної праці. Грек, будь він у сто разів геніальніший Архімеда, не міг би вигадати локомотива, бо для виконання такого завдання йому треба було б чекати, щоб механіка здійснила успіхи, які потребували двотисячолітніх зусиль.
Хоча, мабуть, політична роль великих державних людей більш незалежна від минулого, але в дійсності вона не більше самостійна, ніж роль великих винахідників... Безсумнівно, вони можуть порушити еволюцію якогось суспільства, але вони не спроможні змінити її перебіг. Геній якого-небудь Кромвеля або Наполеона не в силах виконати подібної справи. Великі завойовники можуть знищити вогнем і мечем міста, людей і імперії, як дитина може спалити музей, наповнений скарбами мистецтва; але ця руйнівна сила не повинна нас вводити в оману щодо характеру своєї ролі. Вплив великих політичних діячів триває лише до того часу, поки, як Цезар або Рішельє, вони вміють спрямовувати свої зусилля в дусі потреб епохи; справжня причина їх успіхів передувала їм самим. Двома або трьома століттями раніше Цезарю не вдалося б підпорядкувати велику римську республіку владі монарха, і Рішельє був би безсилий здійснити об'єднання Франції. У політиці справжні великі люди – ті, які передбачають появу потреби, подп, підготовлені минулим, і вказують шлях, якого слід триматися. Ніхто, можливо, не бачив цього шляху, але фатальні умови еволюції повинні швидко штовхнути туди народи, долями яких тимчасово керують ці могутні генії. Вони, так само як і великі винахідники, синтезують результати довготривалої праці.
Не варто, однак, заходити дуже далеко з цими аналогіями. Винахідники відіграють важливу роль у розвитку цивілізації, але ніякої безпосередньої ролі – в політичній історії народів. Великі люди, яким ми зобов'язані всіма важливими відкриттями, від плуга до телеграфу, складовим спільних надбань людства, ніколи не мали якостей характеру, необхідних для створення релігії або для завоювання імперії, тобто для помітних змін зовнішнього ходу історії. Мислитель занадто ясно бачить складність проблеми, щоб він міг мати колись дуже глибокі переконання, і занадто мало політичних цілей здаються йому гідними його зусиль, щоб він міг переслідувати хоча б одну з них. Винахідники можуть змінити зовнішній вигляд цивілізації; фанатики з обмеженим розумом, але з енергійним характером і з сильними пристрастями самостійно можуть засновувати релігії, імперії й піднімати маси....
Не можна бути вождем народу, не втілюючи його мрій. Мойсей уособлював собою в очах євреїв прагнення до звільнення, яке таїлося роками в їхніх душах рабів, понівечених єгипетськими бичами. Будда зумів зрозуміти нескінченні лиха свого часу й висловити в релігії потребу любові і жалю, які в епохи загального страждання починали виявлятися у світі. Магомет здійснив об'єднанням релігії політичне об'єднання народу, розділеного на тисячі ворожих племен. Артилерист Наполеон втілив ідеал військової слави, блиску і революційної пропаганди, що складали тоді основні риси народу, який він протягом п'ятнадцяти років водив через всю Європу. Зрештою ідеї, а отже, і ті люди, які їх втілюють і поширюють, керують світом.
Історія нам навіть показує, що найбільш безглузді ідеї завжди сильніше об'єднували людей і відігравали найважливішу роль. В ім'я самих оманливих химер світ до цього часу піддавався найсильнішим потрясіннням: цивілізації, що здавалися вічними, руйнувалися і творилися інші. Філософи присвячують часто століття на знищення того, що люди глибокого переконання іноді створюють в один день. Переконані хіба що беруть участь у тих прихованих силах, які керують світом. Вони викликали найбільш важливі події, записані історією.
Безсумнівно, фанатики поширювали тільки ілюзії, але цими ілюзіями, одночасно страшними, звабливими і порожніми, досі жило людство і, без сумніву, буде продовжувати ще жити. Це тільки тіні, проте їх слід поважати. Завдяки їм наші предки отримали надію, і в своїй героїчній і божевільній гонитві за цими тінями вивели нас з первісного варварства і привели до того пункту, де ми знаходимося в даний час. Зі всіх чинників розвитку цивілізацій ілюзії становлять чи не наймогутніший. Ілюзія викликала появу в світі пірамід і вкривала Єгипет протягом п'яти тисяч років кам'яними велетнями. Ілюзія збудувала в середині століття наші гігантські собори і змусила Захід кинутися на Схід для завоювання. У гонитві за ілюзіями засновувалися релігії, які вміли підпорядкувати своїм законам половину людства, ними ж творилися і знищувалися величезні імперії. Не в гонитві за істиною, але швидше в гонитві за брехнею, людство витратило більшу частину своїх зусиль. Химерних цілей воно не в змозі було досягти, але в прагненні їх досягти воно дійшло до прогресу, якого зовсім не сподівалося.
Гюстав Де Бон.
ПсихоАогія народів і мас.
Є різні підходи до питання людини – творця історії.
• 1. Концепції, які за основу історичного процесу беруть матеріальну діяльність, вважають, що творцями історії є звичайні люди з їхньою повсякденною діяльністю. Зокрема, на цих позиціях стояли економісти кінця XVIII століття. Так, Адам Сміт стверджував: суспільство є трудовим і обмінним союзом. Близькою до такого підходу була також школа анналів. На думку її чільного представника Фернана Броделя, історія – це функціонування структур повсякденності.
• 2. Теорія "історії – одкровення" зводить історію до пошуку виняткових людей, які завдяки своїм особистим якостям діють в ім'я інших або маніпулюють ними. Так, Томас Карлейль у праці "Герої. Вшанування в історії " наголошує: видатні люди – джерело життєвого світла, природної мужності.
Т. Карлейль дає класифікацію різних типів героїв: герой як божество, герой як пророк, герой як поет, герой як пастор, проповідник, герой як письменник, герой як вождь.
• 3. У теорії "розуміючої соціології" історична особа – це індивід, що займає певну соціальну позицію, має певні владні повноваження. Роль таких людей – вплив на долі інших, їх зміну. Засновник цієї теорії німецький соціолог Макс Вебер виділяє:
– традиційну владу – успадкування влади в монархії;
– харизматичну владу (харизма – особливий божественний дар впливу на навколишніх людей);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наукові концепції щодо проблеми "людина – історія"“ на сторінці 1. Приємного читання.
