За А. Швейцером, моральність – це заклик Бога, на який людина повинна відповісти, сповідуючи "благоговіння перед життям", тобто приймаючи на себе усвідомлену відповідальність за весь світ. "Благоговіння перед життям" включає три світоглядні елементи: смиренність, світоствердження і життєствердження.
Характерною рисою етичної концепції А. Швейцера є те, що замість набору моральних норм, правил, приписів вона пропонує єдине правило: благоговійне ставлення до життя скрізь і завжди, де і коли людина стикається з іншими проявами волі до життя. Буденне життя часто змушує нас діяти всупереч цьому правилу. Адже творча діяльність людини завжди несе і руйнування. Проте моральним слід вважати, коли у своєму існуванні і діяльності людина намагається максимально зменшувати шкоду, якої завдає Іншому Живому.
За словами А. Швейцера, етика "благоговіння перед життям" не підкреслює розходження між вищим і нижчим, більш цінним і менш цінним життям. Для істинно моральної людини всяке життя священне. Різницю вона проводить лише час від часу й у силу необхідності, коли життя ставить її в ситуацію вибору, яке життя вона повинна зберегти, а яким – пожертвувати. При цьому вона повинна усвідомлювати, що її рішення суб'єктивне й довільне, і це зобов'язує її відповідати за пожертвуване життя.
Після присвоєння А. Швейцеру Нобелівської премії миру його ім'я здобуває світову популярність. Етичні принципи, які визначили життєвий шлях А. Швейцера, виявили себе як основа проекологічної поведінки. Це етика зовнішнього – матеріального самообмеження і внутрішнього – духовного – самопоширення.
Етика землі Олдо Леопольда
Олдо Леопольд у своїх публікаціях 1930-1940-х років звертався до морально-етичних аспектів екологічно значущої поведінки. У своїх працях він ставить під сумнів етичні норми, дія яких обмежується людським співтовариством. Етика землі, необхідність якої він відстоює, збільшує межі співтовариства, включаючи ґрунти, води, рослини і тварин, які всі разом об'єднуються словом "земля". Як працівник системи лісової служби США, О. Леопольд досить тверезо дивився на стан речей. Він розумів, що етика землі, звичайно, не може запобігти зміні, управлінню й використанню ресурсів, але вона стверджує їхнє право на тривале існування, і, принаймні в деяких місцях, – у природному стані.
Якщо в А. Швейцера в центрі уваги була моральність, то О. Леопольд приділяє увагу переважно екологічному аспекту в структурі етичного знання. З його погляду конфлікт із природою визначається не лише неправильним використанням її ресурсів, а й невмінням бачити людину як частину живої спільноти, яка населяє Землю. Він зазначав: системі охорони природи, яка спирається лише на економічні стимули, притаманна одна корінна вада: значна кількість членів природних співтовариств не мають жодної економічної цінності. Але всі вони входять до складу біотичного співтовариства, і якщо його стабільність спирається на його цілісність, вони мають право на існування.
О. Леопольд звертає увагу також на те, що індустріальному суспільству притаманний розрив між науковим екологічним знанням і повсякденними екологічними уявленнями, який породжує проблеми у процесі екологічної освіти. Це проблеми психологічного характеру, отже, еколог, який виявляє, що "живе у світі ран", і чітко бачить рани землі, опиняється у психологічній ізоляції від іншого населення, яке, не помічаючи цих ран і не бажаючи нічого знати про них, продовжує їх поглиблювати й множити у своєму повсякденному житті.
Аналізуючи мотиви, які спонукують людей до дій, руйнівних для біоти, О. Леопольд виділяє мотив одержання прибутку як такий, що йде врозріз із завданнями збереження "дикої природи". Він пише: лише економісти сприймають матеріальний достаток за багатство. Спочатку виступаючи в допоміжній ролі, смисли одержання прибутку з часом стають домінантними і придушують всю множину актуальних смислів збереження природи. Звідси випливає, що будь-яка програма охорони або відновлення дикої природи – це "ар'єргардний бій у спробі зменшити втрати при відступі до мінімуму".
Етика землі О. Леопольда була результатом професійно-екологічного осмислення ним процесів деградації й руйнування біогеоценозів у результаті людської діяльності. Жертвами цих процесів ставали тварини, рослини, ґрунти, біотопи загалом. Співпереживання й біль за знищене життя підштовхували О. Леопольда до пропагування поширення сфери дії етичних норм людського соціуму на біотовариства. Він писав: поняття про землю як співтовариство становить основу екології, але любов і повага до землі належать етиці.
"Гіпотеза Геї" Джеймса Лавлока
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етика "благоговіння перед життям" Альберта Швейцера“ на сторінці 1. Приємного читання.
