Слід наголосити, що звичка абсолютизувати status quo спонукує нас надмірно драматизувати роль грошей у сучасному світі. Вона примушує дивитися на майбутнє як на безкінечне й безальтернативне продовження теперішнього. Щоб спрогнозувати хід майбутніх подій, наприклад, на найближчі двадцять років, беремо останні двадцять років, визначаємо головні тенденції, і в уяві проектуємо їхню траєкторію на майбутнє. І які ж тенденції ми маємо зберегти в цьому уявному нашому майбутньому? Людина гранично примітивізується, культура перетворюється на ринок "попси", духовність стає ширмою для шахраїв... Невже це все, що нам залишилося?
Але річ у тому, що до безкінечності розкручувати цей сценарій не дозволять самі ж гроші, які його спричинили.
Багато сказано про те, що сучасний стан життєвого світу людини – це ситуація постмодерну з усім діапазоном широко відомих характеристик. Проте, на нашу думку, мають слушність ті дослідники, які все частіше стверджують, що постмодерн закінчився 11 вересня 2002 року. Той день, страшний не лише для США, а й для всіх нас, став пересторогою: світ, у якому ми живемо, – не гра, в якій усе дозволено, а жорстока, невідворотна і часом страшна реальність.
Яку реальність витворюють у цьому світі сучасні гроші?
Кредитні гроші – надексплуатація майбутнього
Почнімо з того, що гроші неможливо розглядати абстрактно, безвідносно до їх конкретної історичної форми. Сучасні гроші мають історично визначену й досить специфічну сутність – це кредитні гроші, позичковий капітал. Кредит є субстанцією сучасних грошей до такої міри, що, якби ми всі одночасно повернули всі свої борги, гроші просто зникли би, від них нічого б не залишилося. А що являє собою кредит за своєю суттю? Наступного року ми, як Бог дасть, своєю працею створимо певну вартість. Ця вартість ще не існує, і немає повної гарантії, що ми зможемо її створити, проте банк уже дав нам кредит і ми приходимо з цими грошима на ринок. Припустімо, купуючи товар за сто гривень, ми збільшили продаж того продавця на сто гривень. Продавець одержав належну йому платню, виробник одержав зарплату, уряд одержав
податок з продажу, поповнивши бюджет країни. Ці гроші були позичені з нашого завтрашнього заробітку і вкладені в сьогоднішній ринок.
Таким чином, кредитні гроші здійснили недосяжну досі мрію людини про наближення майбутнього. Вони діють усупереч векторній спрямованості часу з минулого через теперішнє в майбутнє, бо, по суті, вони переносять, перепомповують вартість із майбутнього у нинішній час. Вартість, якої ще не існує, по суті – обіцянку про те, що ця вартість буде створена! А якщо не буде?
Чому людина так гаряче прагне наблизити майбутнє? Бо воно уявляється світлим, щасливим, кращим за сьогодення. І ось ми, нарешті, доживаємо до цього жаданого майбутнього, але знаходимо... пограбовану скарбницю. Тут уже хтось був і все забрав. Хто? Ми, якими ми були десять, або п'ять, або два роки тому. Ми зробили це за допомогою кредитних грошей. У цьому й полягає суть сучасної фінансової кризи і всіх майбутніх криз найближчих часів.
Дослідниця М. Нестерова наводить яскравий приклад – колапс, який спіткав фінансову систему Албанії після досить успішного економічного розвитку в 1992-1997 роках. Крах албанського суспільства настав тому, що більш ніж половина населення брала участь у фінансових пірамідах, які закономірно розвалилися. Фінансові піраміди існують по всьому світу, але їхній розмах в Албанії був незвичайно високий. Починаючи з обіцянок 30% на вкладені кошти щомісячно, деякі піраміди під солідними звучними назвами компаній пропонували вкладникам 50- 60%, а одна навіть 100% щомісячно. Природно, чим вища ставка, тим швидше руйнується піраміда, оскільки їй складніше залучати необхідну кількість коштів. В Албанії на піку діяльності пірамід вкладені в них кошти становили 50% ВВП країни, конкуруючи з доходом і деформуючи економіку країни. Люди закладали і продавали будинки, віддавали всі заощадження і звільнялися з роботи, щоб інвестувати піраміди. Коли система звалилася, у країні почалися повстання, загальний хаос. Уряд не міг забезпечити виплату коштів вкладникам, оскільки на момент краху в п'яти найбільших пірамід було 49 мільйонів доларів активів і на 475 мільйонів доларів зобов'язань – остання цифра удвічі перевищувала ВВП країни.
Кредитні гроші перетворили на загальну фінансову піраміду цілий світ. Ми живемо за рахунок надмірних, невідшкодовних позичок з майбутнього, відбувається надексплуатація майбутнього і його виснаження. Надексплуатація природи призвела до екологічної кризи, фінансовий грабунок майбутнього вкидає у кризу весь наш життєвий лад.
Почалося це не тепер і навіть не в минулому столітті, а в добу Відродження, коли почала формуватися перша у світі банківська система. Саме тоді в самісіньку суть грошового механізму було закладено можливість вкладати в господарство "порожні" кредитні гроші, забезпечені довірою, вірою в те, що позички будуть повернуті. Ера кредитних карток та електронних грошей лише надала процесові несамовитого прискорення та інтенсивності, наповнюючи сучасну економіку, по суті, обіцянками, перетворюючи її на мильну бульбашку, яка ось-ось лусне.
Якщо наші гроші забезпечені довірою, то й криза їх – це криза довіри як головного в нашу добу, за Ф. Фукуямою, суспільного капіталу. Це означає, що етос "людини економічної" не відповідає економічним потребам сучасного господарювання.
Згідно з концепцією стадіально-цивілізаційного переходу, яку я відстоюю вже багато років, економічний детермінізм в даному випадку проявляється не в тому, що продуктивні сили "переростають" віджилі виробничі відносини, котрі стали гальмом на шляху їх розвитку, а в тому, що, використовуючи понятійний апарат історіософії А. Тойнбі, можна сказати: зародження кожної наступної цивілізації відбувається як духовний пошук альтернативної форми суспільного буття у вигляді світоглядної "відповіді-заперечення" на "виклик" – затяжну стагнацію попереднього способу виробництва, що, так і не встигнувши досягти своїх найбільш розвинених форм, вже переживає свій занепад...
Як і чому це відбувається? Зародження цивілізації як злету в галузі мистецтва, а потім філософії і науки, зумовлено складним характером взаємодії між рефлексивно-теоретичним і предметно-практичним, безпосередньо перетворювальним способами соціального освоєння світу. Адже досягнення головної мети соціальної практики – створення ефективного способу виробництва – вимагає попереднього рефлективно-теоретичного ставлення до світу як об'єкта пізнання і естетичного переживання. З метою вироблення максимально нестандартного, прогностично перспективного способу розв'язання завдань удосконалення, в тому числі й економічно-технологічних засобів реалізації людських потреб, подолання будь-яких кризових явищ, необхідно максимально дистанціюватися від об'єктивної реальності, не занурюватися у виробничий процес, бачити навколишню дійсність ніби іззовні.
Отже, зародження кожної наступної цивілізації є нічим іншим, як духовною реакцією на системні кризові явища в економічному базисі попереднього типу економіки, внаслідок яких виникає система духовних цінностей і мотивацій, яка, своєю чергою, слугує духовним базисом для наступного способу виробництва, фактично виступаючи каталізатором для його виникнення і розвитку. Саме тому феномен Ренесансу, Реформації і Просвітництва не є лише надбанням Нового і Новітнього часів, а спостерігається в кожній із цивілізацій на етапі їх розвитку по висхідній.
Особливо варто підкреслити, що згадані вище сплески духовної культури – мистецтва, науки, філософії, ойкуменічно-гуманістичного реформаторства – мали не менш, якщо не більш безпрецедентний характер, аніж етапи бурхливого економічного розвитку, і з повним правом можуть бути віднесені до своєрідних "духовних див", так чи інакше корельованих із "дивами економічними", значною мірою виступаючи каталізатором останніх. Саме цей очевидний факт явно вплинув на формування цивілізаційних концепцій О. Шпенглера, А. Тойнбі, М. Вебера, К. Ясперса, П. Сорокіна, згідно з якими не "економічне диво" спричиняє духовно-цивілізаційні злети, а навпаки, – духовно-релігійні чинники, діяльність "творчих меншостей" виступає "базисом" відносно економічної "надбудови"...
Перефразуючи знамениту марксистську максиму про те, що певні знаряддя праці породжують відповідний їм суспільний устрій, і надаючи їй протилежного змісту (одночасно дещо "спрямлюючи" зигзаги розвитку сучасної західної цивілізації), можна сказати, що саме Ренесанс породив торгівельний капіталізм, Реформація – мануфактурний, а Просвітництво та розвиток природничих наук підготували суспільну свідомість до буржуазного промислового перевороту. Отже, саме героїчно-авантюрний, навіть титанічний дослідницький дух пізнього Ренесансу й аскетично-моралізаторський потяг до самовідданої праці, породжений Реформацією, і, нарешті, незламно-вольова войовничість Контрреформації, "оволодівши масами", справді стає "матеріальною силою" і стимулює розвиток нового способу виробництва...
Таємниця економічних і технологічних успіхів тоталітарних режимів значною мірою полягає не в їхніх особливих мобілізаційних можливостях, а часто-густо у нещадній, нераціональній експлуатації величезного творчого потенціалу, напрацьованого ще у дототалітарну добу...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Майбутнє грошей у світі людей“ на сторінці 1. Приємного читання.
