Серед колекціонерів-меценатів не можна оминути династію Ханенків. Із найкращими мистецькими колекціями світу їхню колекцію споріднює якісне наповнення – це може засвідчити хоча б лише "Інфанта Маргарита" пензля Д. Веласкеса, що зберігається в Музеї мистецтв, який звикли називати "Київським Ермітажем" – це Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. За часів СРСР це був третій музей за значущістю збірки – після Ермітажу та Московського музею імені
О. Пушкіна. Наразі колекція музею складається з близько 20 тисяч екземплярів: це збірки західноєвропейського, античного та східного мистецтв. Зрозуміло, що більшість одиниць перебуває у фондах: за світовою практикою виставляється близько 5-10 відсотків від наявного матеріалу. Ця колекція залишається найбільшим зібранням зарубіжного мистецтва в Україні.
IV Аукціон надій (Черкаський інститут УБС НБУ, 2009 рік) – зібрано майже 200 тис гривень. Розпочато очищення русла річки Вільшанки – притоки Дніпра, укріплено її береги в селі Млієві, створено природно-ландшафтний комплекс "Наливайкова криниця".
Благодійна діяльність роду Харитоненків
Купецький хист, дворянське благородство сумського купця, цукрозаводчика й мецената Івана Герасимовича Харитоненка і його сина Павла стали яскравим прикладом того, що робити великі гроші й бути відомим на всю імперію можна й у глибокій провінції. Досвід, чесність, сумлінність, працьовитість, ініціативність вели по життю рід Харитоненків, і навіть руйнівні пожежі, які випали на долю батька і сина, були лише спонуками до нових кроків, подекуди навіть дуже ризиковних. Усі вісім цукрових заводів І. Харитоненка були модерно оснащені – господар особисто закуповував найсучасніше обладнання за кордоном. У харитонівських цукроварнях працювали водотрубні парові котли, парові турбіни, компресори, підвісні канатні дороги, безперервно діючі дефекатори й сатуратори. Харитоненкам належали цукрові заводи, землі, ліси, будівлі, 11 економій та маєтків. їхній бізнес був комплексним. Через контори в Одесі, Харкові, Москві, Томську, Владивостоці, Баку Торговий дім "Харитоненко із сином" продавав цукор власного виробництва. Його постачали до Туреччини, Персії, Китаю, Фінляндії. Якість харитоненківського товару відзначали найвищими нагородами.
І. Харитоненко мав унікальну особливість учитися все життя. У 56 років вивчив французьку й вільно володів нею. Талановитий самоук, він вважав за обов'язок опікуватися професійною освітою. На його кошти в Сумах 1873 року було споруджено реальне училище, а пізніше Олександро-Невську кам'яну церкву при ньому. І. Харитоненко був почесним її "попечителем", за що отримав орден Святого Станіслава II ступеня. Для учнів – вихідців із селян слободи Нижня Сироватка (звідки був родом благодійник) чи, якщо таких не було, для мешканців Сум будь-якого стану, 1893 року в цьому училищі було встановлено стипендію І. Г. Харитоненка. Харківському університету Іван Герасимович передав у подарунок триповерхове приміщення. На відзнаку цієї доброчинності влада заснувала двадцять іменних харитоненківських стипендій при цьому закладі в розмірі 300 рублів кожна.
"На допомогу селянам для купівлі землі й поліпшення господарства" І. Харитоненко виділив 50 тисяч рублів, що становили статутний капітал Селянського сільськогосподарського банку, відкритого Сумським земством з ініціативи Івана Герасимовича.
За підтримки І. Харитоненка його дружина Наталія Максимівна 1888 року відкрила в Сумах притулок для дівчат із багатодітних сімей та дівчат-сиріт, пожертвувавши для цього частину садиби. На кошти засновниці збудовано триповерхову споруду, оточену садом, заклад забезпечено всім необхідним для утримання 50-60 дівчат. Вихованки навчалися грамоти, арифметики, а в 16-17 років виходили із закладу підготовленими до служби в багатих родинах гувернантками, економками, покоївками або ж влаштовувались у майстерні модистками чи кравчинями.
V Аукціон надій (Харківський інститут УБС НБУ, 2011 рік) – зібрано понад 200 тис. гривень. Облаштовано реабілітаційний кабінет у Харківському обласному спеціальному загальноосвітньому навчально-виховному закладі для дітей із вадами слуху. Спеціальна електроакустична апаратура допомагає вихованцям інтернату адаптуватися у світі тих, хто чує, зокрема дозволяє сприймати звуки та формувати власну вимову.
Після смерті батька Павло Харитоненко отримав у спадок сім цукрових та один рафінадний заводи, що оцінювалися в 60 мільйонів рублів, 11 маєтків на 70 тисячах десятинах власної та ЗО тисячах орендованої землі, мережу контор Торгового дому з командою досвідчених управлінців. Павло Іванович уміло продовжив справу батька, постійно модернізував виробництво, відстежував новинки в сільському господарстві. П. Харитоненко за мільйон рублів 1897 року купив у Тарновських славнозвісну Качанівку на Чернігівщині, що межувала з Парафіївським маєтком, де була цукроварня. Новий господар повністю реконструював цей завод, перебудував старі службові, господарські й житлові приміщення, поновив обладнання. Змінилася й назва заводу – на честь доньки Олени Павло Іванович назвав Парафіївську цукроварню Оленівською. У Качанівській садибі з'явилися водогін, каналізація, електрика й телефон, серед нових будівель постали теплиці, корівники, стайні. А ландшафтний парк був взірцем "рослинної архітектури". Задля розваг у Качанівці збудували кегельбан (по-сучасному – боулінг). Як і батько, Павло Іванович також ледь не збанкрутував через пожежу – 1907 року загорівся Павлівський рафінадний завод. Збитки були значні, та все ж завдяки позикам і кредитам, а також злагодженій роботі команди Павло Іванович відновив виробництво.
"Заповідаю всю мою любов моїй дружині Наталії Максимівні, синові Павлові Івановичу, невістці Вірі Андріївні та моїм дорогим онукам і внучкам. Прошу їх любити одне одного й любити м. Суми так, як люблю я..." – написав у своєму заповіті Іван Герасимович. Він розпорядився виділити півмільйона рублів і земельну ділянку на спорудження колись забороненого кадетського корпусу в Сумах. Павло Харитоненко виконав заповіт батька. Вартість спорудження корпусу становила 4 млн рублів. П. Харитоненко віддав на цю справу 1,5 млн руб. (решту виділив уряд). Сумське кадетське містечко не мало собі рівних. На прохання Павла Івановича корпус визначили як безстановий заклад, де до навчання допускалися не лише діти дворян. З ініціативи Π. І. Харитоненка впродовж кількох років члени Сумського купецького товариства 5% чистого прибутку від ділових операцій щорічно відраховували у фонд комерційного училища, що відкрилося в Сумах 1913 року.
Павло Харитоненко був піклувальником багатьох навчальних закладів, зокрема, як і батько, Сумського реального училища, й утримував власним коштом підготовчий клас при ньому. Був він і почесним членом Харківського "попечительства" дитячих притулків, заснував у Сумах дитячу лікарню. А завдяки клопотанню його дружини Віри Андріївни Наталівський притулок для сиріт у Сумах перетворився 1913 року на приватну жіночу вчительську семінарію (першу і єдину в Україні).
Шостий етап розвитку благодійності розпочався на початку XX століття і триває до сьогодні.
В умовах розвитку ринкової економіки, громадянського суспільства та соціальних ініціатив благодійність набула великого розмаху у формі меценатства, спонсорства та підтримки через надання грантів, пожертв, матеріальних, інформаційних ресурсів тощо. Поширення благодійності та набуття нею форми організованої діяльності спричинило виникнення фандрайзингу, як науки про планування та впорядкування дій, що допоможуть організовано діяти як меценатам, так і бенефіціантам.
Правове регулювання діяльності благодійних організацій
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Музей мистецтв Ханенків – найбільше зібрання зарубіжного мистецтва в Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.
