Істина полягає не в тому, що "потреби є плодом виробництва", а в тому, що система потреб нині становить продукт і елемент системи виробництва. Система потреб означає не те, що потреби виробляються одна за одною у зв'язку з відповідними об'єктами, а те, що вони виробляються як споживча сила, як глобальна наявність у загальних рамках продуктивних сил. Світ речей і потреб, таким чином, подібний до зростаючої істерії. Стає неможливо визначити об'єктивну специфіку потреби, як неможливо об'єктивно визначити при істерії специфіку хвороби в силу того, що такої специфіки не існує.
Як це все позначилося на соціальному характері сучасної людини?
Ці зміни глибоко проаналізував Е. Фромм у праці "Здорове суспільство" саме під кутом зору змін у соціальному характері, спричинених специфікою ринкових відносин у XX столітті. Під соціальним характером Е. Фромм має на увазі ядро структури характеру, спільне для більшості представників однієї й тієї ж культури, функція якого – формувати й скеровувати людську енергію. На думку Е. Фромма, соціальному характерові у XIX столітті були притаманні такі визначальні риси, як суперництво, накопичування, експлуататорство, авторитаризм, агресивність та індивідуалізм. У XX столітті місце експлуататорської та накопичувальної орієнтацій займають сприймальна (рецептивна) та ринкова орієнтації. Замість суперництва спостерігається зростання тенденції до спільної праці, замість прагнення до безперервного зростання прибутку – прагнення мати постійний та надійний дохід, замість експлуатації – тенденція поділитися багатством з іншими й маніпулювати ними й собою; замість раціональної чи ірраціональної, але явної влади, ми виявляємо владу анонімну – владу громадської думки та ринку, замість власної совісті – потребу пристосовуватися й одержувати схвалення зі сторони, замість почуття власної гідності та почуття господаря – постійно зростаюче, хоча здебільшого неусвідомлене почуття безсилля.
Для XX століття характерні люди, які легко взаємодіють у великих групах, прагнуть споживати все більше й більше, чиї смаки стандартизовані і чиї реакції легко передбачувані; люди, які почуваються вільними й незалежними, не підкоряються авторитетам, принципам або совісті, проте готові до того, щоб ними командували; вони роблять те, чого від них очікують, легко пристосовуються до суспільного механізму. Характерною рисою сучасності Е. Фромм вважає поширення абстрактного підходу: людина зводиться до одиниці у множинах, до функції, до її грошового еквіваленту (наприклад, мільйонер). "Ми живемо серед цифр і абстракцій. Раз немає нічого конкретного, отже, немає нічого реального. Усе стало можливим, як практично, так і морально... Людина виявилася скинутою з будь-якого хоч мінімально визначеного місця, звідки вона могла б оглянути своє життя і життя суспільства й керувати тим та іншим. Сили, початково покликані до життя нею самою, втягують її у все стрімкіший рух. У цій шаленій круговерті вона думає, обчислює, занурившись з головою в абстракції, усе більше віддаляючись від конкретного життя".
Е. Фромм відповідно до обраної ним системи вихідних засад інтерпретує явище відчуження: людина почувається не активним носієм власних сил і багатства особистості, а позбавленою індивідуальних властивостей річчю, яка залежить від зовнішніх сил, на які вона перенесла свою життєву субстанцію. Зокрема, Е. Фромм виділяє відчуження від речей, які ми споживаємо: при людському способові придбання потрібно докласти зусилля, кількісно співмірні тому, що я здобуваю. Коли ж я маю гроші, то для придбання від мене не вимагається ні зусиль, ні особливого інтересу – нема індивідуального ставлення до об'єкта потреби. Це виявляється, зокрема, у тому, що утверджується рецептивна орієнтація замість орієнтації на накопичування: мета людини – постійно набувати щось нове, "жити з роззявленим від подиву ротом". Відбувається відчуження від суспільних сил, від інших людей: ставлення до ближнього набуває характеру стосунків між двома абстракціями. Усе це логічно доповнюється витісненням зі сфери усвідомленого сприйняття основоположних проблем людського буття.
Головною рушійною силою для сучасної людини стала потреба обміну. Обмін перетворився на самоціль, пристрасть до обміну прийшла на зміну пристрасті до володіння. Так, людина купує машину або будинок, маючи намір при першій можливості замінити їх на інші, престижніші. Кохання часто виявляється вигідним обміном між людьми, які в результаті одержують максимум того, що вони можуть очікувати, виходячи зі своєї ціни на ринку особистостей. Весь хід життя сприймається неначе вигідне розміщення капіталу, де інвестований капітал – це моє життя і моя особистість. Тлумачення життя як комерційного підприємства лежить в основі типового для наших днів явища – зростання кількості самогубств.
Одна з поширених причин самогубств у наш час – "життя не вдалося", "не варто жити далі" – це подібне до того, як підприємець оголошує себе банкрутом.
На зміну авторитетові видатних особистостей або інституцій приходить "анонімна влада": авторитет прибутку, економічної необхідності, ринку, громадської думки, здорового глузду. З анонімною владою неможливо боротися, бо нема суб'єкта, якому можна протистояти. Механізм її панування – конформізм: бути прийнятним для соціального оточення означає не відрізнятися від інших.
Особливо виділяє Е. Фромм серед визначальних деформацій людського ставлення до світу сформований сучасною економічною системою принцип безперешкодного задоволення: негайне виконання кожного бажання і відсутність перешкод на шляху задоволення кожного з них. Водночас праця, замість того, щоб бути діяльністю, яка несе в собі втіху та задоволення, стала обов'язком.
За таких умов іспанський мислитель Хосе Ортеґа-і-Ґасет вважає вирішальним для долі будь-якого народу питання: хто в суспільстві є реальним суб'єктом прийняття соціально значущих рішень? Ортеґа-і- Ґасет розглядає суспільство як динамічну єдність двох чинників: меншин і мас. Відмінність між ними пролягає у площині спеціальної кваліфікації для виконання певних соціальних функцій. Основний принцип підходу до суспільного життя – виділення процесів, чинностей і функцій, які своєю природою особливі і яких відповідно не можна виконувати без особливого хисту та підготовки. Меншини – це спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць, здатні виконувати ці функції. Маса – сукупність одиниць без спеціальної підготовки, "рядові люди", "суспільна безформність", людина, що не відрізняється від інших і лише повторює загальний тип. Центральна, провідна думка Ортеґи-і- Ґасета: маси не здатні і не повинні керувати власним буттям, а тим більше життям суспільства як цілого.
Криза європейського життя прибирає конкретні і драматичні обриси: "Європа переживає тепер найтяжчу кризу, яка лише може охопити народи, держави чи культури... Це – бунт мас".
Маса – це не просто велика кількість людей, це певний психологічний та соціальний тип. X. Ортеґа-і-Ґасет виділяє такі його головні характеристики.
По-перше, "людина-маса" – це примітив. Вона не дає сама собі обґрунтованої оцінки – "доброї" чи "злої", вирішальний орієнтир її самооцінки – "така, як усі". Однак цю пересічність вона не сприймає як ваду – навпаки, вважає свій усереднений, простацький рівень за добрий, взірцевий, довершений. Це спонукує її відкидати всякий зовнішній авторитет, не піддавати сумніву власні погляди, поводитися так, ніби, крім неї та їй подібних, не існує нікого на світі.
По-друге, "людина-маса" переконана, що життя легке, багате, позбавлене трагічних обмежень, а завтра воно буде ще багатшим і щасливішим. Вона "просякнута почуттям влади й тріумфу". По суті, це почуття розпещеної дитини, яке в дорослих людях постає як тип "самовдоволеного панича" – людини, яка прийшла у світ, щоб робити те, що їй заманеться. Самовпевненість "людини-маси" породжена надмірними можливостями цивілізації XX століття – надмірними порівняно з примітивним рівнем потреб та здібностей цієї людини. X. Ортеґа-і-Ґасет уважає необхідною умовою, "законом" людського життя співмірність засобів, що є в розпорядженні людини, та проблем, які вона мусить розв'язувати. Наприкінці XIX – у XX столітті, коли пересічна людина влаштовується у світі багатств, коли вона зустрічає надмір засобів, не врівноважених життєвими труднощами, виникають деформовані зразки людського життя. Найважливіша деформація – це засаднича невдячність "людини-маси" стосовно всього, що уможливило їй легке і забезпечене життя. Вигоди цивілізації вона сприймає не як плоди тяжких зусиль і творчих здібностей, а як готову безпосередню реальність, котрої можна домагатися на засадах природного права.
Люди всіх попередніх епох жили за умов недостатньої захищеності та комфортності, у світі, в якому не було нічого певного, багатого, сталого. Це прищеплювало їм почуття обмеженості власних можливостей, а водночас – присутності когось іншого, вищого та сильнішого, виховувало дисципліну та усвідомлення свого місця і своєї співвіднесеності з іншими людьми. Соціальний світ XX століття створює в людини враження, що все дозволено, бажання не обмежені, а обов'язків не існує. Вона звикає не зважати на інших, а головне – на вищих за себе, не знати жодної інстанції поза собою. Тому, по-третє, "людина-маса" – це варвар. Варварство – це відкидання норм співжиття, відмова від необхідності вести діалог і досягати порозуміння з іншими людьми. Культура передбачає наявність загальновизнаних інстанцій, що встановлюють обов'язкові для всіх норми. Варварство маси полягає в тому, що вона не визнає зверхності жодних інстанцій над собою – вона не знає дисципліни та самообмеження. Тому "людина-маса" всюди втручається, накидаючи всім свій простацький погляд на речі. Культура передбачає доведення рації тих чи тих поглядів, апеляцію до аргументів. "Людина- маса" не лише нераціональна у своїй поведінці, вона принципово "не хоче давати аргументів і не хоче мати рації", новизна її позиції в тому, що вона обстоює своє "право не мати рації, глузд безглуздя".
Сучасну добу, коли маси перестали коритися меншинам і дістали у своє розпорядження весь репертуар життєвих можливостей меншин, X. Ортеґа-і-Ґасет називає "вертикальною навалою варварів". Він наполегливо підкреслює, що світ, де народилися сучасні маси, являє докорінно нове, не бачене в історії обличчя: європейська історія вперше залежить від рішення простої людини як такої. В останній третині XIX століття почалась інволюція, регрес до варварства – до наївності та примітивізму людини, що не має минулого або забула його. Історичні рухи маси є керовані людьми пересічними, несвоєчасними, без доброї пам'яті та "історичного сумління". Такими є, зокрема, більшовизм і фашизм.
Демократія та загальне виборче право, за X. Ортеґою-і-Іасетом, самі собою не утверджують всевладдя маси: вони лише спонукують масу прихилятися до рішення тієї чи іншої меншини. Однак за сучасних умов сформувався новий тип державної влади, в якому панують "всі ці натовпи, що переповнюють тепер історичний кін".
"Людина-маса" не має мети і пливе за течією. У державах, де тріумф мас найбільш помітний, "державна влада, уряд, живе сьогоднішнім днем; він не виступає як щирий представник майбутнього..., він не стає засновником чогось, що мало б уявлений розвиток чи еволюцію". Він оминає конфлікти дня, а тим нагромаджує ще більші конфлікти на майбутнє. Для характеристики сучасної епохи Ортеґа вважає найбільш прийнятними такі риси: "Вища за інші часи і нижча від себе. Потужна і рівночасно непевна свого призначення. Горда зі своїх сил і рівночасно застрашена ними". Це епоха "всеохопного фарсу", суть якого – прагнення людей, народів, урядів утекти від власного призначення. Призначення – це те, чим ми мусимо бути в житті, воно не дискутується, його приймають або відкидають. Ми автентичні лише в тому разі, коли приймаємо і виконуємо своє призначення, коли ж відкидаємо – ми заперечуємо та фальшуємо самих себе. У сучасному суспільстві майже всі позиції, займані та проголошувані, є в істоті фальшиві.
Бунт мас – це зрада власного призначення, повстання проти себе самого. Бо призначення маси – не діяти самостійно. Вона прийшла на світ для того, щоб її вели, переконували, репрезентували, організовували. Її призначення – орієнтувати своє життя на вищі інстанції, складені з добірних меншин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Людина стала об'єктом науки про людину тільки починаючи з того моменту, як автомобілі стало важче продавати, ніж створювати" – Джеймс Гелбрейт“ на сторінці 1. Приємного читання.
