Одночасно з діяльністю центрів Сороса відбувалася загальна перебудова культурного поля: розпад системи ідеологічного контролю та державної підтримки мистецтва; ерозія принципів соціалістичного реалізму; відкриття різноманітності світового мистецтва; пошук національних коренів у мистецтві; повторне відкриття заборонених імен, явищ та стилів. Історичні ідеї модернізму з початку XX століття отримали на початку XXI в Україні нове життя і хибний статус новітніх тенденцій. Послідовно підтримували некомерційне мистецтво, що зверталося до альтернативних його видів (фото, відео, інсталяція, перформанс), лише центри Сороса. Інші експериментальні ініціативи дев'яностих років були закриті через брак фінансування або перепрофілювалися на прибутковіші види художнього виробництва, як-от дизайн чи салонне мистецтво.
Сучасна ситуація зумовила низку таких проблем.
• За роки незалежності інертна й непослідовна політика держави, яка зберегла установи культури радянського типу та способи їх функціонування, лише поглибила кризу.
• Те саме стосувалося й системи художньої освіти, де зміни були зведені в основному до ідеологічного "перефарбовування", а не вивчення нових мистецьких явищ ХХ-ХХІ століть.
• Сучасне мистецтво тривалий час видавалося незрозумілим і підозрілим не лише широкій публіці з консервативними естетичними смаками, а й значній частині художньої спільноти. Натомість критичний потенціал мистецтва часто блокувався поверхневим його сприйняттям, а часом і відвертим цензуруванням.
Зміна уявлень про сучасне мистецтво української публіки значною мірою є заслугою ПінчукАртЦентру (ПАЦ) – мистецької інституції, відкритої українським олігархом 2006 року. Величезні капіталовкладення, які дозволили запрошувати найвідоміших і найдорожчих світових художників, інтенсивна реклама на телеканалах власника поступово легітимізували дивні об'єкти, що кардинально відрізнялися від традиційного мистецтва, як-от живопис чи скульптура. Розважальні, видовищні, статусні та злегка інтелектуальні проекти в ПАЦ підготували ґрунт для інших філантропічних ініціатив українських багатіїв, дещо активізували арт-ринок і діяльність кількох приватних галерей. Після тривалого періоду байдужості Українська держава нарешті почала робити мінімальні кроки для інституціоналізації сучасного мистецтва на державному рівні, створивши 2006 року Мистецький Арсенал – великий виставковий комплекс у старовинній індустріальній будівлі. З 2010-го, відколи керівницею Арсеналу стала Н. Заболотна, там проходять масштабні сучасні виставки, а 2012-го відбулася "Арсенале" – перша українська бієнале сучасного мистецтва, що стала вагомою подією в українському мистецькому світі.
Зі середини 2000-х років, коли діяльність центрів Сороса поволі згорнулася, некомерційне і соціально-критичне мистецтво в Україні розвивалось переважно шляхом підтриманих кількома невеликими інститудіями самоорганізаційних ініціатив. Особливе місце тут посідає поява на художній сцені так званого "покоління 2004" – молодих художників і художниць, які заявили про себе після Помаранчевої революції, внісши в художній дискурс чітко артикульовану політичну позицію.
"Сучасне" та "актуальне" мистецтво
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перебудова культурного поля в роки незалежності“ на сторінці 1. Приємного читання.
