Основні риси, що визначають сутність громадянських стосунків між індивідами, групами та державою, мають неоднакове значення і співвідношення в різних країнах. І цим визначаються певні історичні типи, різновиди, моделі конкретних громадянських суспільств. Якщо на нормативному рівні визначаються їхні сутнісні характеристики, то на рівні вивчення конкретних суспільств виділяються сфери пріоритетного самовияву вільних індивідів та форми участі у вирішенні суспільних справ.
Варіантом періодизації розвитку ідеї і практики громадянського суспільства є три стадії еволюції та три історичні типи громадянського суспільства, виокремлені американським дослідником Дж. Александером і умовно названі ним "громадянським суспільством -I, -II і -III".
"Громадянське суспільство-І" (як соціальний феномен і як теоретична концепція) охоплює період від кінця XVII до першої половини XIX століття.
Його основні положення були сформульовані Дж. Локком, А. Фергюсоном, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кантом, Ґ. Геґелем, А. де Токвілем. Для означення нових суспільних порядків, що утверджувались, запропонували термін societas civilitas і за теорією суспільного договору започаткували уявлення про громадянське суспільство як про творця держави, її партнера, а також і опонента та "контролера". Об'єднує обидві сфери закон, який твориться державою відповідно до потреб та інтересів громадянського суспільства.
На практиці громадянське суспільство-І було молодим буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, підкорялося закону, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загальнозначущими. Ринок надавав цьому суспільству механізми саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Воно утверджувало контрактні форми горизонтальної взаємодії. Люди, яких єднали спільні інтереси, намагалися захищати їх за допомогою добровільно утворюваних спілок та асоціацій, що функціонували автономно під охороною закону. Разом з тим ринок ніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, знедолення трудових класів, втрату ними почуття суспільності.
У міру загострення цих проблем і наростання класової боротьби теорія громадянського суспільства, що акцентувала увагу на його позитивних, солідаристських аспектах, відходила в минуле. Наставав період громадянського суспільства-11, який тривав від середини XIX до другої половини XX століття. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство зберігається (а в країнах так званого "другого ешелону" цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, тепер змінюються його якісні параметри.
Суспільство, за висловом Дж. Кіна, "дичавіє". Це виявляється у пануванні насильницьких методів урегулювання конфліктів, у "нецивілізованій" поведінці та незбалансованому впливі тих, кого нині назвали б "олігархами". Як протидія стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, у тому числі й одна з найрадикальніших – марксизм.
К. Маркс і Ф. Енгельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв'язки і громадянське суспільство формою класових відносин, породженою капіталістичним способом виробництва, яка разом із ним має й загинути. У першій половині XX століття в низці країн громадянське суспільство взагалі на деякий час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій "легітимного насильства" (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.
"Громадянське суспільство-ІІІ" як концепція відродилось у другій половині XX століття, насамперед завдяки працям відомого німецького філософа і соціолога Ю. Габермаса. Його теорії соціальної комунікації та "публічної сфери" ("сфери відкритості") справили значний вплив на подальшу інтерпретацію поняття, за допомогою якого спочатку було розроблено "стратегію трансформування диктаторських режимів" у Центральній та Східній Європі, а потім його було використано для пояснення успіхів і невдач у процесі переходу до ринку й демократії.
Утім, у другій половині XX століття концепція громадянського суспільства "ожила" не лише в цьому регіоні. Сфера її застосування поширилась мало не на весь світ. Нові реалії суспільства загального добробуту в країнах розвиненої демократії привернули до нього увагу тих учених, які намагаються знайти способи поєднання зусиль держави і громадянського суспільства в досягненні рівної свободи та більшої справедливості для всіх, а також у формуванні соціального капіталу, який, за даними деяких дослідників, почав занепадати зі вступом країн Заходу в інформаційну еру. Сформувалась також концепція "глобального громадянського суспільства".
Американська дослідниця Н. Розенблюм виділяє посередницьке, демократичне та виборче громадянські суспільства на основі функціонального критерію. До уваги береться мета і вид діяльності громадських організацій як головних інститутів громадянського суспільства.
Демократичне громадянське суспільство вирізняється насамперед тим, що його суб'єкти роблять наголос на функції противаги, тобто на потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур. Для громадянських об'єднань головним є "прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загального добра. Задля цього вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними "міні-республіками", орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики".
Посередницьке громадянське суспільство сприяє формуванню у громадян соціальних зв'язків, принципів громадянськості, відкритості, товариськості і відповідальності, що забезпечують цілісність плюралістичної ліберальної демократії і забезпечують примноження соціального капіталу. У посередницькому громадянському суспільстві від громадських об'єднань "не очікують формування політичних достоїнств, а соціальне співробітництво зовсім необов'язково тут має трансформуватись у політичне представництво".
Виборче громадянське суспільство спрямовує зусилля на підвищення економічної ефективності і загального добробуту, що найбільше відповідає умовам сучасності. До цих різновидів варто додати "постмодерне громадянське суспільство", що акцентує увагу на правах меншин, глобальних та інших постмодерних проблемах, послуговується засобами інформаційної епохи і формується завдяки їй.
Ці моделі є лише теоретичними конструкціями, які більшою чи меншою мірою відповідають практиці громадянського суспільства окремих країн на певних етапах, але ніде й ніколи не існують у чистому вигляді, переплітаючись з іншими моделями.
На основі просторового критерію дослідники виділяють географічні, культурно-цивілізаційні моделі громадянського суспільства - за країнами та цивілізаційними групами країн. Це англосаксонський (британський і північноамериканський) тип; західноєвропейський (континентальний) тип; центрально-, східноєвропейський тип; східноазійський (Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші країни регіону із специфічною культурою), близькосхідний та інші малодосліджені або малорозвинені типи. Особливості цих моделей визначаються типом культури: загальної, релігійної, політичної та правової. Культурна формує громадянські цінності, а вони впливають на характер взаємодії суб'єктів громадянського суспільства, їхні взаємовідносини з державою, рівень політизації громадського життя тощо.
Найдокладніше в науковій літературі описано англосаксонську модель (Велика Британія, США, Канада), на яку вплинула культура звичаєвого права і протестантська етика. До сутнісних рис англосаксонської моделі відносять:
• "правильно потрактований особистий інтерес" (поєднання індивідуалізму зі здатністю допомагати іншим одночасно і з милосердя, і з розрахунку: адже тому, хто допомагає, колись також може потребувати допомоги інших людей);
• надзвичайно велика поширеність громадських організацій неполітичного характеру та домінування внаслідок цього моделі посередницького громадянського суспільства (А. де Токвіль, подорожуючи Америкою у першій половині XIX століття, у книзі "Про демократію в Америці" відзначав велику схильність простих американців до творення асоціацій: "Всюди, де на чолі певної справи ви побачите уряд у Франції або титуловану особу в Англії, у Сполучених Штатах ви з певністю знайдете асоціацію");
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Моделі громадянського суспільства (історичні, національні, аналітичні)“ на сторінці 1. Приємного читання.
