Історія та еволюція парадигми людського розвитку
Становище робітників, цієї головної маси народу, напевне, стає найщасливішим і найсприятливішим скоріше за прогресуючого стану суспільства, коли воно рухається вперед у напрямку подальшого збагачення, аніж за такого стану, коли воно вже придбало всілякі багатства. Становище робітників є важким за стаціонарного стану суспільства і є плачевним за його занепаду. Прогресуючий стан суспільства означає насправді радощі й достаток для всіх його класів, нерухомий стан суспільства безрадісний, а регресуючий сповнений смутку.
Щедра винагорода за працю, заохочуючи розмноження простого люду, водночас збільшує його працьовитість. Заробітна платня заохочує працьовитість, що, так само, як і будь-яка інша людська властивість, розвивається відповідно до одержаного заохочення. Щедра їжа збільшує фізичні сили працівника, а приємна надія поліпшити своє становище й скінчити свої дні в достатку спонукає його до максимального напруження своїх сил. Тому за високої заробітної платні ми завжди бачимо, що робітники більш діяльні, старанні та кмітливі, ніж за низької...
Великі нації ніколи не убожіють через марнотратство та нерозсудливість приватних осіб, але вони незрідка убожіють унаслідок марнотратства та нерозсудливості державної влади. Весь або майже весь державний дохід у більшості країн витрачається на утримання непродуктивних елементів. До останніх слід віднести всіх тих, хто складає численний і блискучий двір, велику церковну організацію, великі флоти та армії, що за мирних часів нічого не виробляють, а під час війни не набувають нічого, що могло б покрити витрати на утримання їх бодай під час воєнних дій. Ці елементи, оскільки вони самі нічого не виробляють, утримуються за рахунок продукту праці інших людей. І коли часто їх збільшується понад потрібне, вони можуть спожити за рік таку значну частину цього продукту, що на утримання продуктивних працівників не залишається достатньо для того, аби відтворити його наступного року. Через це продукт наступного року зменшиться порівняно з продуктом попереднього року; і якщо такий ненормальний порядок існуватиме й надалі, то продукт третього року виявиться ще меншим, ніж продукт другого. Ці непродуктивні елементи, що їх слід було б утримувати лише на частину заощаджуваного народного доходу, можуть споживати таку велику частину останнього й через це змусити таку велику кількість людей витрачати свої капітали, витрачати фонди, призначені на утримання продуктивної праці, що вся ощадливість і вся розсудливість окремих осіб можуть виявитися не в змозі врівноважити марнотратство продуктів і зниження виробництва, спричинені таким надмірним і вимушеним розкраданням.
Однак, як показує досвід, ця ощадливість і розсудливість у більшості випадків є достатніми для того, аби врівноважити не тільки приватне марнотратство та нерозсудливість окремих осіб, а й марне розтрачання суспільних коштів урядами. Однакове в усіх людей, постійне та незникаюче прагнення поліпшити своє становище – ця засада, на якій ґрунтується як суспільне та національне, так і приватне багатство, – часто виявляється досить потужною для того, аби забезпечити природний розвиток у бік поліпшення загального становища всупереч надмірним витратам уряду і найбільшим помилкам адміністрації. Як і невідома нам життєва сила організму, вона часто відновлює здоров'я та силу всупереч не лише хворобі, а й безглуздим приписам лікаря.
Адам Сміт.
Добробут націй. Дослідження про природу і причини добробуту націй.
Перші спроби розглянути і проаналізувати роль і значущість людського розвитку в цивілізаційному прогресі свого часу здійснили ще класики економічної теорії. Зокрема, фундатор сучасної економічної науки А. Сміт вважав людину не тільки джерелом, а й частиною суспільного багатства. У праці "Добробут нації" він підкреслював, що людина завжди повинна мати можливість існувати зі своєї праці, а висока оплата праці, що є наслідком зростання багатства, свідчить про прогресуючий стан суспільства. Визнання людини як мети суспільного виробництва, прямо або опосередковано, можна знайти й у працях представників інших економічних шкіл. Так, представники маржиналістського напряму, сформулювавши принцип раціональної поведінки людини в ринковій економіці на підґрунті теорії граничної корисності, визначили основні принципи та наслідки споживчої поведінки людини. Зокрема, К. Менгер стверджував, що прогрес причинного зв'язку предметів споживання з добробутом людей привели людей від стану дикості і найглибшої бідності до сучасного рівня їхньої культури та добробуту. У свою чергу, основоположник неокласичного напряму в економічній теорії А. Маршалл наприкінці XIX сторіччя підкреслював, що немає сильнішого стимулу для прояву енергії людини, ніж надія на просування вгору життєвими щаблями і на надання своїй родині можливості починати з вищого щабля, ніж починала вона сама. У цьому сенсі не можна не згадати засновника однойменного спрямування в економічній теорії Дж. М. Кейнса, який у 30-х роках XX сторіччя вказував на реалізацію людських здібностей, розширення потенційних можливостей психологічного бачення господарських реалій та альтернативного вибору як ключових умов економічного зростання, коли само лише песимістичне сприйняття людьми майбутнього здатне викликати кризу ринкового господарства.
Надалі, протягом тривалого періоду, за часів індустріальної трансформації суспільства, економічна думка в цілому перебувала під впливом процесів, що відбувались у сфері матеріального виробництва. Нагромадження капіталу і матеріально-речові чинники розглядалось як універсальні й визначальні фактори економічного прогресу. Але саме факторний аналіз джерел зростання матеріального багатства привів до абсолютно нового сприйняття ролі і значення людини в економіці. Це пояснюється тим, що концептуально економічна думка почала досліджувати людський розвиток через призму поняття "людський капітал", якому надав новітню основу – після праць У. Петті, А. Сміта, Н. Сеніора, теорій управління У. Тейлора, Г. Форда, Е. Мейо – на початку 1950-1960-х років американський учений Т. Шульц. Він вважав, що людський капітал уособлює собою набуті знання, навички, енергію, тобто все те, що може бути використано у виробництві товарів і послуг.
На думку вченого, так само як і у фізичний, так і в людський капітал спрямовуються інвестиції, а саме: на охорону здоров'я, здобуття освіти, це також витрати, пов'язані з пошуком роботи, отриманням необхідної інформації, міграцією, професійною підготовкою на виробництві; величина людського капіталу визначається потенційним доходом, який він здатен надати його власникові.
Сучасна теорія людського капіталу була сформульована у працях Г. Беккера, що впровадив до економічного аналізу поняття "специфічний людський капітал", який, на відміну від "загального людського капіталу", характеризується знаннями і навичками, набутими в результаті фахової підготовки і є актуальними лише для тієї фірми, де вони отримані.
Таким чином, саме акцент на факторі виробництва "людський капітал" дозволяє визначити принципово важливе джерело економічного зростання і добробуту, якими є знання і компетенції і, звідси, увага до економічної ролі освіти, науки, охорони здоров'я. Тому поряд із концепцією "людського капіталу" визначну роль у трансформації теорій економічного зростання в контексті вимірювання людського розвитку відіграла концепція "держави загального добробуту". Один із фундаторів цієї концепції і засновників стокгольмської (шведської) школи економічної науки Г. Мюрдаль вважав, що невід'ємною частиною суспільного добробуту є послуги, що їх надає держава незалежно від впливу стихійних ринкових факторів. Тому діяльність уряду має бути спрямована на підвищення добробуту населення загалом і забезпечення соціальної гармонії, а основною метою державної політики є створення умов для якомога більшого зростання добробуту домогосподарств. При цьому для послаблення проблеми нерівності доходів громадян і розвитку економіки необхідно змінити систему відшкодування затрат праці, коли спостерігається прямий зв'язок між рівнем життя населення і продуктивністю, а зростання доходів домогосподарств, у свою чергу, приводить до підвищення продуктивності працюючих. Так само Дж. Гелбрейт, ще один із послідовників концепції "держави загального добробуту" і представник інституціонального напряму в економічній науці, наголошував: найкращою економічною системою є та, що найоптимальніше задовольняє першочергові людські потреби і надає якісні послуги в галузях освіти і медицини, забезпечує закон і порядок, організовує національну оборону.
Таким чином, сучасне бачення поступального цивілізаційного розвитку відводить людині центральне місце не тільки традиційно в соціальній сфері життя, а й у кругообігу економічних відтворювальних зв'язків, виходить з визнання того, що людина є вихідною і кінцевою ланкою соціально-економічного розвитку. Звідси людське вимірювання цього руху стає його визначальною домінантою, а реалізація соціально-економічного потенціалу домогосподарств – умовою цього розвитку.
Концептуальний підхід до людського розвитку
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Людський розвиток як новітній вимір соціально-економічного процесу“ на сторінці 1. Приємного читання.
