На противагу парадигмі антропоцентризму з другої половини XX століття виникли і отримали розвиток концепції екоцентризму, біоцентризму, екобіоцентризму та деякі інші. Ці концепції розглядають як вищу моральну цінність не благо людини, а гармонійне співіснування людини з Іншим Живим. Згідно з ними людина не вважається більше тією істотою, інтересам якої необхідно надавати пріоритет, і стверджується, що до Іншого Живого слід ставитися не лише як до засобу, а й як до мети та як до істот, кожна з яких (або група яких) має власну виключну самоцінність. Таким чином, в екологічно орієнтованому мисленні відбувається трансформація цінностей, яка полягає в радикальній зміні поглядів на те, хто є носієм морального статусу.
Основні принципи неантропоцентричних концепцій такі:
• світ природи створюється за рахунок взаємодії різноманітних біотичних і абіотичних компонент;
• об'єкти природи взаємопов'язані;
• будь-який вид живого неповторний і має цінність;
• людина не має права користуватися критерієм корисності та доцільності при визначенні цінності та права на існування Іншого Живого;
• людина повинна піклуватися про збереження всього біорізноманіття.
Біоцентризм
Розглянемо та коротко охарактеризуємо основні неантропоцентричні концепції відносин із Природою.
Радикальні прибічники цього світогляду наполягають на первісному пріоритеті кожного окремого живого організму. Тому людина повинна безпосередньо відповідати за свої дії перед кожним із них.
Помірковані прибічники біоцентризму розглядають як індивідуумів, що володіють правами, лише тих представників тварин, які здатні відчувати біль, – фактично такими вважаються лише ссавці (так званий патоцентризм), особливо не акцентуючи при цьому увагу на проблемах збереження неживої природи. Істоти, які відчувають біль, проголошуються істотами, які мають об'єктивні інтереси. Саме тому їх проголошують самоцінними, що й зумовлює їхній моральний статус.
Однак, згідно із сучасними поглядами, будь-яка жива істота, яка має не лише усвідомлювані бажання, надії, прагнення, цілі та завдання, а й приховані тенденції, здатність до довільного руху, харчування і росту, дихання, самозахисту, природне почуття задоволення, а також схильності і властивості, подібні до них, або хоча б щось одне з цього переліку, – мають інтереси.
У рамках біоцентризму етичним вважається те, що сприяє благополуччю реального індивідуума, а неправильним – те, що заважає йому.
Етика біоцентризму ґрунтується на таких засадах.
• 1. Синкретичність світу – світ є єдиним цілим, у якому не існує поділу на суб'єкт і об'єкт, "людське" і "не-людське", абіотична спільнота є складною системою, в якій усі її члени взаємозалежні як з фізичного боку, так і в інших аспектах. Тому людина не повинна виділятися серед Іншого Живого. Як член спільноти життя вона рівна з іншими видами і має з ними однаковий статус.
• 2. Телеологічність живих організмів – кожний організм – це "телеологічний центр життя", тобто кожний організм має власну ціль (телеос) і сенс існування, який первісно "хороший" або "цінний".
• 3. Біосферний егалітаризм – усі живі істоти мають рівне право на життя, процвітання та притаманну їм внутрішню цінність, що поширюється на представників усіх видів живого (або видів живого, що відчувають біль), незалежно від того, що вони не мають душі в людському розумінні. Причому це не цінність, що визначається з погляду людини і пов'язана з перспективами того чи іншого використання Іншого Живого, а саме самоцінність. Для біоцентристів раціональне природокористування та охорона природи – лише поверхневий прояв, вторинне, наслідок більш глибоких зв'язків із Природою.
• 4. Необхідність екологічного забезпечення – тобто відмова від подальшого розвитку людства, метою якого є підвищення життєвих стандартів. Людина може використовувати природні ресурси лише в тих межах, які необхідні для самозабезпечення існування людини як виду. Вимоги до матеріальної складової рівня життя мають бути різко знижені, в той час як якість життя, під якою, перш за все, слід розуміти суттєве поліпшення задоволення духовних потреб.
Іншими словами, біоцентризм проголошує необхідність високого ступеня психологічної включеності людини у світ природи, забезпечення "ставлення до природи з повагою", ведення такого способу життя, який би не шкодив інтересам та благополуччю Іншого Живого, що досягається за рахунок домінування непрагматичного характеру взаємодії людини з природою над прагматичним.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні принципи неантропоцентричних концепцій“ на сторінці 1. Приємного читання.
