План викладу
• 5.1. Біосферосумісність соціального буття
• 5.2. Парадигма сталого розвитку суспільства
• 5.3. Екологічна безпека в системі національної безпеки суспільства
• 5.4. Екологічна культура як системотвірний чинник екологічної безпеки
• 5.5. Екологічна компонента корпоративної та індивідуальної соціальної відповідальності
Біосферосумісність соціального буття
Характеристики антропогенного впливу на довкілля
Майбутнє людини є найпершим обов'язком людської колективної відповідальності за доби "всесильної" технічної цивілізації. Майбутнє природи також включене сюди як sinequa-non, однак незалежно від нього сама по собі і для себе існує також метафізична відповідальність, оскільки віднедавна людина стала загрозою не тільки собі, а й усій біосфері. Якби людину і біосферу можна було відокремити одну від одної – тобто якби для наших нащадків було можливе життя (назвемо його людським) поряд зі спустошеним життєвим світом (переважно штучно перетвореним), – то все-таки життєва повнота Землі, породжена у тривалому процесі творення природи й залишена нам у спадок, вимагала б для себе нашого захисту. Однак насправді відокремити сферу людського від сфери природного неможливо, не спотворюючи образу людини; більше того, беручи до уваги вирішальну альтернативу "збереження – руйнація", людський інтерес у його найвищому розумінні збігається з інтересом усіх інших живих істот, які утворюють його світ-по-мешкання (Weltheimat). Тож обидва обов'язки ми можемо ототожнити і позначити їх основним поняттям обов'язку щодо людини, не вдаючись у такий спосіб до антропоцентричної редукції. Редукція лише до людини – як відмінної від усієї іншої природи – може означати тільки звуження, навіть знелюднення самої людини, деструкцію її сутності – навіть якби їй пощастило зберегти себе біологічно. Тож ця редукція суперечить іманентній меті та прикметній гідності її сутності. Автентично людська позиція полягає в тім, щоб визнавати за природою її власну гідність, яка протистоїть сваволі нашої могутності. Породжені нею, ми маємо обов'язок щодо усієї сукупності споріднених з нами створінь природи, і обов'язок щодо нашого власного буття є тільки найвищою вершиною серед усіх інших обов'язків. Однак якщо усвідомити це, то стає зрозумілим і все інше.
Ганс Йонас.
Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації.
Сучасна епоха – це епоха бурхливого розвитку науки і техніки, гігантського збільшення її активної творчої діяльності, демографічного вибуху – неконтрольованого зростання населення Землі, кількість якого перевищила критичну межу. Тому надзвичайно загострились багато проблем, а серед них одна з головних – проблема взаємозв'язку суспільства і природи, людини і довкілля. Зростання антропогенного впливу на навколишнє середовище, його забруднення різними відходами виробництва, поряд із надмірним використанням природних ресурсів, стали предметом широкого обговорення і всестороннього вивчення. Це предмет пильної уваги таких міжнародних організацій, як ООН, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації з охорони навколишнього середовища (ЮНЕП), Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) і ін.
Найбільший антропогенний вплив на довкілля в сучасну епоху чинять промисловість, енергетика, сільське господарство, транспорт.
Найбільш небезпечні для природного середовища гірничо-металургійні підприємства. Великої шкоди ці підприємства завдають повітряному басейну, спричинюючи появу кислотних дощів, земельним ресурсам, утворюючи кар'єри, а також зумовлюють значне теплове забруднення середовища.
Основою розвитку людської цивілізації є енергетика. Від її стану залежать темпи науково-технічного прогресу та виробництва і життєвий рівень населення. Але, як свідчать статистичні дані, приблизно 80% усіх видів забруднення повітря – наслідок енергетичних процесів (добування, переробки й використання енергоресурсів).
Тільки завдяки перевазі свого мислення та могутності уможливленої ним технічної цивілізації одна із життєвих форм, а саме "людина", змінила свій статус, спричинивши цим загрозу решті життєвих форм і тим самим також і самій собі. Для самої "природи" ніщо не могло бути ризикованішим за можливість народитися, яку вона надає людині, і цей ризик спростовує будь-яке арістотеліанське уявлення про телеологію сукупної природи (Physis), що слугує сама собі та об'єднує суще в цілісність. Арістотель не міг навіть мати уявлення про цей ризик. На його думку, над природою підноситься теоретичний розум людини, що своїм спогляданням, очевидно ж, не завдає їй аніякісінької шкоди. Натомість емансипований практичний інтелект, який дав народження "науці", спадкоємиці інтелекту теоретичного, протиставляє природу не тільки власному мисленню, а й власній діяльності, причому в такий спосіб, який дедалі унеможливлює його поєднання з несвідомим функціонуванням цілого. У людині природа зруйнувала себе саму, і лише отримавши моральний статус (що його – разом з деякими іншими характеристиками – ми ще в змозі їй приписати), залишила за собою можливість сподіватися на непевну компенсацію за порушену надійність саморегуляції. У тому, що природні речі мусять стояти на ґрунті такої оцінки, є щось страхітливе. Після періодів природної еволюції та після набагато від неї коротшої доби історії людства у долі природи відбувається майже раптове перетворення. Знання та воління, що відтепер стали незалежними від світу і разом з людиною вторглися в нього, містять у своїй суті можливість такого перетворення, проте його здійснення визрівало поступово і сталося зненацька. У нашому столітті після довгого підготовчого періоду людство, зрештою, дісталося того пункту, де небезпека стала очевидною та досягла критичної межі. Могутність і розум спричинюють відповідальність. У сфері суто міжлюдських стосунків це було зрозуміло ще здавна. Одначе та обставина, що останнім часом відповідальність долає свої межі і простягається на рівень біосфери, опікуючись виживанням людського виду в майбутньому, міститься вже у факті поширення на ці сфери людської могутності, що спричинює передусім руйнацію. Могутність та загроза увиразнюють обов'язок, який через солідарність з усім іншим світом вже не обмежується нашим власним буттям, а поширюється на буття загалом.
Ганс Йонас
Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації.
Сільське господарство – одна з найголовніших галузей матеріального виробництва, що забезпечує людство продуктами харчування, а промисловість – сировиною. Головна екологічна небезпека, що чатує на людство, – це збіднення генетичного фонду рослин і тварин. Вона викликана впровадженням монокультур, зведенням тропічних лісів, урбанізацією, будівництвом великих водосховищ та ін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. ЕКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ, ЕТИКО-ГУМАНІСТИЧНИЙ, ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
