Послідовником ідей В. фон Гумбольдта в Україні був український лінгвіст Олександр Потебня. Учений вважав, що мовна комунікація визначає буття соціуму. У концепції О. Потебні мова поставала своєрідним способом буття національного духу, "містичним ядром нації". За часів СРСР саме ця її виняткова націєтворча роль спричинила те, що українська мова опинилася в зоні відчуження. Влучно про це каже Ліна Костенко: "У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються. Україна – це резервація для українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови". Причиною є лінгвоцид, якого українська мова зазнавала протягом століть. Як відомо, лінгвоцид є завжди стратегічною метою всіх завойовників, кінцевою ж метою є етноцид: "Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову".
Сьогодні у зв'язку зі швидким розвитком новітніх технологій, суспільних комунікацій учені прогнозують зміни світового устрою, суттєве звуження ролі національних держав, актуалізацію міждержавних об'єднань на кшталт Європейського Союзу. Мовою планетарного спілкування все більшою мірою стає англійська, другою, імовірно, китайська. Кожен, хто бажає мати перспективу, прагне володіти іноземними мовами. І це, безперечно, правильно. Але чи одне виключає інше? Звичайно, ні. Тому не потрібно фанатично прагнути чужого, нехтуючи власним. Адже в людині цікава її неповторність.
Відповіді на це запитання можна знайти в історії. У XIX столітті поширювалася схожа ідея універсалізації людства, його культури, злиття мов. Її автором був відомий славіст А. Будилович, який доводив, що російська мова може стати єдиною мовою слов'ян. Цю ідею вченого намагались усіма засобами і методами втілювати Російська імперія, а згодом і СРСР. Чим це закінчилося, знаємо, О. Потебня ще тоді вважав неприйнятною думку про злиття мов та народів. Розглядаючи різні мови як глибоко відмінні системи організації мислення, пізнавальної та практичної діяльності народів, він передбачав неминучі втрати когнітивного та евристичного потенціалу людства від підміни поліфонічного комплексу різнобічних ракурсів світосприйняття єдиною уніфікованою системою. На його думку, національна розмаїтість та неповторність кожного народу і кожної мови є спільним важливим надбанням людства.
Проблеми мови в науковій думці XX століття
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська людина в європейському світі» автора Смовженко Т.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Олександр Потебня: мова – спосіб буття національного духу“ на сторінці 1. Приємного читання.
